Автори: Кравченко Ірина Миколаївна, спеціаліст кафедри психології ІСНіС МАУП; Ткачук Тетяна Леонідівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології ІСНіС МАУП.
Актуальність проблеми. Перехід України в умови якісно нових економічних відносин вплинув на морально-психологічний клімат багатьох родин, породивши зміни, які призвели до підвищення конфліктності в сімейних відносинах, зростання кількості розлучень, зниження рівня народжуваності тощо. У зв’язку з цим актуальність дослідження особливостей психологічної допомоги сім’ям у вихованні дітей різко зростає.
Сім’я як основний осередок суспільства виконує важливі соціальні функції, грає особливу роль в житті людини, її захищеності, формуванні її як особистості, задоволенні духовних потреб.
Нині в Україні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей. Але життя сім’ї, її звичаї, захоплення, ідеали, уподобання, заняття, розваги, весь побут її життя в свою чергу є відображенням життя усього суспільства. Як би замкнено не існувала сім’я, члени її рідко бувають у змозі ліквідувати зовнішні на неї впливи. Тому особистість дитини формується під впливом сукупності суспільних відносин, особливо системи тих конкретних відносин, в яких безпосередньо проходить її життя та діяльність. Рівень моральної культури батьків, їх життєві плани і прагнення, досвід соціального спілкування старших, сімейні традиції, вся атмосфера у рідному домі часто має вирішальне значення в розвитку особистості дитини.
Взаємини батьків і дітей є однією з найбільш актуальних проблем, яка досліджується сучасною психолого-педагогічною наукою. Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві. Крім того, враховуючи те, що саме у підлітковому віці закладаються основи наступного соціального життя у зрілі роки (П.М.Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість підлітка до впливів сучасного соціуму, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини. Компонентом такого індивідуального середовища і найважливішою детермінантою розвитку дитини, у тому числі і підлітка, є сімейне виховання (Д.В.Бєрко, О.В.Лібін, А.ЄЛичко, О.С.Понькіна, А.С.Співаковська, Е.Г.Ейдеміллер та ін.).
Сім’я традиційно розглядається як найважливіший інститут соціалізації. Тип поведінки батьків позначається на формуванні у дитини «Образу-Я». Сім’я– це перше дзеркало людського спілкування, умова і джерело розвитку майбутньої особистості. Але виникнення нових якостей, їх своєрідна структуризація в кожному віці відбуваються не самі собою і не привносяться ззовні дорослими, вони можливі лише в результаті активної діяльності самої дитини. Динаміка розвитку дитини і взаємин багато в чому детермінується такими чинниками, як родинні цінності і стилі виховання. Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.
Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації дитячо-батьківських взаємин у сім’ях, де є підлітки, та гармонізації взаємин у сім’ї в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.
Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі батьківсько-дитячих взаємин у педагогіці і психології, проблема формування гармонійних взаємин батьків з дітьми підліткового віку залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.
Це дало поштовх до розробки та опробування методів психолога з оптимізації взаємин батьків із дітьми підліткового віку.
Мета: полягає в тому, щоб з’ясувати вплив стилю сімейного виховання на розвиток особистості дитини підліткового віку, у встановленні зв’язку між стилями сімейного виховання та розвитком особистості підлітка.
Об’єкт дослідження: розвиток особистості підлітка.
Предметом дослідження є: вплив батьківсько-дитячих стосунків на особливості особистісного розвитку дітей підліткового віку, впливу стилю сімейного виховання на розвиток особистості дитини підліткового віку, у встановленні зв’язку між стилями сімейного виховання та розвитком особистості підлітка.
Завдання дослідження :
- Здійснити теоретичний аналіз літератури з проблеми особистісного розвитку підлітка.
- Провести емпіричне дослідження для встановлення зв’язку між стилями сімейного виховання та розвитком особистості дитини підліткового віку.
- Розробити та апробувати систему форм, методів роботи психолога з оптимізації взаємин батьків із дітьми підліткового віку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані загальнонаукові та емпіричні методи: бесіди, тестування, вивчення продуктів діяльності, методи обробки даних. Теоретичний аналіз літератури.
Конкретно використовувалися:
- 12-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла,
- опитувальник «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ) Е. Г. Ейдеміллера, В. Юстіцкіса;
- опитувальник «Методика діагностики батьківського ставлення» О.Я. Варги і В.В. Століна;
- інтерв’ю підлітків стосовно їхніх світоглядних уявлень і уявлень про сімейні стосунки.
Обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою кількісного (кореляційного) і якісного (методу «профілів») аналізів.
Дослідження проводилось на базі школи № 269 м. Києва. До дослідження було залучено 32 дітей (15 хлопчиків і 17 дівчаток) віком 11-12 років та їх батьків.
У результаті вивчення відповідної літератури ми дійшли висновку, що більшість визначень поняття «стиль сімейного виховання» в тій чи іншій мірі відображає емоційні, когнітивні і поведінкові характеристики батьків. Наприклад, С.К. Нартова-Бочавер під стилем батьківського виховання розуміє спосіб впливу на дітей, що характеризується рівнем контролю за їх поведінкою та емоційної теплотою відносин .
В.М. Мініяров вважає, що під стилем сімейного виховання слід розуміти найбільш характерні способи стосунків батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, які виражаються у своєрідній манері словесного спілкування і взаємодії .
Є.В. Буренкова визначає стиль батьківського виховання як багатовимірне утворення, що включає когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти, цілу систему різноманітних почуттів, властивих протягом тривалого часу по відношенню до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у відношенні з ним, особливостей сприйняття і розуміння характеру дитини, її вчинків.
О.І.Захаров визначив такі параметри стилів сімейного виховання як: 1) інтенсивність емоційного контакту батьків по відношенню до дітей — гіперопіка, опіка, прийняття, неприйняття; 2) параметр контролю — ситуативний, обмежувальний; 3) послідовність — непослідовність; 4) афективна стійкість — нестійкість; 5) тривожність — нетривожність. Різні поєднання цих параметрів співвідносяться автором з різними видами неврозів у дітей. Наприклад, афективна нестійкість з боку батьків призводять до розвитку у дитини неврозу, страху.
А. С. Співаковська описує вісім типів батьківського ставлення, що визначається на основі трьох аспектів відносин, що становлять любов батьків до своєї дитини: симпатія-антипатія, повага-презирство, близькість-віддаленість. Це — дієва любов, відсторонена любов, дієва жалість, любов за типом поблажливого відсторонення, відкидання, презирство, переслідування, відмова. При цьому оптимальна батьківська позиція повинна відповідати трьом головним вимогам: адекватності, гнучкості та прогностичності. Адекватність — найбільш близька до об’єктивної оцінки психічних і характерологічних особливостей дитини і побудова виховання на основі такої оцінки; динамічність — здатність змінювати методи і форми спілкування і впливу на дитину стосовно до змінних ситуацій і умов життя сім’ї; прогностичність — спрямованість виховних зусиль в майбутнє, до тих вимог, які ставить перед дитиною його подальше життя.
В дослідженнях Н.С. Курек виявлені взаємозв’язок показників емоційної експресивності у дочок 15-17 років та їхніх матерів, контролю за емоційною експресією, а також негативних суб’єктивних переживань страху, провини, презирства, на підставі чого висунуто припущення про можливе значення індивідуально типологічних особливостей емоційності матері, характеру її емоційного спілкування з дочкою для формування емоційності, емоційного спілкування у дочки — підлітка, її емоційної експресивності.
Найбільш цікавою і деталізованою з типологій даного напрямку представляється типологія Е.Г. Ейдеміллера, в основі якої — різні відхилення у вихованні та психологічні причини, що їх викликають. Е. Ейдеміллер запропонував класифікацію, у якій співставляються особливості формування особистості підлітка та стилі сімейного спілкування. Автор виділив наступні відхилення у стилях сімейного спілкування: гіперпротекція, домінуюча гіперпротекція, потуральна гіперпротекція, емоційне відчуження, підвищена моральна відповідальність. Таким чином, дисгармонійні стосунки у сім’ї та деструктивні особистісні характеристики батьків негативно діють на благополуччя дитини.
Результати емпіричного дослідження показали, що існує суттєва залежність формування особистості дітей від стилю виховання батьків.
Діти, які виховуються в умовах завищеної уваги і турботи про дитину (стиль «домінуюча гіперпротекція»), що проявляється в надмірній опіці та постійному контролі, великій кількості заборон та обмежень характеризуються слабкістю «Зверх-Я», імпульсивністю, нерішучістю, нетерплячістю. Діти схильні нехтувати своїми обов’язками, часто конфліктують з батьками і вчителями. У них відзначається непостійність, незібраність, відсутність стійкої мотивації. Діти виявляють підвищену збудливість, активність у них деколи поєднується з самовпевненістю. Для них характерно моторне занепокоєння, відволікання, недостатня концентрація уваги.
Дітям, які виховуються в стилі «потураюча гіперпротекція» властиві слабкість сили «Я», суворість, жорстокість, наявність тривожності, відчуженість, контроль бажань. Діти в таких сім’ях хворобливо реагують на невдачі, оцінюють себе як менш здатних в порівнянні з однолітками, виявляють нестійкість настрою, погано контролюють свої емоції, відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов. Діти часто сповнені передчуттям невдач, легко виводяться з душевної рівноваги, часто мають знижений настрій, не вміють контролювати свою поведінку щодо соціальних нормативів, погано організовані.
Стосовно стилю «підвищена моральна відповідальність» ми встановили, що діти відрізняються також слабкістю «Я», залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, фрустрованістю. Батьки при цьому вірять у наявність у дитини особливих здібностей і талантів, розраховують на досягнення нею у майбутньому житті видатних успіхів. Дитина весь час відчуває, що рідні від неї чекають дуже багато. Такий тип виховання сприяє виникненню почуття тривожності, розвитку різних страхів і побоювань. І як наслідок, діти в таких сім’ях гостро реагують на невдачі, відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов. Має виражену схильність до самоствердження, протиставлення себе як дітям, так і дорослим, і відрізняється прагненням до лідерства і домінування.
Отримані дані ми пов’язуємо з особливостями виховання дітей у сучасному мегаполісі — батькам видається небезпечним відпускати дитину від себе, підліток в очах батьків ще занадто малий для самостійної активності. Більшість обстежених сімей є нуклеарними, і для кожної з них певною мірою характерний дитиноцентризм, що, в свою чергу, посилює опіку над дитиною.
На наступному етапі дослідження ми спробували віднайти тих батьків, стиль поведінки яких можна було б віднести до категорії «конструктивний» стиль чи «деструктивний» стиль ставлення до своєї дитини. Для цього ми скористалися опитувальником «Методика діагностики батьківського ставлення» О.Я. Варги і В.В. Століна і рекомендаціями В.В.Століна, який зазначає, що конструктивний стиль притаманний тим батькам, які отримають за опитувальником високі показники по шкалам «Прийняття – неприйняття», «Кооперація» і «Симбіоз», а деструктивний стиль характеризують високі бали по шкалам «гіперсоціалізація» і «маленька невдаха».
Скориставшись дослідженними данними, ми підрахували, яка кількість досліджуваних батьків виявляє той чи інший стиль ставлення до дитини.
Виявилось, що більшість батьків дітей у своїй взаємодії з ними обирають конструктивний стиль спілкування (62%), але третина (38%) батьків все ж користується деструктивним стилем.
Ми спробували вивчити вплив конструктивності-деструктивності сімейних стосунків на формування у дітей світоглядних тенденцій. З цією метою ми використали стандартизоване інтерв’ю, де діти відповідали на 13 стандартних питань.
На основі результатів емпіричного дослідження ми побудували розвивально-корекційну програму.
Мета: аналіз основних принципів спілкування з дітьми, розвиток у батьків навичок ефективної взаємодії з дітьми (активне слухання, Я-повідомлення, ефективні способи розв’язання конфліктів)
Завдання в ході якої батьки змогли:
- поділитись своїми сумнівами і проблемними ситуаціями;
- краще зрозуміти свою дитину та себе;
- зрозуміти, у чому причини труднощів у спілкуванні з дитиною.
- використовувати активне слухання у спілкуванні;
- організовувати ефективну взаємодію з дітьми;
- розв’язувати конфлікти, враховуючи інтереси всіх членів сім’ї;
- подолати проблеми дисципліни дітей;
- враховувати емоції (власні та дитячі) у спілкуванні.
Апробація програми засвідчила, що психокорекційні заняття вплинули на перебудову батьківського ставлення до дитини-підлітка. Усі негативні тенденції, які спостерігалися до початку психокорекційних занять змінилися.
Особливо відчутних змін зазнав стиль взаємодії, коли батьки інфантилізують дитину, приписують їй особистісну і соціальну неспроможність. Усі батьки стали виявляти зацікавленість справами і планами дитини, прагнути допомогти їй. Батьки перестали сприймати свою дитину погану, непристосовану, невдаху, знизився авторитаризм.
Отримані якісні показники в зміні ставлення батьків до дітей дозволяють констатувати, що в ході тренінгу вдалося створити умови для переосмислення батьківських виховних установок, до аналізу своєї позиції і своєї поведінки з дитиною-підлітком.
Висновок. Проведений аналіз літературних джерел показав, що у підлітковому віці спостерігається підвищена агресивність і конфліктність, які обумовлені специфікою даного вікового періоду.
Це вік самоствердження серед однолітків, протесту і бунту проти старших, вік сильних емоцій і переживань. Розвиток на цьому етапі йде швидкими темпами, особливо багато змін спостерігається в плані формування особистості. Головна особливість підлітка – особистісна нестабільність. Всі ці процеси перебудови організму тривалі і нелегкі, але необхідні для перетворення дитини в повноцінну особистість. Саме цим обумовлюється виникнення вікової криз.
Емпіричне дослідження встановлення зв’язку між стилями сімейного виховання та розвитком особистості дитини підліткового віку засвідчив наступне:
- діти, які виховуються в умовах завищеної уваги і турботи про дитину (стиль «домінуюча гіперпротекція»), що проявляється в надмірній опіці та постійному контролі, великій кількості заборон та обмежень характеризуються слабкістю «Зверх-Я», імпульсивністю, нерішучістю, нетерплячістю;
- діти схильні нехтувати своїми обов’язками, часто конфліктують з батьками і вчителями. У них відзначається непостійність, незібраність, відсутність стійкої мотивації;
- діти виявляють підвищену збудливість, активність у них деколи поєднується з самовпевненістю. Для них характерно моторне занепокоєння, відволікання, недостатня концентрація уваги.
Підліткам, які виховуються в стилі «потураюча гіперпротекція» властиві слабкість сили «Я», суворість, жорстокість, наявність тривожності, відчуженість, контроль бажань. Діти в таких сім’ях хворобливо реагують на невдачі, оцінюють себе як менш здатних в порівнянні з однолітками, виявляють нестійкість настрою, погано контролюють свої емоції, відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов. Діти часто сповнені передчуттям невдач, легко виводяться з душевної рівноваги, часто мають знижений настрій, не вміють контролювати свою поведінку щодо соціальних нормативів, погано організовані.
Стосовно стилю «підвищена моральна відповідальність» ми встановили, що діти відрізняються також слабкістю «Я», залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, афектотімією, фрустрованістю. Батьки при цьому вірять у наявність у дитини особливих здібностей і талантів, розраховують на досягнення нею у майбутньому житті видатних успіхів. Підліток весь час відчуває, що рідні від нього чекають дуже багато. Такий тип виховання сприяє виникненню почуття тривожності, розвитку різних страхів і побоювань. І як наслідок, діти в таких сім’ях гостро реагують на невдачі, відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов. має виражену схильність до самоствердження, протиставлення себе як дітям, так і дорослим, і відрізняється прагненням до лідерства і домінування.
Якщо підліток виховується у збідненому емоційному оточенні, нестачі турботи й контролю, відсутності інтересу батьків до захоплень і переживань дитини у неї формується нерішучість, стурбованість, відчуженість, схильність до почуття провини, конформність, схильна до впливів зовнішнього середовища.
Якщо підліток виховується в стилі «жорстокого ставлення», емоційного відторгнення, частих фізичних чи моральних покарань, відсутності задоволення потреб дитини у неї формується конформність, імпульсивність, стурбованість, нерішучість, нездатність контролювати свою поведінку щодо соціальних нормативів і адекватно себе оцінювати. Діти в таких сім’ях хворобливо реагують на невдачі, оцінюють себе як менш здатних в порівнянні з однолітками, виявляють нестійкість настрою, погано контролюють свої емоції, відчувають труднощі в пристосуванні до нових умов.
Підліток, що виховується в стилі «гіпопротекція», сповнена передчуттям невдач, легко виводиться з душевної рівноваги, часто має понижений настрій, що може стати є основою виникнення невротичності. Вона відчуває, що старші відносяться до неї досить байдуже, тяготяться необхідністю доглядати й піклуватися про неї.
Серед характерологічних особливостей дівчаток, які виховуються батьками з деструктивним стилем, виявляється специфічний симптомокомплекс особистісних рис. Вони виявляють схильність до ризику, безпечність, хоробрість, сміливість, безрозсудність у виборі партнерів по спілкуванню, емоційну значимість соціальних контактів, експансивність, прагнення до лідерства в групі, імпульсивність. Одночасно вони соціально несміливо, боязкі, соромливі в спілкуванні з дорослими, чутливі до загрози з їхнього боку, чого не спостерігається у дівчаток, що виховуються батьками з конструктивним стилем.
Для хлопчиків, що виховуються батьками з деструктивним стилем, характерна надлишкова фемінність деяких особистісних рис. За показниками, що відображають розвиток у хлопчиків, виявляються ознаки ретардації стосовно інтелектуальної і вольової зрілості, що є ще одним підтвердженням впливу стилю виховання на формування особистості.
Була розроблена система форм, методів роботи психолога з оптимізації взаємин батьків із дітьми підліткового віку. Ми дійшли висновку, що об’єктами уваги психологічної служби повинні, насамперед, стати сім’ї з несприятливими для виховання дітей умовами і при наданні психологічної допомоги сім’ї за мету повинно ставитися забезпечення сприятливих умов психологічного розвитку дітей підліткового віку.
Змістом роботи шкільних психологів з батьками є індивідуальні консультації, батьківські збори, тренінги.
Завдання психолога — навчити батьків самостійно конструювати власну поведінку при взаємодії з дитиною. Батьки повинні відчути, що єдино вірного способу вирішення тієї або іншої проблеми не існує.
Основний метод формування групи як цілого –– інтеракційний, коли акцент ставиться на дію механізму зворотного зв’язку при загальній емоційній підтримці, моделювання конфліктних ситуацій і вибір способів їх вирішення.
Список літератури
- Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. — М.: Академ, проект, 2001. — 704 с.
- Баркан А.И. Практическая психология для родителей, или как научиться понимать своего ребенка. Его Величество Ребенок — какой он есть. – М., 1999. – 429 с.
- Берко Д.В. Влияние стилей родительского воспитания на личностные особенности девочек.: М.: Изд–во Моск. ун–та., 2000. – 152 с.
- Божович Л. И. Избранные психологические труды / под ред. Д. И. Фельдштейна. — М., 1995. — 210 с.
- Вакуленко О. В. Особливості соціального розвитку особистості у підлітковому віці // Український соціум. — 2004. — № 1 (3). — C.95-99.
- Конончук Н.В. Формирование стиля разрешения жизненных трудностей в условиях неправильного воспитания.// Психологический журнал. – 1995. — № 5. – C. 32.
- Кле М. Психология подростка : (психосексуальное развитие) / М. Кле — М.: Педагогика, 1991. — 172 с.
- Минияров В.М. Психология семейного воспитания (диагностико–коррекционный аспект). М — Воронеж: «МОДЭК», 2000. – 256 с.
- Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М., 1994. – 450с.
- Навайтес Г. Семья в психологической консультации. – М.-В., 1999. – 224с.
- Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. – М. – СПб., 1996. – 365с.
