Автори: Тітова О.В., студентка кафедри психології ННІМВСН МАУП, Коляденко Н.В., доктор медичних наук, професор кафедри психології МАУП
Завдання медичного психолога, який працює в психіатричній клініці, полягає насамперед у визначенні специфічних порушень мислення, емоцій та волі, притаманних хворим на параноїдну форму шизофренії, виявленні обмежень, спричинених захворюванням. Однак визначенню складових реабілітаційного потенціалу пацієнтів приділяється значно менше уваги. Практично не оцінюються клінічними психологами розуміння хворими на шизофренію «внутрішньої картини» захворювання, їх самосприйняття та самооцінка – ті складові, що дозволяють оцінити ступінь порушення властивостей особистості та сприяти відновленню її цілісності, «зціленню» в прямому розумінні. Дане питання є базовим для соціальної реабілітації, ресоціалізації хворих на параноїдну шизофренію, що обумовлює актуальність теми даного дослідження, мета якого — визначити особливості самосприйняття жінок, хворих на параноїдну шизофренію, та розробити відповідні способи психокорекції.
Методологія дослідження базується на комплексному врахуванні теорій особистості та персонологічного напряму їх розуміння.
Для вирішення завдань дослідження проводилося патопсихологічне дослідження з використанням наступних методик: оцінка рівня домагань за опитувальником В.К. Гербачевського; визначення розбіжностей між «Я-реальним» і «Я-ідеальним» за методикою Q-сортування; дослідження самооцінки за методикою Т.В. Дембо – С.Я. Рубінштейн; дослідження самосприйняття за проективною методикою «Психогеометричний тест» С. Ділінгер). Обробка результатів дослідження та оцінка їх достовірності здійснювалися методами математичної за допомогою програми «мед.статистика онлайн».
В нашій роботі, основний акцент скерований на дослідження особливостей самосприйняття жінок із параноїдною формою шизофренії, у яких, за даними джерел наукової літератури, через наявність продуктивної психопатологічної симптоматики, специфічного внутрішньо-психологічного конфлікту, амбівалентного ставлення до прийняття ролі хворого внаслідок розладів мислення, обмеження соціальних зв’язків внаслідок як тривалого перебування у лікарні та лікування, так і формування аутизації, апатико-абулічного та апатико-дисоціативного дефекту, самосприйняття істотно відрізняється від самосприйняття інших людей. Для психічно хворих, на думку фахівців, не вистачає їх внутрішнього ресурсу для здійснення самоінтересу. Хворі на шизофренію характеризуються, з одного боку, розумінням своїх життєвих проблем та в цілому їх адекватною оцінкою, а з іншого – надто низьким рівнем суб’єктивно оцінюваного благополуччя. Якість життя хворих на шизофренію відрізняється незадоволеністю, соціальною незахищеністю, уразливістю. Більш високі показники ситуативної тривожності, притаманні жінкам із параноїдною формою шизофренії, як можна пояснити на основі даних джерел наукової літератури, свідчать про те, що вони, в порівнянні з практично здоровими, більш схильні до очікування невдач, негативного ставлення чи негативних оцінок.
Основну досліджувану групу склали 44 пацієнток психіатричної лікарні ТМО «ПСИХІАТРІЯ», які страждають на параноїдну форму шизофренії. В контрольну групу увійшли 47 практично здорових жінок, які за віковим складом, рівнем освіти та місцем проживання співставні з основною досліджуваною групою.
Співвідношення між Я-ідеальним і Я-реальним в досліджуваних основній групі жінок, хворих на параноїдну форму шизофренії, та контрольній групі практично здорових жінок, визначалося за методом Q-сортування. Для порівняння основної та контрольної груп вираховувався коефіцієнт кореляції рангів (індекс задоволеності собою). Якщо в контрольній досліджуваній групі практично здорових жінок Я-реальне не дуже відрізняються від Я-ідеального, індекс задоволеності собою дорівнював 0,861, то в основній досліджуваній групі жінок, хворих на параноїдну шизофренію, Я-ідеальне та Я-реальне істотно відмінні між собою, коефіцієнт кореляції був з негативним знаком і дорівнював -4,962 (відмінність статистично значуща, t-критерій Стьюдента для непов’язаних сукупностей t=4,24 при f=89, tкритичне=1,99, σ=0,05).
Жінки, хворі на шизофренію, характеризували себе переважно як негармонійних, агресивних, неврівноважених, невпевнених у собі, внутрішньо спустошених осіб, підкреслювали свою безпомічність та залежність (як від інших осіб, так і від ситуації, якої не можуть уникнути при всьому на те бажанні). Вони відмічали свою відмінність від інших людей та постійну необхідність боротьби з самими собою, а також емоційну холодність і байдужість. Найбільше відрізнялася від «Я-ідеального» самооцінка, хворі жінки були впевнені в своїй нікчемності, не цікавості, непривабливості для інших (в тому числі сексуальній), висловлювали песимістичні настрої та зневіру в майбутньому. Крайнім ступенем таких настроїв було висловлювання нерозуміння та несприйняття самих себе аж до бажання самознищення. В той же час, методика Q-сортування виявилася валідною для прояву в досліджуваних жінок працездатного віку, хворих на параноїдну шизофренію, дисоціативних розладів мислення – вони нерідко виявляли амбівалентність суджень, давали на одне й те саме запитання протилежні твердження. Цікавим виявилося й те, що в порівнянні «Я-ідеального» та «Я-реального» жінки, хворі на параноїдну форму шизофренії, обирали переважно крайні полярні оцінки (тобто, якщо ту чи іншу ознаку свого реального «Я» вони оцінювали як максимально виражену, то в «Я»-ідеальному хотіли б її взагалі позбутися, і навпаки – вважаючи якусь ознаку повністю відсутньою в «Я»-реальному, в «Я»-ідеальному прагнули до найбільшого її рівня).
Виразні результати були отримані у досліджуваних жінок із параноїдною формою шизофренії за методикою рівня домагань В.К. Гербачевського. Досліджені елементи (мотиви), їх характеристика та значущість у жінок, хворих на параноїдну шизофренію, виявилися статистично достовірно відмінними порівняно із контрольною групою практично здорових жінок. Досліджувані жінки, хворі на параноїдну форму шизофренії, у відповідях на питання методики В.К. Гербачевського виявляли амбівалентність суджень (прагнення до високих, навіть найкращих, результатів — і водночас байдужість до них), апатію («дослідження набридло, це нікому не потрібно») та абулію («працюю на межі своїх сил»). Крім того, у відповідях знайшли відображення маячні ідеї відношення та тривожність («ця ситуація може спричинити мені неприємності»). Жінкам, хворим на шизофренію, було важко зосередитися, в них був майже відсутнім змагальний мотив, показник мобілізації зусиль був вдвічі меншим ніж у групі практично здорових, при вираженому мотиві уникнення, але в той же час результати дослідження розцінювалися ними як такі, що мають значення для самоповаги.
Дослідження самооцінки за методикою Т.В. Дембо – С.Я. Рубінштейн показало, що досліджувані жінки з параноїдною формою шизофренії були амбівалентними у визначеннях, відносили точки відміток до полюсів лінійних шкал без співвідношення з реальною ситуацією, часто не могли визначити критерії оцінки, давали резонерські пояснення. Особливо це відмічалося за шкалами щастя, здоров’я, характеру та настрою, що статистично достовірно відрізняло основну й контрольну досліджувані групи. Привертали увагу статистично значимі відмінності за шкалами тривоги, впевненості у собі, уявлення про майбутнє у жінок із параноїдною формою шизофренії, на відміну від практично здорових, що свідчили про підвищений рівень тривожності, невпевненість у собі та відсутність реальних планів на майбутнє.
Також досліджуваним основної та контрольної груп було запропоновано проективну методику – психогеометричний тест С. Ділінгер, за яким було виявлено істотні статистично значимі відмінності. Серед основних форм, тобто, обраних хворими на параноїдну форму шизофренії під №1, переважав зиґзаґ (27 осіб, або 61,36% досліджуваних основної групи). 11 досліджуваних основної групи ( 25,00%) під №1 обрали коло, 5 хворих (11,36%) обрали квадрат, і 1 досліджувана основної групи (2,28%) під №1 позначила прямокутник. Цікаво, що жодна з досліджуваних жінок, хворих на параноїдну форму шизофренії, не обрала в якості основної фігури трикутник – навпаки, він найчастіше (понад 2/3 випадків) опинявся на 5 місці, або ж на 4-му (майже 1/3 випадків), тоді як у респондентів контрольної групи трикутник в якості №1 позначили 19 (40,43%) практично здорових жінок із 47 досліджених. Статистично значущої різниці в обранні за основну фігуру прямокутника в основній і контрольній групах не виявлено, в них обох цю фігуру обрали по 1 респонденту, які дійсно перебували на момент обстеження в ситуації невизначеності – щодо роботи, місця проживання, тривалості лікування тощо, і хоча ці ситуації різнилися в деталях, реакція на них була психологічно схожою у респонденток основної та контрольної груп.
Особистісні зміни при параноїдній шизофренії негативно відбиваються на соціальному функціонуванні пацієнтів, перешкоджаючи їх соціально-корисній діяльності та ускладнюючи соціальні стосунки, спричиняючи агресивні тенденції, зниження фізичної та інтелектуальної працездатності, активності в побуті, призводячи до інвалідизації. Такі пацієнти потребують спрямування психокорекційних заходів на покращення і розширення соціальних контактів, навчання навичкам незалежного проживання, ведення фінансів, формування та підтримання благополучних стосунків із близькими. Корекції вимагають і незадовільне самосприйняття та в цілому низькі суб’єктивні оцінки рівня якості життя практично у всіх сферах. Психокорекція має здійснюватися в комплексі реабілітаційних програм і сприяти вирішенню конкретних життєвих потреб пацієнтів, формуванню в них навичок незалежного функціонування в суспільстві.
В результаті проведених досліджень у жінок, хворих на параноїдну шизофренію, нами було виявлено схильність до низької самооцінки, що підтверджує дані наукової літератури. Хворі на параноїдну шизофренію, до того ж, часто не усвідомлюють неадекватність своєї поведінки, яка призводить до негативних реакцій оточуючих. Тому психокорекція має бути комплексною, орієнтованою як на психопатологічну симптоматику, так і на виявлені проблеми соціального функціонування, разом із актуальними життєвими проблемами та реакцією хворих на них. Такий підхід сприяє формуванню впевненості в собі, уникненню конфліктних або залежних стосунків, підвищенню самооцінки. Програма психокорекції самосприйняття пацієнток із параноїдною формою шизофренії була розроблена з метою використання в процесі психокорекційної роботи під час їх стаціонарного лікування та реабілітації. В основу заходів психокорекційної роботи було покладено відповідні науково-практичні рекомендації фахівців ТМО «ПСИХІАТРІЯ», а саме: в стані загострення хвороби, проводилася стабілізація психічного стану хворих, адаптація до умов психіатричного стаціонару, попередження формування дефекту особистості, наростання аутизації та розвитку явищ госпіталізму, обов’язково в комплексі з активною індивідуальною психофармакотерапією. По мірі стабілізації психічного стану, зменшенню гостроти психотичної симптоматики психокорекційна робота більш активно спрямовувалася на реадаптацію хворих у соціумі, формування комплайєнсу шляхом підвищення специфічних знань про хворобу у пацієнтів та їх близьких, проведення тренінгів із формування побутових навичок, подолання проблем у міжособистісній взаємодії, профорієнтації із працетерапією тощо, з метою збереження, відновлення та підвищення соціального функціонування хворих, формування реальних, позитивних цілей на майбутнє, боротьбу зі стигматизацією та самостигматизацією. Виявлені під час дослідження порушення самосприйняття пацієнток враховувалися в процесі психокорекційних заходів, завданням яких було, зокрема, підвищення ступеня адекватності самосприйняття та самооцінки, зменшення розбіжностей між «Я-ідеальним» і «Я-реальним», подолання негативних симптомів впливу захворювання на особистісні якості та психічні стани. Перед випискою зі стаціонару, в процесі психокорекційної роботи увага зосереджувалася на таких актуальних питаннях, як: покращення міжособистісних стосунків, профорієнтація, профілактика агресивних тенденцій, підвищення навичок саморегуляції, нормалізація самооцінки, подолання абулії та апатії, формування більш стійкої ремісії з подальшим підвищенням рівня якості життя..
Психокорекційні втручання, спрямовані на подолання порушень, соціального функціонування жінок, проблем у міжособистісній взаємодії, формуванні нових соціальних контактів та підтримка існуючих реалізовувалися шляхом участі досліджуваних пацієнток у комунікативних, когнітивних та поведінкових тренінгах, що враховували виявлені в результаті експериментального дослідження індивідуальні особливості. Особлива увага приділялася мотиваційному компоненту комунікації, формуванню необхідності спілкування. В результаті психокорекційного втручання у досліджуваних пацієнток відмічалася позитивна динаміка як суб’єктивного самопочуття, так і редукції загальної психопатологічної симптоматики, темпу та глибини покращення соціального функціонування та якості життя.
Таким чином, самосприйняття у психічно хворих із параноїдною формою шизофренії є в цілому більш негативним, ніж у практично здорових осіб, їм істотно менше властиві почуття самоцінності, привабливості та приязного самоставлення. Для хворих на параноїдну шизофренію менше значення, ніж для практично здорових осіб, мають схвалення вчинків та поглядів, приязне ставлення оточення, прагнення краще пізнати себе, зрозуміти свій внутрішній світ, внаслідок недостатності в них внутрішнього ресурсу для здійснення самоінтересу. Психічно хворі, в порівнянні з практично здоровими, більш тривожні та схильні до очікування невдач, їх самосприйняття є більш зосередженим на негативних якостях. У жінок, хворих на параноїдну шизофренію, «Я-ідеальне» та «Я-реальне» істотно відмінні між собою, причому найбільше відрізняється від «Я-ідеального» самооцінка, що проявлялося висловлюваннями нерозуміння та несприйняття самих себе аж до бажання самознищення.
Методики Q-сортування, визначення рівня домагань В.К.Гербачевського, самооцінки за Т.В.Дембо-С.Я.Рубінштейн, психогеометричний тест С. Ділінгер можуть бути рекомендовані для застосування в роботі медичних психологів з метою оцінки самосприйняття пацієнток із параноїдною формою шизофренії в динаміці, як показника ефективності реабілітаційного процесу.
Програма психокорекції жінок, хворих на параноїдну форму шизофренії, має здійснюватися в комплексі реабілітаційних заходів і бути спрямована на нормалізацію самосприйняття, покращення і розширення соціальних контактів, формування та підтримання благополучних стосунків із близькими, навчання навичкам незалежного проживання, покращення суб’єктивної оцінки рівня якості життя, що сприятиме вирішенню конкретних життєвих потреб пацієнтів, формуванню в них навичок незалежного функціонування в суспільстві.
