Автори: Поляковська Лариса Василівна, студентка кафедри психології ІСНіС МАУП, Федосава Людмила Олексіївна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології МАУП
Актуальність проблеми. Стрес… В останній час це слово стрімко увійшло в наш лексікон до групи слів частого вжитку. Щодня ми чуємо про стрес з екранів телевізорів, від колег по роботі, в громадському транспорті, в магазині, вдома. Ми чуємо про те , як стало важко жити в постійному стресі, як стрес не дає нормально працювати, розвиватися, творити, радіти, любити і взагалі жити, і як було би добре якби стрес зник з нашого життя взагалі. Чи так це насправді? Що це за «звір» такий? Чи такий вже він страшний насправді? І якщо так, то як з ним боротися і чи потрібно це робити взагалі? А якщо потрібно, то коли, за яких умов і яким чином?
Відомо, що стрес є складовою частиною людського досвіду. Кожна історічна епоха має власні джерела стресу- хижаки, епідемії, війни, природні катастрофи, голод і т.д. В сучасному світі нам не потрібно полювати на диких тварин, щоб забеспечити себе харчуванням і не потрібно тікати від хижака, щоб зберегти власне життя. Однак, стрес переслідує нас всюди.
Сучасний технічний прогрес, соціальні, екологічні, політичні умови визначають відставання темпів адаптації від життєвих потреб. В зв”язку з цим підвищується напруженість механізмів центральної нервової системи і гомеостатичних констант. Коли подразники стають особливо потужними, емоційна напруженість приймає хронічний характер і в процес формування нового стану організму залучаються як коркові так і підкоркові утворення. При цьому формується синдром розумово- емоційного (нервового) напруження. Такий стан може перейти в хворобу.
Таким чином, загрозою фізичному і психічному здоров’ю, соціальному благополуччю людини нерідко є стрес. За даними ВООЗ 45% всіх захворювань пов’язані зі стресом, а деякі фахівці вважають, що ця цифра в 2 рази більше.
Мета:дати визначення поняття стрес та виявити вплив стресу на психофізіологічний стан організму та формування хвороб.
Термін «стрес» — англійського походження (англ.stress — тиск, зусилля, натяг, напруга). У медицину і психологію цей термін потрапив в 1936 році, коли в журналі «Nature» було опубліковано коротке повідомлення канадського фізіолога й ендокринолога Ганса Сельє під назвою «Синдром, що викликається різними ушкоджувальними агентами». Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що різні захворювання мають подібнийпочаток (загальне нездужання, озноб, підвищення температури, втрата апетиту, ломота і болі в суглобах). Експерименти показали, що й інші шкідливі впливи (охолодження, опіки, отруєння, поранення тощо), разом із специфічними для кожного з них наслідками, викликають комплекс однотипних біохімічних, фізіологічних і поведінкових реакцій. Сельє припустив, що ця реакція спрямована на мобілізацію захисних сил організму і назвав її стресом. Він же створив і наукову концепцію цього стану.
З часом це поняття піддалося істотним змінам, стало більш широким. Повного і єдиного визначення стресу, що задовільнив би кожного дослідника, немає й сьогодні, але можна сказати так:
СТРЕС — це неспецифічна реакція загальної напруги організму (особистості) на будь-яку пред’явлену йому вимогу, неодмінно супроводжується перебудовою його захисних сил.Стрес не є привілеєм людини. Він буває і у тварин, і у риб. Є дослідження стресових реакцій рослин.
Перші спроби дослідити цей феномен належать Авіцені в його відомому експеременті з баранами і вовком. Двом баранам давалася однакова їжа. Але один харчувався в нормальних умовах, тоді коли поруч з іншим був прив”язаний вовк. Страх впливав на поведінку і травленняцього барана. Хоча він отримував стількі ж їжі як і перший баран, однак швидко втрачав вагу і в кінці кінців загинув.Цей експеримент дав змогу зробити висновок щодо впливу стресу на стан організму.
Тож яку функцію виконує стрес? Біологічною функцією стресу є адаптація, тобто стрес як особливий психофізіологічний стан забеспечує захист організму від загрозливих і руйнуючих впливів різної модальності як психічних, так і фізичних.
В процесі еволюції при зустрічі організму з труднощами він виробив такі основні етапи реагування:
1)активний—це боротьба
2) пасивний—це втеча
3) компромісний—це терпіння
Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, перша реакція буде однотипною—це мобілізація функціональних можливостей для подолання збільшених вимог.
Системна реакція організмуна любий біологічний, хімічний, фізичний, психологічний вплив, яка має пристосувальне значення, називається стресом. Таким чином, стрес—це нормальне явище в здоровому організмі, захісний механізм біологічної системи.
Але здатність до адаптації не безмежна. В випадку, коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості протидії організму, стан стресу називають дістресом.Стрес і дістрес—це такі стани організму, які розвиваються при напруженнях, втомі, болю, приниженні, втраті крові, фізичній та розумовій праці, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого устрою.
Чинники, що викликають стрес, називаються стресорами (або стрес-факторами).Стресор- це будь-який чинник, незвичайний за силою і тривалістю дії на людину. До числа стресороів можна віднести фізичні, пов’язані з інтенсивним фізичним навантаженням, охолодженням, перегріванням, травмою, операційним втручанням, незвичними зовнішніми умовами та ін.; і психічні, що впливають на психіку і викликають сильні емоції (складності життя, втрата дорогих людей, нещасливе сімейне життя, хвороби дітей, особливо хронічні, невдачі на роботі, у навчанні, труднощі реалізації себе, інтенсивна інтелектуальна діяльність; навіть прості математичні дії, вироблені в розумі, здача іспитів, ніжні обійми і т.п.). Звичайно, часто не вдається виділити фізичні і психічні стресори в чистому вигляді. Наприклад, голодування приносить як фізичні проблеми, так і психічні переживання.
Існують і інші класифікації стресорів. Так, російський психолог А.С.Разумов умовно розділив стресові фактори на наступні 4 групи:
Стресори активної діяльності (вони можуть не тільки порушувати процес діяльності, а й посилювати і мобілізовувати її). Це можуть бути екстремальні стресори (бойові дії і іншого, що пов’язане з ризиком), виробничі стресори (особливо відповідальна робота при дефіциті часу); стресори психосоціальної мотивації (різного роду змагання, конкурси).
Стресори оцінок. Їм властиве емоційне забарвлення справжньої або майбутньої діяльності, або що сталася давно. Сюди належать і стресори пам’яті, стресори перемог і поразок, стресори видовищ та ін
Стресори неузгодженості діяльності. Це стресори роз”єднання (конфліктні ситуації, загроза тощо), стресори обмежень (захворювання, що обмежують звичайну сферу діяльності, тюремна ізоляція, голод, спрага та ін)
Фізичні та природні стресори (травма, темрява , яскраве світло, неприємний звук, вібрація, висота, землетрус та ін.)
Відомо, що у людини з його високо розвиненою нервовою системою емоційні подразники (психологічні та емоційні події повсякденного життя) — практично найчастіший стресор. Невипадково тому велика увага в даний час приділяється проблемі саме психоемоційному стресу, викликаного психічними стресорами. Її вважають однією з проблем виживання людства. Педагогічна діяльність також пов’язана з досить сильною психоемоційною напругою. За даними вітчизняних дослідників 85% сучасних вчителів відчувають стан стійкого стресу.
Стресові ситуації і стресові реакції супроводжували і супроводжують людей завжди, без них життя просто не існує. «Повна свобода від стресу означає смерть» (Г. Сельє). Залежно від наслідків стресу для організму розрізняютьеустресс — «хороший стрес» і дістрес (англ. distress-горе, нещастя, потреба) — «поганий стрес».
Новітні дослідження стресу довели, що стрес здатний принести користь організму і змусити мозок працювати більш ефективно в довгостроковій перспективі. Єдина умова правильного «користування» стресом — він не повинен бути постійним або занадто тривалим. На думку професора інтегративної біології Університету Каліфорнії в Берклі Даніели Кауфер, певна кількість стресу значно підвищує концентрацію уваги, когнітивні здібності, а також коректує поведінку. Дослідження, проведене під її керівництвом, доводить, що короткостроковий нехронічний стрес удосконалює можливості мозку.У ході експериментів, проведених на щурах, вчені помітили, що після коротких стресових ситуацій у щурів стовбурові клітини перетворювалися в нові нервові клітини, і через два тижні, коли нові клітини ставали досить зрілими, щури демонстрували значно більшу кмітливість і розумову активність. Доктор Кауфер додала, що на її думку саме стрес допомагає нашому мозку не розслаблятися і працювати з високою концентрацією уваги. Про результати та висновки свого дослідження вчені опублікували статтю, яка опублікована в журналі eLife. Кауфер цікавив як короткостроковий, так і хронічний стрес. У центрі уваги вчених були нервові стовбурові клітини в гіпокампі дорослого пацюка. Нервові стовбурові клітини є різновидом клітин загального призначення, або клітин-попередників, які в залежності від хімічного впливу, здатні розвиватися в нейрони, астроцити чи інші клітини мозку. Зубчаста звивина медіальній і нижній поверхні півкулі головного мозку — одна з двох зон головного мозку, в яких можуть утворюватися нові мозкові клітини у дорослої особини, і вони надзвичайно чутливі до дії глюкокортикоїдних гормонів, що виробляються в момент стресу. Дослідження підтвердило дані про те, що хронічний стрес сильно підвищує рівень глюкокортикоїдів, що пригнічує виробництво нових нейронів у гіпокампі, погіршуючи пам’ять. Крім цього, збільшується ризик багатьох хронічних захворювань, включаючи депресію, серцеві захворювання і ожиріння. Але ці дані були відомі лікарям і раніше. Що ж стосується короткострокового стресу — ніяких фундаментальних знань на цей рахунок у лікарів не було. Доктор Кауфер піддала піддослідних щурів досить серйозному для них, але нетривалому стресу, і простежила за тим, що відбувалося з їх мозком. У щурів дійсно підвищився рівень стресового гормону кортикостерону до таких же одиниць, як при хронічному стресі, але лише на кілька годин. Після цього кількість мозкових нервових клітин у щурів збільшилася практично вдвічі, особливо в тій самій зоні — зубчастій звивині медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку. Після цього науковці перевіряли пам’ять щурів. Виявилося, що їх пам’ять значно покращилася, про що свідчили тести, проведені через два тижні. А ось через два дні після цього стресу щурі не продемонстрували жодних покращень у своїх здібностях. Загалом кажучи про результати дослідження, доктор Кауфер вважає їх оптимістичними — якщо стрес здатний зробити нас краще, треба цим користуватися.
Отже,Еустрес має стимулюючий вплив і тому біологічно необхідний. Він підтримує гарну працездатність організму, стимулюючи діяльність основних біологічних механізмів, тренує і загартовує організм, підвищує можливості людини, сприяє розвитку творчих здібностей, прояву особистості, допомагає виживати, збагачуює новим досвідом. Стан «достатньої стресомості» є необхідна умова активної соціальної та творчої діяльності. Такий стрес Г. Сельє називав «ароматом і смаком життя».
Дістреси можуть бути небезпечні і згубні для людини. Вони виникають тоді, коли стрес надто інтенсивний, занадто довгий, часто повторюється. Такий стрес призводить до руйнування організму. Так, правильно організоване фізичне навантаження дуже корисно людині, а робота надмірної інтенсивності виснажує і руйнує організм.Стрес є проявом і одночасно інструментом адаптаційної перебудови людини при надмірній дії на нього як фізичних, так і психічних факторів.Сукупність змін в організмі (фізіологічних і біохімічних) при стресі Г.Селье позначив як загальний адаптаційний синдром( ЗАС). Він проходить у своєму розвитку 3 стадії:
- стадія мобілізації (тривоги, аварійна) пов’язана з виникненням тривоги в момент дії будь-якого стресора. Організм в терміновому порядку (іноді на всякий випадок, так як реальної загрози не виникає) мобілізує всі свої явні і приховані резерви, готується до негайної дії (реакції)-нападу, захисту або втечі з метою уникнути прямого зіткнення з небезпекою. Відзначається емоційне збудження. Відбувається посилення активності симпатичної нервової системи. Це виражається в зміні показників стану організму:
частішають і посилюються скорочення м’яза серця, підвищується артеріальний тиск,глюкоза звільняється і виділяється в кров (так як це легко доступне «паливо» для м’язової активності),відбувається перерозподіл крові в організмі: кровопостачання шкіри і внутрішніх органів зменшується (тому відзначається блідість обличчя при хвилюванні, може розвинутися інфаркт міокарда через нестачу кровопостачання його), а м’язів і мозку — збільшується (при цьому може відбутися розрив кровоносних судин і крововилив у мозок),виникає напруга різних груп м’язів, прискорюється згортання крові, розширюються зіниці,з’являється сухість у роті (через зниження виділення слини), зменшується секреція травних ферментів, підвищується поріг больової чутливості (через виділення нейропептидів, що володіють морфіноподібною дією), може відбутися тимчасове зниження працездатності (через порушення взаємодії між різними механізмами організму, що працюють з великою напругою).Якщо стресор дуже сильний (важкі опіки, найсильніші емоції та ін) і опір організму недостатній, то може наступити смерть. Але частіше організм справляється, пристосовується до складних умов, що змінилися і ЗАС переходить у наступну стадію.
- Стадія опору (резистентності). Ознаки реакції тривоги практично зникають, активація симпатичної системи зберігається на високому рівні, ступінь опору організму піднімається значно вище звичайного (зростає здатність організму до загоєння ран, відновлення тканин, до боротьби з інфекціями). Конфліктна ситуація долається, на зміну негативним емоціям приходять емоції позитивні . Це дозволяє впоратися з несприятливим впливом і підтримувати високу розумову і фізичну працездатність. Це адаптивна фізіологічно нормальна частина стресу. На цій стадії закінчується еустресс.
Однак якщо стресова ситуація триває дуже довго або стресовий фактор виявився дуже потужним, то адаптивні механізми організму виснажуються, виявляються вичерпаними. ЗАС переходить у заключну стадію.
- Стадія виснаження. У цей період знову з’являються ознаки реакції тривоги, але тепер вони незворотні: знижується працездатність, найбільш сильно страждає імунна система, утворюються виразки шлунка, кишечника, виникають різні захворювання. Г.Селье відзначав, що в принципі стресор здатний довести організм до повного виснаження і, як наслідок, привести до повного руйнування фізичного і психічного здоров’я. Це патологічна стадія стресу (дістрес).
В даний час досить повно вивчені механізми розвитку загального адаптаційного синдрому (механізми змін в організмі при стресі). Основні ланки цього процесу можна представити наступною спрощеною схемою:зовнішній вплив (стресор), збудження гіпоталамуса, активізація симпатикоадреналової системи, виділення дофаміну , адреналіну, нор-адреналіну, збудження передньої долі гіпофіза, виділення АКТГ, тиреотропного гормону, збудження наднирників, щитовидної та паращитовидних залоз, виділення гормонів кори надниркових залоз (кортикостероїдів), мозкового його шару (адреналін, нор-адреналін), гормонів щитовидної та паращитовидних залоз (при цьому зменшується секреція інсуліну, гормону росту, статевих гормонів);формування вище описаної реакції на стресор під впливом виділених гормонів.
Реактивність всієї цієї системи багато в чому залежить від кори головного мозку, тонусу вегетативної нервової системи людини. Існують конституціональні відмінності у формах поведінки та нейроендокринної перебудови при стресі.
Численні нейрогормональні дослідження стресу у тварин (Гудол. 1960) і людини (М.Франкенхойзер, 1960; В.Н.Васільев, 1985 та ін) виявили відмінності в кількості виділення основних стресорних гормонів . За цими данними визначилося три типи людей:
А-тип (адреналовий) або люди-«кролики». Такі люди характеризуються підвищеною тривожністю. Вони сумлінні працівники із загостреним почуттям відповідальності. Надзвичайно ефективно працюють в умовах стабільності, але їх часто долають сумніви і тривоги, найменші життєві негаразди перебільшуються. Як тільки з’являються негативні емоції, що вимагають рішучих дій і миттєвих рішень, вони губляться, починають помилятися, більш схильні до страхів, для них характерна «реакція втечі» (уникають конфлікту або завмирають). Схильні до таких захворювань, як гіпертонічна хвороба з кризами і інсультами, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки.
НА-тип (нор-адреналовий) або люди-«леви». Вони швидко мобілізуються в стресовій ситуації, легко їх долають, їх працездатності в хвилину випробувань можна позаздрити, їх відрізняє честолюбство, агресивність, при неприємних переживаннях прагнення звинуватити інших, а не себе, їм властиво швидко «згорати», буває важко розслабитися. Їм характерна «реакція боротьби». Зазвичай схильні до нервових зривів, серцево-судинних захворювань (ішемічна хвороба серця тощо) Цікаво, що такі «гормональні» відмінності між цими двома типами людей позначаються тільки в стані нервово-емоційного перенапруження.
А і НА-тип (змішаний) або люди-«вулкани». Характеризуються підвищеною емоційністю, гостро реагують на будь-яку подію, завжди трохи артисти, прагнуть привернути увагу, їм властиві різкі коливання настрою і непередбачуваність дій. Від неприємних хвилювань і важких ситуацій вони найчастіше «тікають у хворобу». Страждають простудними захворюваннями, порушеннями сну, серцево-судинними хворобами.
Подібні дослідження мають велике теоретичне і практичне значення для діагностики та прогнозування здоров’я людини в різних ситуаціях, для індивідуалізації лікування (коли воно потрібне).
Біохімічні дослідження стресу показали, що постійність внутрішнього середовища організму при цьому стані підтримується двома основними типами реакцій: синтоксичною (від грец. Syn — разом) і кататоксичною(від грец. Cata — проти). Синтоксичні агенти діють як тканинні транквілізатори (заспокоювачі), створюють стан пасивного терпіння, мирного співіснування з вторгшимися чужорідними речовинами. Кататоксичні агенти хімічно стимулюють вироблення руйнівних ферментів, які активно атакують збудника хвороби, прискорюючи його загибель в організмі. Г.Селье звертає увагу на тісний зв’язок таких захисних реакцій на клітинному рівні всередині організму і на рівні взаємин людей і навіть держав.
Наприклад, людина в стані алкогольного сп”яніння вигукує образливі слова, але явно не в змозі завдати фізичної шкоди. Синтоксична тактика - пройти повз, не звертаючи на нього уваги. Багатьох важких і болісних ситуацій можна уникнути, якщо навчитися свідомо ігнорувати їх.Кататоксична тактика — вступити в бійку або тільки приготуватися до бійки, при цьому результат може бути трагічним: виділяються стресорні гормони, у тому числі адреналін, підвищується артеріальний тиск, збільшується частота пульсу, нервова система приходить у стан тривоги і напруги, у людей із захворюваннями серця і судин це може призвести до серцевого нападу або крововиливу в мозок і смерті. Відбувається біологічне самогубство: смерть сталася від неправильного вибору способу реагування. В іншій же ситуації, якщо злочинець кидається з ножем (є загроза для життя), правильною буде тільки кататоксична реакція.
Взаємозв”язок стресу і хвороб. Реакція на стресор «Біжи, бийся або замри», описана в загальних рисах Г.Селье, є абсолютно універсальною, древньою, що сформувалася в ході еволюції, оборонною реакцією. Вона забезпечує збереження життя. Але якщо дістреси слідують один за іншим, не даючи організму відпочинку, розрядки, часу на відновлення сил, якщо постійно йде «бомбардування» органів — «мішеней» надлишком аварійних гормонів, то на тлі стресу, адаптації можуть сформуватися патологічні (грец. pathos — страждання , хвороба) реакції. Виділяють три види таких реакцій: — Психофізична реакція. Частіше це сьогохвилинна реакція на сильний, але нетривалий стресор. При цьому виникає так званий психовегетативний синдром різної вираженості. Це проявляється незрозумілою тривогою, поганим настроєм, страхами, почуттям втоми, можуть бути порушення сну, часті серцебиття, аритмія, зміни артеріального тиску, відчуття браку повітря, задишка, порушення апетиту, діяльності кишківника, нудота, блювання, підвищена пітливість, болі і тиск в потилиці, спині, зниження потенції, погіршення пам’яті і здібності зосередитися та ін. Якщо стресор носив гострий характер, то, як правило, вказані прояви поступово стираються, йде відчуття нездоров’я, відновлюється психофізіологічна рівновага. У цій ситуації мова не йде про сформоване захворювання. Практично кожна людина перенесла подібні життєві кризи і придбала власний досвід виходу з цих станів. Головним лікарем в цих ситуаціях є час.
Стрес не завжди є результатом якогось порушення. Будь яка нормальна діяльність—гра в шахи, або палкі обійми—можуть спричинити стан стресу, не заподіюючи організму ніякої шкоди. Лише при певній тривалості дії стресора в організмі розвивається специфічна реакція, її направленність буде завжди однаковою як при дії неприємних(негативних), так і приємних( позитивних) факторів і ситуацій. Таким чином, як горе так і радасть будуть супроводжуватись однаковою неспецифічною реакцією організму.
— Невротичні реакції, неврози, синдром хронічної втоми. Вчені підрахували, що захворюваність неврозами з початку ХХ століття до наших днів зросла в 56 разів. У їх виникненні роль психогенних стресорів виняткова. Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Проблеми стали менш очевидними, більш витонченими, існування їх більш тривалим. Це — боротьба людини з самим собою, проблеми вибору і відповідальності, множинні і суперечливі вимоги, що пред’являються життям. Проте не у всіх людей, що переживають такі проблеми чи життєві невдачі, виникає невроз. Тут особливе значення мають вихідні особливості особистості, індивідуальне і загострене ставлення до виникаючих подій, часто надмірне і неадекватне переживання їх (неправильний спосіб реагування). Людина реагує на те, що її оточує, відповідно до своєї інтерпретації зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних властивостей, соціального статусу, рольової поведінки тощо. Вживаючи при стресі каву, алкоголь, никотин, наркотики, людина лише посилює негативні ефекти стресу.Багаторазово виникаюча і не отримуюча розрядки стресова ситуація нерідко приводить до структурних змін в будь-якій тканині або функціональній системі органа-мішені. Тривалий вплив стрес-фактора, як правило, спричиняє погіршення діяьності найслабшої ланки в організмі, уже хворого органу. Ступінь вегетативних розладів залежить від сили, частоти, тривалості і характеру впливу, ступені участі переферичних ефекторних апаратів і різною послідовністю залучення їх в паталогічний процес.Вираженність паталогічного процесу залежить від стану ендокринної системи.Інтенсивність аффекторного збудження залежить від продукції катехоламінів. Гормональне забарвлення стресової ситуації визначається активністю гіпоталамуса, через який ЦНС здійснює основний вплив на ендокринну систему. В свою чергу, вплив гормонів і медіаторів на кліткові структури організму призводить до змін стану тканин, що входять до тієї, чи іншої фізіологічної системи. Таким чином, реакція організму на дію стресора може відбутися на фізіологічному рівні або викликати незворотні морфологічні зрушення.
— Психосоматичні захворювання. Коло їх дуже широкий (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, бронхіальна астма, цукровий діабет, тиреотоксикоз, захворювання шкіри-екзема, псоріаз та ін.) В одну групу вони об’єднані за однією ознакою — в їх походженні провідну роль відіграє емоційний стрес. Мішенню стресу стають в першу чергу генетично більш слабкі органи, системи або вже уражені раніше будь-якою недугою. Деякі теорії пов’язують особливості психосоматики з властивостями особистості і характером стресогенних переживань (переважно гніву або образи, почуття втрати або незадоволеності, страху та ін), тому що кожна емоція має свого адресата — певну систему органів, де кожен раз залишає незгладимий «слід». Серед найбільш небезпечних для здоров’я емоцій виділяють гнів, якщо він пригнічується, і страх, який паралізує, вбиває.
Одним з найбільш поширеним розладом серцево-судинної системи, яке виникає в результаті частого психоемоційного збудження є атеросклероз—хронічна хвороба стінок судин,—їх потовщення та ущільнення під впливом розростання судинної тканини. В основі механізму розвитку атеросклерозу лежить стрес. В процесі дії стресу організм готується до енергічної реакції-відповіді. При цьому активується гіпоталамус, гіпофіз, наднирники, виділяється адреналін. В результаті підвищується пульс, артеріальний тиск, дихання. Така реакція сприяє швидкому включенню, в випадку необхідності, м”язових зусиль. В крові зростає рівень жироподібних речовин—ліпідів. Якщо не відбувається їх реалізація в результаті наступних м”язових зусиль, жир відкладається на внутрішній поверхні судин, потім там розвивається сполучна тканина, накопичується кальцій. На цих ділянках звужується прохідність судин, погіршується їх еластичність—розвивається атеросклероз, порушується регуляція кровообігу, обмежується нормальне постачання кисню та поживних речовин до тканин.Головним засобом боротьби з атеросклерозом є адекватне функціональним можливостям організму людини фізичне навантаження. На відміну від далекіх пращурів сучасна людина рідко завершує сильне психоемоційне напруження фізичною діяльністю.
Лікарі психосоматичної медицини на Заході, прихильники психоаналізу З. Фрейда, вважають, що психосоматичне захворювання шлунково-кишкового тракту — наслідок домагань, коли чогось дуже сильно хочеться, до чогось дуже сильно прагнуть, але не виходить, не досягається. Шкірні захворювання — наслідок постійної тривоги або пригніченої ворожості до кого-небудь, чого-небудь; артеріальна гіпертонія і тахікардія — наслідок пригніченої люті, гніву і страху. З усім цим можна сперечатися, але важливо інше: взаємозв’язок тяжких переживань і хвороб внутрішніх органів є.
Заходи щодо корекції та профілактики наслідків стресу. Стресові ситуації значно підвищують імовірність утворення ракової пухлини, що пов’язане з ослабленням імунної системи.Таким чином, для збереження здоров’я зі стресом можна і потрібно боротися, і боротьба буде більш успішною, якщо вона розпочата вчасно.Якщо стресу не вдалося запобігти і стан стресу став вже хронічною реакцією на подразники, то важливо навчитися справлятися з ним. Психологи в таких випадках використовують методи впливу на психологічні, інтелектуальні, духовні ресурси організму.
Арт-терапія: малювання своїх тривог на папері і потімзнищення цього малюнку.
Письмові практики—ведення щоденника, в якому описуються всі відчуття людини, а потім аналізуються причини і методики виходу із стресу—як погляд на проблему з сторони.
Медитація, релаксація, аутотренінг.Все це звільнює мозок від непотрібних тревог і емоцій, знімає напруженність. В результаті виникає стан спокою та впевненності в собі, в своїх силах.Допомагає при стресі також: Обливання водою, контрасний душ, гідромасаж. Точковий масаж, при якому розминають ділянки тіла, що затверділи, сковані спазмом.
Будь-які фізичні вправи.Плавання—м”язи розслабляються, вода змиває негатив.Такі негативні емоції як роздратування, занепокоєння, тривога, страх викликають напругу в м”язах. Якщо навчитися розслабляти м”язи, то можна зменшити вплив стресу на здоров”я людини.маска- релаксанта: почергове напруження і розслаблення м”язів обличчя; антистресове дихання: затримання дихання перед глибоким видихом
- замінанегативних думок на позитивні: Погана людина- « у цієї людини щось болить, мені її шкода»
- рахунок в зворотньому порядку від 10 і назад до десяти
- прослуховування розслабляючої музики
- посміхатися навіть в складних сітуаціях. Доведено, що в стані смутку задіяні 43 м”яза обличчя, при посмішці всього 17. При цьому в головному мозку виникають біохімічні процеси, які викликають відчуття радості і гальмують вироблення гормону стресу.
Головне, прийняти стрес не як переломний момент, а як певний етап, вирішення якого відкриває великі можливості для подальшого розвитку. Таким чином стрес дозволяє виявити недоліки сприйняття, тому існує нагальна потреба в аналізі та роботі зі стресами.
Висновоки.У статті було розглянуто поняття стресу і його вплив на здоров`я людини.Отже,шкідливий вплив стресу на здоров”я людини доведено. Життя людини в такому стані не просто скорочується, але й значно знижується її якість. Нам потрібно знати як справитися зі стресом. Інакше, зростає верогідність виникнення важких хвороб. Правильно реагувати на стресові сітуації- шлях до збереження здоров”я.
Література
- М.М.Филипов , Психофизиология функциональних состояний. Киев 2012, 238с.
- Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медична валеологія. — Київ, «Здоров’я», 1998. — Стор 73 — 90
- Вайнер Е.Н. Валеологія: підручник для вузів. — М.: Флінта: Наука, 2002. — Стор 184 — 247.
- Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. — СПб.: Питер, 2005. — 412 с.
- Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. — К.: Міленіум, 2004. — 265 с.
- Марков В.В. Основи здорового способу життя та профілактики хвороб: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. — М.: Видавничий центр «Академія», 2001. -Стор. 18-33, 44 — 53.
- Селье Г. Стресс без дистрессаmodernlib.ru/books/sele_gans/stress_bez_distressa/read/
- Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. Издательство: Наука 1983
- Мельник Ш. Стрессоустойчивость. Как сохранять спокойствие и эффективность в любых обстотельствах» Издательство: Манн, Иванов и Фербер, 2014
- Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования. Эмоциональный стресс.
- Купер К.Л , Дэйв Филипп Дж., О`Драйсколл Майкл П. Организационный стресс. Теории, исследования и практическое применение. Издательство: Гуманитарный центр
- Гринберг Д. Управление стресом. Санкт- Петербург 2002
- Марищук В.Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса.-Санкт-Петербург, 2001
- Арт-терапия. Хрестоматия.- Санкт-Петербург, 2001
- Современній словарь по психологии. ( состав. Юрчук В.В.).- Минск, 1998
- Фрейд З. Психология бессознательного.- Москва, 1989
