Автори: Ковальчук Н.В., кандидат педагогічних наук, доцент, Шопша М.М., магістр кафедри психології ІСНіС МАУП
Професійна діяльність вчителів відрізняється від інших категорій праці постійною нервово-психічною й емоційною напругою, обумовленою як змістом, так і умовами педагогічної роботи. Педагоги є представниками стресогенної професії і відрізняються дуже низькими показниками здоров’я, тому для більшості вчителів гостро стоїть питання його збереження. Чинниками ризику виступають емоційна затратність і стресовість педагогічної діяльності.
Педагог з дня на день зосереджує всі сили на те, щоб виховувати, пояснювати, оберігати, підтримувати. Непомітно для себе він налаштовується на те, щоб тільки віддавати, а відновлювати душевні сили, поповнювати їх забуває, не встигає. Втома і стрес накопичуються[3].
Сучасний стан вітчизняної освітньої системи характеризується активним впровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес. В умовах змін, що відбуваються все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь і навичок учителя, а й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття.
За загальним визнанням вітчизняних фахівців педагогічна діяльність — це вид професійної діяльності, що найбільше деформує особистість людини. Сформований комплекс економічних проблем, а також соціально-психологічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, роблять працю вчителя в нашій країні надзвичайно психоемоційно напруженою. Подібні професійні деформації характеру починають заважати педагогу в роботі, ускладнюють його спілкування в колі близьких і друзів[3].
Також ми знаходимо підтвердження тому, що зі збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів загальноосвітніх шкіл знижуються показники психічного і фізичного здоров’я. Крім того, була встановлена залежність тривалості роботи педагога з дітьми і появи у нього такого виду професійної деформації як «синдром емоційного вигорання».
Ці фактори роблять часто руйнівний вплив на емоційну сферу педагога. У нього різко зростає кількість афективних розладів, з’являються стани незадоволеності собою і своїм життям, труднощі встановлення теплих, довірчих контактів з учнями, колегами, оточуючими людьми. Ці симптоми негативно позначаються на всій професійній діяльності вчителя, погіршуються результати його роботи, знижується рівень задоволеності своєю професійною діяльністю. Таким чином, відбувається зміна в мотиваційній сфері педагога і розвивається синдром емоційного вигорання[4].
Найбільше до ризику виникнення емоційного вигоряння схильні особи, що пред’являють до себе надмірно високі вимоги. Для них зразком «справжнього» педагога є досконала людина, що відноситься до роботи як життєвому призначенню, надзавдання. Особистісні зміни («вигорання») вчителя, що відбуваються в результаті тривалої професійної діяльності, безумовно, залишать свій слід в інших людях. Деперсоналізація — негативне ставлення до людини, негативне, цинічне або байдуже сприйняття його, розвивається як захист від пригнічуючих емоційних станів внаслідок взаємодії з учнем як об’єктом професійного впливу. Для «вигорілого» педагога характерно превалювання негативних оцінок у сприйнятті своїх учнів. В.В. Бойко відзначає ще одну особливість «вигорілого» педагога — слабку мотивацію емоційної віддачі в роботі. Спеціаліст сфери «людина – людина» не вважає за необхідне або не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб’єкту своєї діяльності. «Вигорілий» педагог прагне полегшити або скоротити ті свої обов’язки, які вимагають емоційних витрат.
Професійне вигорання педагогів найбільш небезпечні для суспільства. Синдром вигоряння позначається не тільки на поведінці вчителя, а й на стилі навчання. На думку В.В. Бойко такий вчитель, як правило, холодний, нетактовний, авторитарний у відносинах з дітьми, дозволяє собі ігнорувати їх права, зриватися на них[1].
Синдром емоційного вигоряння розвивається в процесі професійної діяльності педагога у формі стереотипу емоційної поведінки, що проявляється в особливостях професійного спілкування.
Під професійним здоров’ям вчителів розуміється інтегральна характеристика функціонального стану організму людини за фізичними та психічними показниками з ціллю оцінки його здібності до професійної діяльності, стійкість до несприятливих факторів, які супроводжують цю діяльність [3]. Головним показником психічного здоров’я вчителів є працездатність, яка відображає вказані можливості людини.
Німецький фізіолог Г. Леман визначає працездатність як максимум роботи, який може виконати людина. Цей термін може бути згорнутий до більш конкретного поняття – професійна працездатність, під якою психологи розуміють максимально можливу ефективність діяльності спеціаліста, обумовлена функціональним станом його організму з врахуванням її фізіологічної вартості. Таким чином, поняття «професійна працездатність» зв’язує функціональний стан організму, його зміни , що є багатофакторним діагностичним інструментом, дозволяє при професійній діяльності, фізіологічну та психологічну вартість цієї діяльності, ефективність професійної діяльності, психічне, фізичне та соціальне благополуччя у єдиний комплекс [3].
Науковці прямо чи опосередковано торкаються проблеми взаємозв’язку емоційного вигорання та комплексу відповідних переживань людини, при цьому більшість досліджень стосуються специфічних проявів емоційної та смислової сфер особистості фахівців з ознаками емоційного вигорання
(Н.Є. Водопьянова, К. Е. Ізард, В. О. Орел та ін.).
Аналіз наукової літератури показав, що дослідження феномену переживання характеризуються поліпредметністю, при цьому чітко прослідковуються три його аспекти: 1) переживання як складова свідомості (Б.М.Ломов, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн та ін.); 2) переживання, як внутрішній сигнал про особистісний смисл віддзеркалюваного (Ф.В.Басін, А.В.Петровський та ін.); 3) переживання, як особлива форма психічної активності (Ф.Ю.Василюк, О.М.Леонтьєв та ін.)[5].
Розглядаючи явище переживання як складну інтегральну властивість психічного, Ю.П. Жогно представив його як багаторівневе та, водночас, цілісне утворення, що містить рівні, відповідні до категоріальної системи психологічного пізнання (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський):1) перетворюючий (форма психічної активності суб’єкта з перетворення власного психологічного світу в критичній життєвій ситуації за для віднайдення сенсу існування); 2) орієнтуючий (процес вибору суб’єктом мотивів та цілей своєї діяльності); 3) віддзеркалюючий (відношення до безпосередньо представленого в свідомості явища дійсності).
Спираючись на положення концепції переживання-діяльності,
Ю.П. Жогно розглядає як структурні компоненти переживання емоційного вигорання педагога цільову детермінацію та задачну систему. Узагальнюючи погляди вчених на природу цільової детермінанти, вчений розглядає її, як потребову ситуацію, що відтворює можливий напрямок психічної активності суб’єкта життєдіяльності відповідно до неузгодженості «необхідне/наявне», яка спрямована на відновлення смислової відповідності між свідомістю та буттям, що зруйнована в процесі переживання критичної життєвої ситуації.
На основі аналізу теоретико-емпіричних досліджень
Ю.П. Жогло встановив наявність стійких надситуативних зв’язків емоційної та смислової сфер особистості з основними структурними компонентами переживання емоційного вигорання, що й дало можливість розробити структурно-динамічну модель переживання емоційного вигорання педагога, основними компонентами якої є цільова детермінація та задачна система (рис.1.1.) [2].
Рис. 1.1. Структурно-динамічна модель Ю.П. Жогла
«Переживання емоційного вигорання педагога«.
Таким чином, структурно-динамічна модель співвідносить основні структурні компоненти переживання емоційного вигорання педагога та сфери особистості (емоційна та смислова), що впливають на зміст задачної системи, який є специфічним для кожного типу цільової детермінації. Теоретично обґрунтовано, що якісно-кількісне сполучення цільової детермінації та задачної системи переживання емоційного вигорання педагога визначають його психологічні особливості.
Література
- Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении / В.В.Бойко- СПб.: Тимер, 1999. — 105с.
- Жогно Ю. П. Типологія переживання педагогом стану емоційного вигорання // Науковий часопис. – К., 2009. – Вип.26, ч.1 (50). – С.235–239.
- Ласовская Т.Ю. Профессиональное выгорание: Учебно-методическое пособие / Т.Ю.Ласовская, С.А.Ильина. – Новосибирск: Сибмедиздат, 2004.
- Ложкин Г. Психологическое «выгорание» лидера / Ложкин Г., Видай А. // Персонал. -1999.-№ 6.-С. 36-43.
- Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя / П.І.Мазур. – К., 1991. – 131 с.
