Нині простежується загальна тенденція до погіршення стану психічного здоров’я населення України.
Основні риси сьогодення, котрі обумовлюють погіршення соматичного та психічного здоров’я населення, впливають на розвиток медичної психології і вимагають відповіді від неї це:
- високий динамізм соціально-технократичного розвитку сучасного загальносвітового суспільства та
- перехідний період суспільно-політичного устрою України.
- ведення фактично військових дій, які породжують втрати людей з тяжкими психологічними наслідками для їх однополченців, сім’ї, близьких, друзів, знайомих.
- погіршення екологічної ситуації,
- збільшення кількості соціальнозумовлених стресогенних чинників, а також
- зростання й розширення масштабів техногенних аварій та природних катастроф, які мають серйозні, у тому числі віддалені медико-соціальні наслідки.
- до 50–60% пацієнтів загальносоматичної мережі мають недіагностовані невротичні та депресивні розлади,
- більшість професійних доктрин і організаційних форм надання медикопсихологічної допомоги продовжує орієнтуватися на психотерапію як вузьку спеціальність, зосереджену лише в психіатричній мережі,
- медична психологія у рамках клінічної медицини сприймається як деяка допоміжна, параклінічна («паратерапевтична») спеціальність.
Фундаментальні і прикладні наукові дослідження щодо психогенних механізмів розвитку хворобливих станів та психотерапевтичних методів їх лікування та запобігання є явно недостатніми.
У числі наук, які розвивають сучасні підходи до пізнання особистості людини, виділяється медична психологія, специфічним предметом якої є дослідження патологічних психічних станів і процесів, у тому числі й у їх соматичних проявах, з одного боку, і психологічних проявів і наслідків патологічних соматичних процесів і явищ – з іншого. До цього часу вона склалася у відносно самостійну область знань, що спирається на великий корпус експериментальних даних і закономірностей, отриманих на основі їхнього узагальнення.
Сучасна медична психологія має у своєму розпорядженні солідний методологічний і методичний апарат, що дозволяє тримувати надійні практичні рекомендації, необхідні для ефективної діагностики і лікування різних захворювань, а також для етично і соціально виправданого впливу на мислення і поведінку людей з метою їхньої адаптації до змін умов життя, нормалізації психологічного клімату в трудових й інших колективах, раціональній організації різних видів діяльності і, нарешті, для навчання і виховання дітей, молоді і дорослих.
Теоретичні й експериментальні дослідження в області медичної психології своїми результатами сприяють розвитку психологічної науки, медицини і педагогіки, а використання її прикладних висновків допомагає в професійній діяльності психологів, лікарів, соціальних працівників, вихователів, вчителів і викладачів, багатьох інших категорій фахівців, що мають справу з людьми.
Зростаюче значення медичної психології обумовило поширення її викладання у вищих навчальних закладах. Вона необхідна фахівцям, здатних як до дослідницької, так і до практичної роботи в галузі медицини, у сфері керування, у соціальних службах і ін. Вона завжди буває корисна для визначення диференційованих, враховуючих індивідуальні особливості пацієнтів, методик лікування, підвищуючи ефективність медичної допомоги в цілому.
Якщо виходити з того, що діяльність усієї мережі органів і закладів охорони здоров’я реалізує лише 10% лікувально-оздоровчого потенціалу здоров’я людини, то це вірно лише за умови, що зусилля лікарів і іншого медичного персоналу зосереджені на “біологічному” його лікуванні. При більш широкому підході до захворювання і лікування виявляються додаткові ресурси, надані саме медичною психологією.
Тому у багатьох лікувальних установах, насамперед у психіатричних і неврологічних клініках, створені й успішно працюють кабінети і відділення медичної психології. В особливо тісному співробітництві з медичною психологією розвиваються авіаційна, космічна й екстремальна медицина, що вимагає підвищеної уваги до внутрішнього світу особистості.
Сьогодні медичний психолог – це фахівець, в обов’язки якого входить як участь у психодіагностичних і психокорекційних заходах, так і в лікувальному процесі в цілому. В деяких клініках створюється “бригадна” модель надання медичної допомоги, що виникла спочатку в психотерапевтичній і психіатричній службах. Поступово ці принципи знаходять визнання й в інших областях охорони здоров’я, оскільки за ними майбутнє – більш високий рівень професійно і гуманістично орієнтованої медицини. У центрі бригади як функціональний підрозділ – лікуючий лікар, що працює разом із психотерапевтом, клінічним психологом і фахівцем із соціальної роботи. Відповідно до біопсихосоціальної парадигми медицини, кожний з них виконує свій діагностичний, лікувальний і реабілітаційний план під керівництвом і в тісному співробітництві з лікуючим лікарем.
Обґрунтовуючи необхідність психологічної підготовки медичних кадрів, І.П. Павлов, зокрема, відзначав: «Благодаря психологии я могу себе представить сложность данного субъективного состояния… посмотреть, войти в субъективное состояние другого, вчувствоваться, вмыслиться». Хвороба завжди індивідуальна, вона уражає конкретну людину, і щоб знайти засіб для її зцілення, лікар повинен уявляти собі не тільки зовнішню, але і внутрішню картину хвороби, бачити можливі психологічні передумови і наслідки патологічних процесів, розуміти змінений хворобою психологічний стан особистості пацієнта. Аналіз скарг і збирання анамнезу, соматичне і психіатричне обстеження, проведення усіх видів експертиз, призначення і здійснення етіологічної і патогенетичної диференційованої терапії, рішення питань видужуючих – усе це потребує заглибленого проникнення в особистість хворого.
Негативною тенденцією сучасної медичної психології поки що є екстенсивний характер її розвитку. Це також:
- призводить до існування величезної кількості форм і методів психотерапії і психокорекції (більше 600),
- дезорієнтує професійну громаду і
- створює можливість для прикриття непрофесійних та відверто шарлатанських напрямків освітньої та лікувальної діяльності.
- у число «методів» медичної психології включаються далекі від клінічного і медико-соціального напрямків, у тому числі методи психопрофілактичного і психогігієнічного застосування релігійної і езотеричної психотехніки. У той же час, багато фахівців медичної психології впевнені у високій їх психокорекційній ефективності, особливо для віруючих людей.
Сучасний стан освіти у галузі медичної психології вимагає розширення понять про складові даного напряму знань і практичної діяльності. Керуючись цією парадигмою, кафедра медичної психології та психокорекції ІСНіС МАУП розпочала підготовку: дитячих психологів, сімейних психологів, геронтопсихологів, арт-психологів, перинатальних психологів, психологів психоаналітиків, психологів профайлерів, психологів абсолютно нового напряму – брахіологів, психологів консультативно-розвивальної технології, психологів гіпнологів. Починаючи з 2015-2016 навчального року, кафедра планує розпочати підготовку психологів реабілітологів та психологів кризових ситуацій.
Ця диференціація виправдана тим, що медична психологія в цілому є медико-орієнтованою сукупністю практик, характерною рисою яких є приналежність до нейродинамічної, психодинамічної, поведінкової, раціональної та мнестологічної парадигмам. Нажаль останнім трьом парадигмам досі не приділялось належної уваги.
Продовжуючи повідомлення щодо проблем медичної психології, констатуємо, що серйозні проблеми існують і з дисциплінарною ідентичністю медичної психології:
- вона невірно ототожнена з вітчизняною фізіологічно-орієнтованою гіпнологією першої третини XX століття,
- вона ще досі знаходиться під вираженим патронатом клінічної психіатрії, будучи її прикладною практикою,
- вона також ототожнюється то з психотерапією то з психоаналізом, що повернувся у вітчизняний медичний простір.
Сучасна медична психологія — галузь психології, яка є системою міждисциплінарних наукових знань і практичної діяльності, об’єднаних загальною метою вивчення психологічних аспектів здоров’я особистості і міжособистісних відношень як здорової, так і хворої людини, причин та умов розвитку їх порушень і девіацій.
До завдань медичної психології входять:
- розроблення ефективних методів психологічної та психофізіологічної діагностики, у тому числі психодіаг-ностика нещирості людини, ятрогенії та агравації.
- психотерапія і психореабілітація,
- психокорекція, як при свідомості людини, так і в умовах трансу, сугестії та більш глибокого гіпнозу.
- психопрофілактика (психогігієна),
- стимулювання психічного розвитку, розвитку здібностей та надання можливості соціалізації людини, навіть, в умовах затримки розвитку когнітивних та поведінкових функцій,
- судово-психологічна експертиза,
- медична та медикопсихологічна етика і деонтологія,
- організація та надання медико-психологічної допомоги здоровим і хворим людям.
- недостатньо піддані науковому доказовому аналізу такі сфери медичної психології як: дерматогліфіка, дактилоскопія, хірологія, фізіогноміка, вплив на психіку людини молитов, релігійних та окультних обрядів. На це можуть піти ще зусилля декількох майбутніх поколінь вчених у галузі медичної психології.
- лише зараз кафедрою піднята проблема співзалежності, яка не була раніше напрямом наукових досліджень у галузі медичної психології.
- цікавим і ще не майже піднятим є напрямок наукової діяльності у галузі медичної психології – це епідеміологічне вивчення психосоматичних причин захворювань та соматопсихічних їх наслідків. Епідеміологічний метод розкриває багато зв’язків між відхиленнями у психіці та соматичними хворобами. Ми вже маємо деякий досвід цих досліджень, який показує, що ми багато в чому перебільшуємо вплив психіки на розвиток психосоматики. Є певний перелік хвороб, у етіології яких немає чіткого впливу психологічних чинників. Але це окрема тема.
- оригінальними для медичної психології є дослідження кафедрою синдрому АСС (Agenesis Corpus Callosum), який не заважає людині соціалізуватись і, навіть успішно працювати в певних сферах, але є сфери, де такий пацієнт не повинен працювати за психологічними протипоказаннями.
- кафедра, нарешті, звернула увагу на невирішені питання у медичній психології щодо використання гіпнозу та гіпнотерапії у практиці медичного психолога, а також на питання психології інтеракційної залежності.
- багато років медична психологія не пропонувала діагностично чутливих психофізіологічних методів з оцінки функціонального стану обох півкуль мозку; нам вдалось створити просту у виконанні але надзвичайно інформативну (на виході 136 показників) методику даного призначення.
- в освіті медичних психологів та соціологів тільки зараз з’явились такі дисципліни як соціальна геронтологія і геронтопсихологія, вікова психологія, проксеміка, гастика, гаплика і багато інших (довго перераховувати).
Різні підходи до окреслення сфер, приналежних до медичної психології призвели до:
- недостатньої уніфікації медикопсихологічної термінології,
- до певного роз’єднання понять, зокрема до
- неоднозначного формулювання навіть основних з них, таких як:
медична психологія і клінічна психологія,
патопсихологія і психопатологія,
соціальна психологія.
Не вирішене досі питання про те, хто повинен бути прийнятим на навчання професії медичного психолога та працювати медичним психологом: лікар чи психолог чи фахівець з тією та другою освітою, чи будь-хто, хто має базову освіту на рівні бакалавра.
Необхідно чітко розмежувати: терміни, поняття, виділення частин і розділів медичної психології, що є необхідною умовою успішного рішення не лише теоретичних, але і важливіших практичних її завдань, а саме:
- підвищення ефективності:
психодіагностичних,
психотерапевтичних,
психогігієнічних,
психопрофілактичних та реабілітаційних заходів
- психологічної експертизи і завдання:
збереження психічного здоров’я та формування гармонійної особистості з високим рівнем адаптації в соціумі.
Уявляється доцільним виділити 4 основні частини медичної психології.
1. Загальна медична психологія, котра вивчає:
- психічні функції людини;
- біоритми її психічної активності;
- психічний та психосексуальний розвиток;
- особистість і здоров’я;
- свідоме та несвідоме у нормі;
- психічне здоров’я;
- психологію статевих відмінностей;
- вікову психологію;
- міжособистісні відносини (мікро- і макрогрупи);
- сім’ю та її функціонування (психічне здоров’я сім’ї або ойкогенопсихологія);
- адаптацію,
- психогігієну.
2. Клінічна психологія. Її розділи:
загальна та окрема психопатологія, що включає:
семіологію і
синдромологію;
- патопсихологія, що вивчає психологічні механізми порушень психічної діяльності;
- нейропсихологія, що вивчає морфофункціональні кореляти порушень психічної діяльності;
- психоідентифікація (в позахворобливій сфері) і психодіагностика (у сфері хворобливих змін психіки) за допомогою:
експериментально-психологічних методик.
3. Психокорекція — корекція за допомогою психотехнік нехворобливих змін психічної сфери.
4. Медична етика і деонтологія.
В системі адекватного формування спеціалістів в галузі медичної психології слід вважати принциповим правильне смислове наповнення основних дефініцій її розділів. В сучасних посібниках, що посягають на висвітлення предмету медичної психології, відбувається змішування термінів і понять: «психопатологія», «патопсихологія», «психодіагностика» і «психокорекція».
Без чіткої смислової ідентифікації цих понять неможливо говорити про дійсне становлення медичної психології як самостійної галузі знань і, відповідно, науково-практичної дисципліни.
Для того, щоб зрозуміти стан медичної психології як самостійної науки і практики позначимо сфери, які займає найближча до неї наука, практика і дисципліна викла-дання у медичних вишах – психотерапія.
Потребує корегування визначення поняття «психотерапевти» яке прийнято в Україні та затверджене 11.02.2004 р. Європарламентом у Поправці 128 до Додатку V, пункту 5а («Психотерапевти»).
Медична психологія не може об’явити об’єктом свого клопоту людину, зрушення у психіці чи у соматиці у якої вже вийшли за межі норми, оскільки в цьому випадку людина стає об’єктом, відповідно, психотерапії та лікувальної чи профілактичної медицини. Це спірне визначення свідчить про те, що досі не знайдено чіткого водорозділу між цими науками, практиками та дисциплінами.
Невизначеність медичної психології полягає ще в тому, що на відміну від психотерапії вона не належить жодній галузі знань, враховуючи і медицину.
Тому медична психологія перед владою ставить декілька нагальних питань реформування медикопсихологічної допомоги населенню:
1. Розширення мережі медикопсихологічних закладів освіти, науки та практики.
2. Передбачити посади медичних психологів у всіх лікувально-профілактичних установах.
3. Необхідно значно розширити кількість кабінетів медичної психології в загальносоматичній мережі лікувальних установ.
Необхідне проведення масової коротко-термінової інтенсивної підготовки з питань діагностики та психотерапевтичного лікування граничних нервово-психічних розладів для лікарів загальносоматичної мережі силами кафедр медичної психології за програмами, які розроблені на цих кафедрах.
4. Потребує розширення науково-практичних досліджень в галузі психотерапії з подальшою розробкою інтрадисциплінарної моделі психотерапії (яка містить необхідну медичну атрибутику) та належних організаційних форм її впровадження.
5. Необхідне подальше розроблення відомчої нормативно-правової бази з надання медикопсихологічної допомоги населенню. Особливо це стосується підготовки проекту Закону про медикопсихологічну допомогу та психологічну реабілітацію населення при кризових ситуаціях. Це стосується також і розроблення моделі медичної психології для мирного та воєнного часу і визначення офіційно припустимого кола психотера-певтичних і психокорекційних заходів для медичних психологів.
