Автор : Потимківська Ірина Ігорівна, спеціаліст кафедри соціології та соціальної роботи ІСНіС МАУП, Отрешко Н. Б., доктор соціологічних наук, професор.
Актуальність проблеми. Серед усіх глобальних процесів, що останнім часом мали місце на нашій планеті найпомітнішим і найвідчутнішим є зміна світоглядних орієнтацій молодих людей. Особливо гостро вона проходить у країнах, що переживають глибокі суспільні злами та зміни. За таких умов і в Україні нині формується нове покоління громадян. Тож закономірно, що від їх громадянської позиції, активності, творчості значною мірою залежить успіх розбудови України, як нової суверенної держави.
Якщо молодь України буде витиснута на узбіччя виробничого, соціального, духовного життя, то майбутнього в нашої молодої держави немає. У молоді, як і всієї нашої країни, чимало проблем, тому сьогодні як ніколи важливо консолідувати зусилля всіх, кому не байдуже власне майбутнє і майбутнє всієї України, хто зацікавлений у послідовному вирішенні невідкладних питань суспільства.
Враховуючи щирість прагнень та максималізм, що природно притаманні молоді, стають цілком зрозумілі намагання молодого покоління не тільки знайти відповідь, а й вирішити всі гострі проблеми та негаразди у нашому суспільстві саме сьогодні, не відкладаючи на майбутнє, не перекладаючи це на плечі прийдешніх поколінь. А це можливо виключно при наявності ефективної державної молодіжної політики, тісної співпраці всіх гілок влади. Від створення відповідної правової бази до практичної реалізації свобод молодих громадян, гарантованих Конституцією України.
В умовах соціалізації сучасної молоді не діє багато основних нормативних документів, які забезпечують її життєдіяльність. Це і незначні матеріальні та фінансові ресурси держави, які сьогодні виділяються на молодіжні програми та заходи. Спостерігаються нерівність становища молоді в соціальній, економічній і політичній сферах, погіршення умов життя, складнощі в отриманні освіти, професійної кваліфікації, забезпечення зайнятості. Молодь у своїй більшості стикається з особливими проблемами та непередбачуваністю щодо свого майбуття.
Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.
У вітчизняній соціологічній літературі 60-70-х рр. молодь розглядалася як об’єкт суспільної діяльності. У пізніших працях того часу: 80-90-х рр. (Чупров В.І., Блінов Н.М., Боряз В.М., Луков В.А, Іконникова С.М.) вже звертають увагу на вивчення молоді не як пасивного об’єкта соціалізації, а як активну творчу силу суспільства, тобто як суб’єкта.
У сучасній вітчизняній соціологічній науці у дослідженнях з даної проблематики (М.Ф. Головатий, М.П. Перепелиця, Н.Й. Черниш) молодь визначається як суб’єкт і об’єкт суспільних процесів. Зокрема,М.Ф. Головатий розглядає «молодь», «як об’єкт соціалізації і суб’єкт історичної дійсності», Н.Й. Черниш вважає, що«сутністю молоді» є «…міра досягнення нею соціальної суб’єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин …».
Актуальність вивчення проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія відносить їх до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювенологія (наука про різноманітні особливості молоді) — складова сучасної науки про людину.
Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості — однією з провідних у соціології. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її труднощі та проблеми. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо.
Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен глибокий системний аналіз буття молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді.
Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є:
- низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків;
- шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів);
- низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворення поколінь;
- матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов;
- поганий стан здоров’я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);
- втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму.
Освіта та професійна підготовка є визначальними чинниками у працевлаштуванні випускників вищих навчальних закладів. Від їх рівня залежить якість кадрового потенціалу ринку праці любої країни.
Розвиток ринку платних послуг у сфері вищої освіти сприяв швидкому зростанню кількості студентів, а отже – підвищенню фахового освітнього рівня молоді. Разом із тим платна освіта значною мірою нівелювала рівень професійної підготовки випускників через низьку вимогливість до знань.
Тому все більше випускників вищих начальних закладів з’являються на ринку праці, не маючи достатньої професійної підготовки. Це зумовлено також і тим, що держава фактично зняла з себе обов’язок щодо забезпечення обов’язкового працевлаштування випускників. Крім того, суттєвий розрив між теоретичною підготовкою та вимогами конкретної трудової діяльності робить неадекватною реакцію потенційного роботодавця на наявність у молодих спеціалістів високого рівня теоретичної підготовки який не підкріплений відповідним розвитком трудових умінь та навичок. Це, врешті-решт, впливає на можливості їх реального працевлаштування.
Важливе значення для майбутнього працевлаштування є правильний вибір не тільки професії, а вищого навчального закладу, бо питання про престиж та рейтинг освітнього закладу не завжди пов’язане у свідомості молодої людини з перспективою майбутнього працевлаштування за майбутньою професією (спеціальністю).
Загалом проблема працевлаштування випускників ВНЗ є загальнодержавною проблемою, яка тісно пов’язана з питаннями формування та реалізації державної молодіжної та соціальної політики і перш за все зі зміною системи вищої освіти в контексті наближення її до потреб сучасного ринку праці з урахуванням глобалізаційних впливів. Тому питання працевлаштування випускників ВНЗ є актуальним і має розглядатися в комплексі вказаних проблем.
Для сучасної системи освіти характерні такі проблеми:
- невідповідність пропонованих ВНЗ спеціальностей та спеціалізацій потребам ринку праці (у більшості ВНЗ відсутнє адекватне вимогам ринкової економіки планування обсягів, профілів та рівня підготовки випускників, стратегія функціонування навчальних закладів багато в чому визначається їх власними комерційними інтересами, спрямована на виживання, а не на адаптацію до соціально-економічних перетворень);
- невідповідність рівня кваліфікації випускників вимогам роботодавців, відсутність у молодих спеціалістів практичних навичок за отриманою спеціальністю;
- низька заробітна платня або її затримки (близько третини випускників через це відмовляються від пропозицій роботодавців);
- відсутність системи розподілу випускників, що забезпечувала б їх гарантоване працевлаштування, трудову адаптацію та соціальні гарантії;
- недостатній рівень професійної кваліфікації викладацького складу.
Для України характерним також є нерівномірний розподіл потенціалу вищих навчальних закладів за регіонами, що призводить до посилення дисбалансу на регіональних молодіжних ринках праці. Необхідність усунення цього дисбалансу диктується не лише міркуваннями рівності та соціальної справедливості, а й вимогами економічної доцільності. Високий рівень освіти підвищує можливості молодої людини, проте не гарантує швидкого отримання роботи.
Випускники шкіл на етапі вибору професії прагнуть досягти високого конкурентноспроможного рівня особистої освіти та завдяки цьому задовольнити власні матеріальні потреби.
Найбільші проблеми з пошуками першого (а іноді й подальшого) робочого місця відчуває молодь із малозабезпечених верств населення, що не має змоги фінансувати свою професійну освіту і тому претендує на бюджетні учбові місця. Ця категорія випускників, як правило, не має контактів з майбутньою сферою професійної діяльності й не може скористатися рекомендаціями (ні діловими, ні протекціоністськими) при зверненні до потенційних роботодавців.
У межах державної молодіжної політики проводиться значна робота щодо підвищення економічної активності та рівня зайнятості молоді, підтримки молодіжного підприємництва. У сфері забезпечення зайнятості та розвитку підприємницької діяльності молоді передбачено виконання таких завдань:
- сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення роботодавцями додаткових робочих місць для молоді;
- стимулювання програм підтримки молодіжних центрів праці, бізнес центрів, бізнес-інкубаторів, створення у вищих навчальних закладах підрозділів з працевлаштування студентів та випускників;
- створення умов для праці студентської молоді без відриву віднавчального процесу;
- нормативно-правове, фінансове та організаційне забезпеченнявторинної зайнятості молоді, діяльності молодіжних трудових загонів;
- запровадження механізму державної підтримки розвиткумолодіжного фермерства та молодіжного підприємництва у сільській місцевості, відповідних програм; розробку та впровадження освітніх проектівдля сільської молоді щодо стимулювання підприємницької діяльності;
- створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;
- інформаційне та правове забезпечення молоді, яка здійснює трудову міграцію за межі України;
- підтримку програм молодіжних громадських організацій та їх спілок, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив.
Одним із засобів вирішення питань працевлаштування молоді, забезпечення її зайнятості у вільний від навчання час, сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовка та підвищення кваліфікації молоді є центри праці. Центри у своїй діяльності повинні взаємодіяти з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами, закладами освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури, органами внутрішніх справ, служби зайнятості, підприємствами, організаціями та об’єднаннями громадян.
Основними завданнями центрів є:
- забезпечення прав та інтересів молодих громадян на ринку праці;
- сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді;
- організація зайнятості молоді в позанавчальний час;
- залучення молоді до підприємницької діяльності, створення відповідних умов функціонування та ефективного розвитку молодіжного підприємництва;
- надання молоді послуг, пов’язаних з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією;
- вивчення та поширення передового вітчизняного та міжнародного досвіду з питань забезпечення зайнятості та професійної підготовки молоді.
Отже, чинним законодавством передбачено широкі правові гарантії щодо зайнятості та працевлаштування молоді, декларується підтримка її підприємницької діяльності та самозайнятості. Проте наявність багатьох правових передумов ще не забезпечує їх реального виконання недосконалість механізму реалізації цих державних гарантій призводить до невиконання вимог законодавства.
До таких недоліків можна віднести:
- недостатню зацікавленість роботодавців у забезпеченні роботою молоді, створенні для неї робочих місць;
- спрямованість законодавства про зайнятість переважно на захист від безробіття, в той час як основний акцент варто зробити на гарантіях зайнятості шляхом створення відповідних умов;
- відсутність передумов створення робочих місць для молоді, а саме соціально-економічних та організаційно-технічних умов для ефективного (тобто такого, що приносить прибуток роботодавцю) використання праці молоді.
Таким чином, проблема працевлаштування випускників ВНЗ повинна вирішуватися через державні правові заходи у поєднанні з оновленими економічними та організаційними механізмами реалізації цих гарантій.
