ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ ІЗ ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

Автори: Чеченіна О.О., студентка кафедри психології ННІМВСН МАУП, Коляденко Н.В., доктор медичних наук, професор кафедри психології МАУП

В теперішній час проблема материнства набуває все більшої актуальності, має виражений полідисциплінарний характер, стає значущим предметом наукових досліджень. Психологічно важко адаптуватися до соціальної ролі материнства взагалі, однак набагато складніше прийняти ситуацію народження дитини з вадами розвитку, або ж подальше діагностування в неї психоневрологічного захворювання, яке нерідко призводить до встановлення інвалідності. Патологічне сприйняття матір’ю ситуації захворювання дитини, подальше формування дисгармонійних внутрішньосімейних стосунків негативно відбивається на психічних станах всіх членів родини, особливо матері та дитини, спотворюючи модель їх взаємовідносин, порушуючи соціальну поведінку матері та ускладнюючи адекватну соціалізацію хворої дитини, що обумовило актуальність обрання теми даного дослідження. Мета дослідження – визначити психологічні особливості матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями та розробити відповідні способи психокорекції

Методологія даного дослідження заснована на персоналістичному підході до розуміння людини як цілісної біопсихосоціальної істоти в єдності її тіла, душі та духу.

За даними джерел наукової літератури, для матерів дітей з обмеженими можливостями характерні сумніви про цінність власної особистості для оточуючих, висока внутрішня конфліктність, самозвинувачення за народження дитини з вадами. Самоконтроль виступає у ролі допоміжного захисного механізму, який допомагає в приховуванні даних переживань. Матері хворих дітей мають низький рівень усвідомленості «Я»,  виявляють прагнення приховати від себе та інших неприємну інформацію. Виокремлюють такі психологічні особливості  матерів хворих дітей, як: деформація самоставлення, що виражена його негативним емоційним тоном, невпевненістю в собі, внутрішнім конфліктом; патологічна система захисту, представлена інтенсивним та ригідним проявом захисних механізмів раціоналізації, реактивного утворення та проекції; неусвідомлене прагнення психологічного самозахисту, виражене в інтенсивному прояві соціальної бажаності та запереченні власних хвороб. Поверхневість адаптації може проявитись у вигляді важких патологій при зміні соціальних умов життя. Відповідно, матері хворих дітей потребують надання психокорекційної допомоги, спрямованої на формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до себе, підвищення рівня усвідомлення, навчання адекватних форм поведінки тощо.

Для вивчення психологічних особливостей матерів, які виховують дітей із психоневрологічними захворюваннями, рандомізованим чином було сформовано основну групу досліджуваних на базі Спеціальної загальноосвітньої школи «Надія» для дітей із вадами фізичного та розумового розвитку, яка розташована в Солом’янському р-ні м. Києва, в ній навчається 250 дітей віком від 6 до 18 років з інвалідизуючими захворюваннями. До основної групи досліджуваних увійшли 38 матерів дітей шкільного віку – учнів СЗШ «Надія»  з психоневрологічними захворюваннями. Контрольну групу склали 45 матерів практично здорових дітей шкільного віку, також відібраних шляхом рандомізації. За віковим складом, рівнем освіти, місцем проживання та матеріально-побутовими умовами основна і контрольна групи досліджуваних були співставні. Однак в основній досліджуваній групі був більший відсоток неповних сімей. Так само більше матерів із вищою освітою було в контрольній групі, що можна розцінювати як те, що наявність хворої дитини дещо гальмує професійне зростання жінки.

В процесі дослідження використовувався блок валідних психодіагностичних тестів, підібраних таким чином, щоб доповнювати результати один одного, всебічно розкриваючи психологічні особливості матерів дітей з психоневрологічними захворюваннями. Даний блок складався із Тесту-опитувальника батьківського ставлення (ОРО) А.Я. Варги та В.В. Столина, методики дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса-Р. Даймонда, Q-сортування в модифікації С.А. Будассі, а також особистісного опитувальника Г. Айзенка.

При дослідженні батьківського ставлення за опитувальником А.Я. Варги – В.В. Столина, виявлені певні психологічні відмінності між основною та контрольною досліджуваними групами. Найбільша статистично значуща різниця у відповідях матерів здорових і хворих дітей спостерігалася за Шкалою 1 «Прийняття-відкидання». Високі бали за цією шкалою, виявлені в основній досліджуваній групі, свідчать про те, що матері дітей із психоневрологічними захворюваннями сприймають своїх дітей негативно, оцінюють їх як невдах, недоумкуватих, відчувають до дитини роздратування та недовіру. Цікаво, що в контрольній досліджуваній групі бали за цією шкалою теж були досить високими, що потребує окремої уваги, однак бали основної групи перевищували їх майже вдвічі. За Шкалою 2 «Кооперація» — соціально бажаний образ батьківського ставлення – сирі бали та процентильні ранги в основній групі респондентів були статистично достовірно дещо вищими, ніж у контрольній групі, що вказує на певну недовіру до дитини та її несамостійність в основній групі досліджуваних. Так само статистично достовірно відрізнялися бали основної та контрольної груп за Шкалою 3 «Симбіоз», яка відображає міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. Матері дітей із психоневрологічними захворюваннями значно в більшій мірі, ніж матері практично здорових дітей, прагнуть до симбіотичних відносин із дитиною, бажають задовольнити всі її потреби, відгородити її від труднощів і неприємностей життя,  постійно відчувають тривогу за дитину. Таким чином, діти з психоневрологічним захворюваннями почуваються загалом менш самостійними, ніж практично здорові діти. За Шкалою 4 «Авторитарна гіперсоціалізація» та Шкалою 5 «Маленький невдаха» обидві досліджувані групи показали низькі бали. При цьому, сирі бали за цими шкалами в основній досліджуваній групі були дещо вищими, ніж у контрольній, однак процентильні ранги тестових балів за даними шкалами в обох випадках виявилися рівними «0». Тобто, матерям дітей із психоневрологічним захворюваннями більше, ніж матерям практично здорових дітей, притаманний авторитаризм, всебічний контроль за дитиною. В певній мірі це може бути виправдане реальною розумовою або поведінковою неповноспроможністю хворої дитини. Однак подекуди таке ставлення може призводити до гіперопіки, і в такому разі мати сприймає дитину більш непристосованою, ніж насправді, намагається відгородити дитину від труднощів, контролювати навіть у дрібницях, і цим робить дитину більш інфантильною, підсилює її соціальну неспроможність. Деякі матері основної досліджуваної групи обирали відповіді «Моя дитина може вивести із себе будь-кого», «Виховання дитини – суцільне тріпання нервів», «Моя дитина виросте непристосованою до життя». Втім, хоча такі варіанти й зустрічалися в основній досліджуваній групі, на відміну від контрольної, — це проявлялося лише в деякому, хоча й статистично достовірному, підвищенні сирих балів, при тому що процентильні ранги тестових балів залишалися нульовими.

Дослідження за опитувальником соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда показало істотні, статистично значущі відмінності соціально-психологічної адаптації досліджуваних основної та контрольної груп (таблиця 1). Тоді як в контрольній групі матерів практично здорових дітей окремі відхилення від норми спостерігалися лише за 4-ю та 5-ю шкалами, відображуючи певне несприйняття, негативне ставлення до інших та соціальної дійсності, в основній досліджуваній групі показники значно відрізнялися від норми за всіма шкалами. Перш за все, у матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями виявлено порушення адаптивності, рівня пристосування людини до існування в суспільстві відповідно до вимог цього суспільства й до власних потреб, мотивів та інтересів, що видно з показників по 1-й шкалі. Статистично істотно відрізняються від норми та показників контрольної групи дані за шкалою  «дезадаптація», що свідчить про наявність у матерів хворих дітей невротизації, а також  дисгармонії у сфері прийняття рішень, постійних неуспішних спроб реалізувати ціль. В основній досліджуваній групі, на відміну від контрольної, виявлено відхилення від норми показників за шкалою «брехні», що можна розцінювати як бажання покращити результати тестування. Відхилення від норми та статистично достовірні відміності від показників контрольної групи виявлено в основній групі досліджуваних за 3-ю шкалою («прийняття-неприйняття себе»), що свідчить про занижену самооцінку матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями, незадоволеність собою, самозвинувачення в захворюванні дитини. По шкалі «прийняття інших» показники основної та контрольної груп різняться статистично достовірно, однак у основної групи вони є лише трохи вищими за межі норми, що вказує на те, що, попри обмеження спілкування, у матерів хворих дітей зберігається потреба в ньому, вони тяжіють до  взаємодії, спільної діяльності.

 

Таблиця 1.

Результати дослідження соціально-психологічної адаптації матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями за опитувальником К.Роджерса- Р.Даймона

Шкала			Норма	Основна група	Контрольна група	Р	t-критерій Стьюдента для непов’язаних сукупностей
1	А	Адаптивність	68-136	149	128	<0,05	148, 49
	B	Дезадаптивність	68-136	37	123	<0,05	608, 11
2	А	Брехня -	18-36	15	19	<0,05	28, 28
	B	+	18-36	13	19	<0,05	42, 43
3	А	Прийняття себе	22-42	52	37	<0,05	106, 07
	B	Неприйняття себе	14-28	2	22	<0,05	141, 42
4	А	Прийняття інших	12-24	25	28	<0,05	21, 21
	B	Неприйняття інших	14-28	7	10	<0,05	21, 21
5	А	Емоційний комфорт	14-28	20	18	<0,05	14, 14
	B	Емоційний дискомфорт	14-28	7	33	<0,05	183, 85
6	А	Внутрішній контроль	26-52	57	48	<0,05	63, 64
	B	Зовнішній контроль	18-36	11	37	<0,05	183, 85
7	А	Домінування	6-12	12	10	<0,05	14, 14
	B	Керованість	12-24	8	21	<0,05	91, 92
8		Ескапізм (втеча від проблем)	10-20	2	21	<0,05	134, 35

 

Звертає на себе увагу, що при наявності значних відхилень майже по всіх шкалах, матері дітей із психоневрологічними захворюваннями мають показники за шкалою «емоційний комфорт» в межах норми, що можна трактувати як визначеність в своєму емоційному ставленні до дійсності, що відбувається, оточуючих предметів та явищ. Однак за шкалою «емоційний дискомфорт» відхилення від норми значні, причому в бік зменшення показників. Можливо, такі результати свідчать про намагання сховатися від дійсності у віднайденій ніші емоційного комфорту, витіснити зі свідомості хронічну стресову ситуацію.

У матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями виявлено високий рівень внутрішнього, інфернального контролю. Шкала «домінування» виявляє рівень прагнень до лідерства, керування в вирішенні завдань, як правило, особистісно значущі завдання вирішуються за рахунок оточуючих. Цікаво, що керованість у них менша, ніж в основній групі,так само як ескапізм, тоді як домінантність є вищою.

За опитувальником Г. Айзенка також отримано відмінності в показниках основної та контрольної досліджуваних груп. В обох групах показники брехні в межах норми, але якщо респонденти контрольної групи мають нульовий показник, то в основній групі він дорівнює 2, що, так само як і в попередніх дослідженнях, вказує на бажання матерів дітей з психоневрологічними захворюваннями покращити результати тестування. Що ж стосується екстра-інтраверсії, то у досліджуваних матерів практично здорових дітей показник екстравертованості є вищим за норму, а от матері дітей, хворих на психоневрологічну патологію, мають занижені показники, що межують з інтравертованістю. Особливо відрізняються основна і контрольна досліджувані групи показником нейротизму, який у контрольній групі знаходиться в межах норми, а от в основній досліджуваній групі отримані результати свідчать про високий рівень нейротизму в матерів дітей, які мають психоневрологічні захворювання.

Порівняння основної досліджуваної групи матерів дітей, які мають психоневрологічні захворювання, та матерів практично здорових дітей, щодо співвідношення Я-ідеального та Я-реального,  визначалося за методом Q-сортування за методикою С.А. Будассі. Для порівняння основної та контрольної груп вираховувався коефіцієнт кореляції рангів (індекс задоволеності собою) за формулою К. Роджерса. У досліджуваних матерів дітей, які мають психоневрологічні захворювання, відмічається значне неспівпадіння образів «Я»-ідеального та «Я»-реального, їх самооцінка виявилася дуже заниженою, тоді як в основній групі матерів практично здорових дітей вона була навіть завищеною. Різниця між показниками основної та контрольної груп досліджуваних є статистично достовірною (t-критерій Стьюдента для непов’язаних сукупностей дорівнює 42,43 при р<0,05).

Психокорекція є важливим напрямком роботи психолога з матерями хворих дітей, які не завжди поінформовані про причини відхилень, методи психокорекції, взаємодії з дитиною, а також про подолання різних труднощів у навчанні, вихованні та спілкуванні з дитиною в сім’ї. Завданнями психокорекції є: гармонізація сімейних стосунків; корекція психічного стану матері; корекція дитячо-батьківських стосунків; допомога в адекватній оцінці можливостей дитини (як фізичних так і психологічних); навчання матері спеціальним корекційним і методичним прийомам, необхідним для проведення занять з дитиною в домашніх умовах; навчання матері спеціальним виховним прийомам, необхідним для корекції особистості дитини. Провідними напрямками психологічної допомоги матерям, які виховують дитину з особливими потребами, є діагностичний, консультативний, корекційний, реабілітаційний, прогностичний, мультидисциплінарний.

З матерями дітей, які мають психоневрологічні захворювання, нами проводилася психокорекційна робота, спрямована на нормалізацію батьківських відносин, психологічного стану матері, сприйняття нею себе та своєї дитини, соціальну адаптацію.

В процесі психокорекційного втручання нами використовувалися: елементи психодрами (програвалися проблемні ситуації взаємин матерів із дітьми, внутрішньосімейних стосунків) з метою пошуку оптимальних моделей вирішення складних ситуацій; арт-терапевтичні методики (малювання, ліплення), спрямовані на нормалізацію сприймання та формування позитивного образу дитини, самосприймання, корекцію внутрішнього стану матерів хворих дітей; «командні» ігри (естафета, спільне малювання) – з метою корекції батьківських стосунків матері та дитини, формування довірливих відносин.

Після проведеної психокорекційної програми, дослідження батьківського ставлення матерів до своїх дітей, які мають психоневрологічні захворювання, за опитувальником А.Я. Варги – В.В. Столина показало, що матері основної досліджуваної групи, в результаті психокорекції, стали сприймати своїх дітей більш позитивно, що, насамперед, проявилося в зниженні балів за Шкалою 1 «Прийняття-відкидання». Незважаючи на те, що різниця показників до та після психокорекції виявилася статистично не достовірною (значення t-критерія Стьюдента менше t-критичного), загалом за всіма шкалами спостерігалася тенденція зміни показників у бік нормалізації. Тенденція покращення показників за Шкалою1 «Прийняття-відкидання» свідчить про те, що в результаті психокорекції відбувався процес нормалізації батьківських стосунків, позитивного ставлення матерів до своїх дітей. Матері дітей із психоневрологічними захворюваннями в процесі психокорекційних втручань навчилися сприймати дитину як самостійну значущу особистість, знаходити оптимальну дистанцію в спілкуванні з дитиною, поважати її самостійність.

Після психокорекції, дослідження за опитувальником соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда в динаміці показало істотні зміни всіх показників, зокрема, було досягнуто зміни показників адаптивності в бік нормалізації, і хоч ця різниця не є статистично значимою, тенденція до покращення рівня пристосування досліджуваних до соціального життя є досить вираженою, тим більше що статистично достовірно змінилися показники дезадаптації в бік норми. Тобто, в результаті психокорекції в матерів дітей, які мають психоневрологічні захворювання, зменшилися прояви невротизації, дисгармонії у сфері прийняття рішень, постійних неуспішних спроб реалізувати ціль.

В результаті проведеної психокорекції покращилися також показники самооцінки матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями, збільшився рівень вдоволеності собою. Матері хворих дітей після психокорекції стали більш відверто говорити про свої проблеми, визнавати їх, а не витісняти з свідомості. Вони психологічно стали більше налаштовані на конструктивне вирішення проблем. Загалом, так само як і за опитувальником А.Я. Варги – В.В. Столина, після психокорекції у досліджуваних матерів дітей з психоневрологічними захворюваннями  при дослідженні за опитувальником К. Роджерса – Р. Даймона спостерігалася  зміна всіх показників соціально-психологічної адаптації в бік нормалізації. За опитувальником Г. Айзенка також отримано певні відмінності в показниках основної та контрольної досліджуваних груп, однак вони виявилисяя статистично не значимими, показник нейротизму зменшився з 17 лише до 15 балів. Втім, це свідчить також про виявлену тенденцію до нормалізації цього показника в результаті психокорекції. Також позитивною після психокорекції виявилася динаміка образу «Я» та самооцінки матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями, досліджена за методикою Q-сортування в модифікації С.А.Будассі (коефіцієнт кореляції (задоволеності собою)  після психокорекції: rкор = 0,61).

            Отримані нами результати досліджень дозволяють стверджувати, що, такі психодіагностичні методики, як Тест-опитувальник батьківського ставлення (ОРО) А.Я. Варги та В.В. Столина, методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса-Р. Даймонда, особистісний опитувальник Г. Айзенка є валідними для дослідження психологічних особливостей матерів, які виховують дітей із психоневрологічними захворюваннями. Такиим чином, дані методики можна рекомендувати для застосування медичним психологам, шкільним психологам, психологам-консультантам з метою визначення особистісних і внутрішньосімейних проблем таких матерів.

В разі роботи психолога з дитиною, яка має психоневрологічне захворювання, не варто обмежуватися зосередженням уваги лише на дитині, допомогу слід надавати комплексно, працювати з усією родиною, насамперед з матір’ю проблемної дитини, психологічне здоров’я якої знаходиться в прямій залежності від материнського ставлення.

Психологічна корекція, спрямована на оптимізацію психологічних особливостей матерів дітей із психоневрологічними захворюваннями, повинна бути спрямована на нормалізацію батьківських відносин, психологічного стану матері, сприйняття нею себе та своєї дитини, соціальну адаптацію, та вміщувати елементи психодрами, арт-терапевтичні методики, «командні» ігри, групові заняття.