Особистісні психологічні чинники агресивності у підлітковому віці

Автори: Вакуліч Тетяна Михайлівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології  МАУП, Дубашидзе Нателла Михайлівна, спеціаліст кафедри психології  ІСНіС МАУП

Актуальність теми. Соціальні кризові процеси, які відбуваються у сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насилля. Важкий економічний стан країни привів суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня розповсюдження і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності та інших видів агресивної поведінки. Статистика свідчить про зростання агресивності в поведінці серед осіб різних соціальних і демографічних групп [2]. Особливо яскраво це виражено в поведінці підлітків.

 Об’єкт роботи —  агресивна поведінка підлітків.

Предмет роботи – особистісні психологічні чинники агресивності у підлітковому віці.

Мета роботи - визначити особистісні психологічні чинники агресивності у підлітковому віці.

Задачі дослідження:

1) Провести аналіз існуючих теоретико-методологічних підходів до визначення феномену агресивності та особистісної тривожності, особливостей розвитку в підлітковому віці, детермінованих різними особистісними психологічними факторами;

2) Виявити й описати особистісні психологічні характеристики, що детермінують  агресивність у підлітковому віці;

3) Дослідити специфіку прояву агресивності у підлітків з визначеними особистісними психологічними характеристиками.

Для виявлення агресивності підлітків у роботі були  використані такі  тести як шкала реактивної (ситуативної) і особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера — Ю.Л. Ханіна, кольоровий тест Люшера, методика діагностики самооцінки психічних станів (по Г. Айзенку) в модифікації Єлісєєва А. П. та психодинамічно орієнтований особистісний опитувальник (ПОЛО),  Методика діагностики форм агресивної поведінки в повсякденному спілкуванні А. Баса і Д.Арки.

Сучасний підліток розвивається у світі невизначеності і протиріч. Перехідний стан нашого суспільства сприяє такому емоційному розвитку особистості, що не відповідає нормам  (Т.П. Гаврилова (1997), Ф. Дольто (1997), О.І. Захаров (1995); Д.І. Фельдштейн (1995) [4]. Найбільш загальним показником емоційного неблагополуччя є особистісна тривожність, конфліктність, агресивність. Тревожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, яка виявляється в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення суспільного порядку, хуліганство, вандалізм тощо). Посилилася демонстративна і викликаюча по відношенню до дорослих, поведінка. В крайніх формах стали проявлятися жорстокість і агресивність. Різко підвищилась злочинність серед молоді. З’являються все нові види агресивної  поведінки: підлітки приймають участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією та сутенерством [3].  

Аналіз причин агресивості підлітків і дорослих дозволяє зв’язати певні емоційні й особистісні відхилення із взаєминами, з положенням людини в контактній групі і більш широкому соціальному середовищі (Н.П. Анікєєва (1989); Л.І. Белозерова (1983); А.А. Бодалев (1986); В.В. Євсєєнко (1998); О.А. Ідобаєва (1998); В.Р.Кисловська (1975); Е.О. Ковальчик (1994); Я.Л. Коломинський (1972, 1984, 1997); Б.І. Кочубей, Е.В. Новікова (1988, 1994); О. Крушельницька, А. Третьякова (1997); І.В. Дубровіна, Б.С. Круглов (1988); А.М. Парафіян (1975, 1977, 2000) [2].

Проблемам агресивної поведінки особистості взагалі і підлітків зокрема присвячена велика кількість робіт, як у вітчизняній, так і зарубіжній психології    (Z. Berkowits, 1962; A. Buss, 1961; Lorens К.,1967; Г.М. Андрєєва, 1988; Т.В. Драгунова., 1979; В.І. Жельвіс, 1990; Ф.С.Сафуанов., 1999; Л.М. Семенюк,1996)[19;26;7;42;106;107]. Аналіз літератури показав, що агресивність є цілісною емоціональною характеристикою особистості, яка характеризується багатозначністю факторів детермінації, різноманіттям і неоднозначністю внутрішніх зв’язків (В.К. Вілюнас; К. Ізард; А.М. Прихожан). Агресивність, особистісна тривожність – властивість особистості, стійка індивідуальна характеристика, яка відображує схильність суб’єкта до тревоги (В.М. Астапов; Ч.Д. Спілбергер); виникає внаслідок фрустрації значущих потреб (в першу чергу – соціальних) (А.М. Прихожан; І.А. Фурманов тощо); розвивається внаслідок виникнення ситуацій тривоги, що часто повторюються (С.В. Кривцова; Д.І. Фельдштейн); складається як базальна тривожність на раніх етапах онтогенезу (Г. Салівен; К. Хорні; Е. Еріксон); становлення агресивності як властивість особистості відбувається в підлітковому  віці (Н.Д. Левітів; А.М. Парафіян) [5].

Л.С.Виготський вважав, що особливості протікання й тривалість підліткового віку помітно варіюють залежно від рівня розвитку суспільства, що саме в підлітковому віці вплив середовища на розвиток мислення здобуває особливу значущість. Проблему інтересів у перехідному віці він вважав “ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка” [10]. Л.С. Виготським були виділені кілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків, які він назвав домінантами: езопова (інтерес підлітка до власної особистості); домінанта даличини (установка підлітка на більші масштаби, які для нього більш суб’єктивно прийнятні, ніж поточні, сьогоднішні); домінанта зусилля (тяга до опору, подоланню, вольовим напругам, які іноді проявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету, протесті й інших негативних проявах); домінанта романтики (прагнення до невідомого, ризикованого, до пригод, героїзму). Виготський Л.С. відзначав ще два новотвори цього віку: розвиток рефлексії й на її основі самосвідомості.

С. Хол назвав цей період кризою самосвідомості, переборовши який, людина здобуває почуття індивідуальності. Хол уперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши ряд основних протиріч цього віку.

Інший відомий дослідник підліткового віку Е. Шпрангер у своїй культурно-психологічній концепції визначив підлітковий вік як вік вростання в культуру: вростання індивідуальної психіки в об’єктивний і нормативний дух даної епохи. Змістом кризи в цьому віці є звільнення від дитячої залежності. По Шпрангеру головні новотвори підліткового віку — відкриття “я”, виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності. Перші сексуальні переживання поєднані з почуттям страху перед чимсь таємним і незнайомим,  почуття сорому, що викликають дискомфорт,  почуття неповноцінності, які можуть проявлятися в страху перед світом та перед людьми, аж до ворожості.

Ш. Бюлер, розглядаючи пубертатний період з біологічної точки зору, виявила специфічні психічні явища, пов’язані з визріванням особливої біологічної потреби — потреби в доповненні, що спонукає до пошуків і зближення з істотою іншої статі. Бюлер відзначила основні риси негативної фази цього процесу: підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний й легко збудливий стан; фізичне і психічне  нездужання (дратливість і капризи); перенос незадоволеності собою на навколишній світ. Неслухняність, заняття забороненими справами володіє в цей період особливою притягальною силою. Не дають спокою почуття самотності, чужерідності, нестійкості. Знижується працездатність, зростає ізоляція від оточуючих або відкритий прояв ворожості, відбуваються різного роду асоціальні вчинки. У роботі Ш.Бюлер зроблена спроба розглянути пубертатний період у єдності органічного дозрівання й психічного розвитку.

В.Штерн описав підлітковий вік як проміжний між дитячою грою й серйозною відповідальною діяльністю дорослого. По Штерну тип людської особистості спричиняються пережиті цінності. “Але яке-небудь одне із цих переживань різних цінностей здобуває керівне значення й переважно визначає життя”.

Е.Еріксон у своій епігенетичній теорії визначив підлітковий період як “становлення індивідуальності (ідентифікація)” (24, с.219). Він виділив нормальну й аномальну лінії розвитку періоду статевої зрілості, підлтків і юнаків (від 11 до 20 років).

Нормальна лінія:

  • Життєве самовизначення.
  • Розвиток тимчасової перспективи — планів на майбутнє, самовизначення в питаннях: яким бути? Ким бути?
  • Активний пошук себе й експериментування в різних ролях.
  • Навчання.
  • Чітка статева поляризація у формах поведінки.
  • Формування світогляду.
  • Взяття на себе лідерства в групах однолітків і при необхідності підпорядкування їм.
  • Становлення індивідуальності.

Аномальна лінія:

  • Плутанина ролей.
  • Зсув і змішання тимчасових перспектив: думка не тільки про майбутнє, але й про минуле.
  • Концентрація щиросердечних сил на самопізнанні, сильно виражене прагнення розібратися в самому собі на шкоду відносинам із зовнішнім миром.
  • Полоролевая фіксація.
  • Втрата трудової активності.
  • Змішання форм полоролевого поводження, ролей у лідируванні.
  • Плутанина в моральних і світоглядних установках [8].

У концепції Ж. Піаже в підлітковому віці здійснюється “остання фундаментальна децентрація — дитина звільнюється від конкретної прихильності до даних у полі сприйняття об’єктам і починає розглядати світ з погляду того, як його можна змінити. Згідно Ж. Піаже в цьому віці остаточно формується особистість, будується програма життя” [7].

Концепція Д. Б. Ельконіна відзначає “центральний новотвір підліткового віку — виникнення уявлення про себе як “не про дитину”; підліток починає відчувати себе дорослим, прагне бути й вважатися дорослим, він відкидає свою приналежність до дітей, хоч в нього ще відсутне відчуття справжньої дорослості, але зате є величезна потреба у визнанні його дорослості оточуючиими” [10].

Різноманітні види дорослості вивчені й виділені Т. В. Драгуновою:

  • наслідування зовнішнім ознакам дорослого;
  • рівняння підлітків хлопчиків на якості дійсного чоловіка;
  • соціальна зрілість;
  • інтелектуальна дорослість тощо.

Л. І. Божович вважала, що розбіжність між потребами, що виникли,  й обставинами життя, що обмежують можливість їх реалізації, характерна для кожної вікової кризи. У підлітковому віці відбуваються кардинальні перетворення у всіх сферах психіки, значним змінам піддається мотиваційна сфера. Тільки в перехідному віці виникають і оформляються моральні переконання. Наприкінці перехідного періоду актуалізується такий новотвір як самовизначення. Воно “характеризується усвідомленням себе як члена суспільства й конкретизується в новій суспільно значущій позиції” [9].

Розглядаючи психологічні аспекти дорослішання, відомий німецький психіатр Х. Ремшмідт надає значимість таким аспектам як “пристосування до свого тіла і його змін, когнітивний і особистісний розвиток, статеве дозрівання й специфічні для кожної статі проблеми, а також відділення від родини” [10]. Актуальним стає порівняння себе з однолітками. У цьому випадку, широка мінливість процесів росту й погане уявленння про ці процеси в сполученні із хворобливою увагою до уявлень про норму можуть стати причиною зниження самооцінки й почуття власної значущості. Важлива риса, що здобувається в цьому віці  — здатність до інтроспекції — самоспостереження.

Говорячи про фактори, що впливають на розвиток особистості, Ремшмідт відзначає, що структуру особистості не визначають вплив генетичної й конституціональної основи й біологічної перебудови. Процес дозрівання вирішальним чином залежить від оточуючого середовища, від можливостей потенцій розвитку перетворитися в дійсність. Певну роль грають родина, соціальний стан і референтна група (тобто група, з якою особистість порівнює себе). Однак не можна недооцінювати характер труднощів, що виникають у підлітків у зв’язку із проблемами статевого дозрівання. І. С. Кін пише про важливість того “як сам підліток сприймає, переживає й оцінює пубертатні зміни й події, чи підготований він до них, викликають вони переляк або радість і т.д.” [6]. “Труднощі психосексуального порядку, мабуть, частіше зустрічаються в тих, хто стоїть осторонь” від обговорення заборонних тем з однолітками, “чиї еротичні переживання не знаходять вербалізації й тому йдуть углиб і закріплюються.

Підлітковий вік – це своєрідний “третій світ”, який існує між дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч з яким стають більш зрілими й інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якої характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов’язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на “жіночу” та “чоловічу” діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинен пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають но­ві психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функ­цій і нової їх інтеграції, тобто об’єднання у нове ціле. Про­цес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк­тур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спі­ралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі по­передньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.

Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в підлітковому періоді – фізичного, розумового, морального, соціального. По усім напрямкам відбувається становлення якісне нових утворень, з’являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної і навчальної діяльності, змісту морально-етичних норм, що опосередковують поводження, діяльність і відносини.

Ускладнення психічних структур при переході від ниж­чих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку — мотиваційного плану психічної ді­яльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спо­нукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об’єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

Психологи умовно розділяють підлітковий вік на два періоди: власне підлітковий (11-15 років) та ранній юнацький (16-19 років). Розглянемо основні психолого-фізіологічні особливості цього періоду.

Фізіологічний розвиток. На формування особистості в підлітковий період значний вплив здійснює процес статевого дозрівання. Формування дорослої людини залежить як від спадкових факторів, так і від умов оточуючого середовища. Чим раніше починається статеве дозрівання, тим коротший період швидкого росту і тим швидже він закінчується. Перш за все, у молодих людей бурхливо змінюється зріст і вага, змінюються пропорції тіла. Спочатку до “дорослих” розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім – руки та ноги – і в останню чергу – тулуб. Це призводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цьому віці незграбними, вайлуватими.

У підлітковий період у зв’язку з швидким розвитком організму виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні мозку. Тому для дітей цього віку характерні перепади судинного та мозкового тонусу. Такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану та відповідно настрою. При цьому дитина може довгий час переносити фізичні навантаження, пов’язані з його захопленнями (наприклад, грати у футбол, шалено танцювати на дискотеці), і одночасно у досить спокійний період “падати від втоми”. Особливо часто це проявляється по відношенню до інтелектуальних навантажень.

Протягом  першого етапу статевого дозрівання через несформованість взаємин між центрами підкіркової регуляції (гіпоталамус, гіпофіз) і статевими залозами, як правило, виникає підвищене порушення в підкіркових структурах, у тому числі тих, які здійснюють вегетативну регуляцію температури організму, тонусу кровоносних судин і серцевого м’яза, систем травлення й обміну речовин і ін. Це може привести до таких порушень життєдіяльності організму підлітків обох статей, як підлітково-юнацька гіпер- чи гіпотонія, вегето-судинна дистонія, аліментарне  ожиріння чи схудання, підвищена сонливість, невротичні стани.

Особливості має підліткова сексуальність.  Емоційну нестабільність підлітків посилює сексуальне збудження, що супроводжує процес статевого дозрівання. «У 14 років моє тіло стало наче шаленим” [9].  Підліток прагне чітко розмежовувати у своїй свідомості любов і секс. Не можна цинічно ставитися до його почуттів, висміювати їх – це може стати причиною розладів у його дорослому житті, аж до нездатності встановлювати зрілі стосунки з протилежною статтю.

 Дівчата дозрівають набагато раніш хлопців. У підлітковому віці процес психосексуального розвитку дівчат починається приблизно на 2 роки раніш, ніж у хлопців, і триває протягом 3-4 років, а не 4-5 років. Хлопці, незважаючи на те, що вони фізично сильніше дівчат, мають більшу чутливість до впливу як фізичних, так і психічних факторів. Невипадково в хлопців частіше, ніж у дівчат, зустрічаються психічні порушення. Поряд з біологічними передумовами в розвитку статевих розходжень серйозну роль грають соціальні і культурні стереотипи, зв’язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчат і хлопців, обумовлені, зокрема, стереотипами феміності і маскуліності, прийнятими в суспільстві.

Якщо підліток не взмозі прийняти свою власну сексуальність, яка формується,  то такі підлітки несвідомо намагаються відгородитися, сховатися від “фактів життя” за допомогою психологічних захиних механізмів” [7]. Один з цих механізмів – аскетизм (підкреслено зневажлие відношення і вороже сталення до чутлвості, як до чогось брудного, низького. Ще один типовий для підлітків елемент захисту – інтелектуалізація (демонстрація відсутності інтересу до чутливості). “Хоч вимоги моральної чистоти і самодисципліни самі по собі досить позитивні, їх гіпертрофія несе за собою штучну самоізоляцію від оточуючих, надмірність та нетерпність, за якими криєтсья страх перед життям” [8].

Образ “Я” та зовнішній вигляд підлітка.  Позитивна самооцінка підлітка, прийняття його однолітками та популярність в групі великою мірою залежить від фізичної привабливості. Зовнішній вигляд людини впливає на розвиток її особистості, встановлення контактів та соціальну поведінку. Зовнішньо привабливі підлітки, як правило, викликають у оточуючих позитивне ставлення до себе, їх вважають чуйними, доброзичливими, розумними та успішними. Таке ставлення часто є причиною того, що більш привабливві підлітки мають вищу самооцінку, краще адаптуються в суспільстві та краще володіють навичками міжособистісних відносин.

Образ “Я” у підлітка також залежить від його ваги. Багато підлітків нервують через свою вагу, вважаючи, що вона перевищує норму. Худорлявих підлітків турбує інша проблема – їх організм спалює більше калорій, ніж отримує. “Кістлявість” та “недостатньо атлетична статура” особливо турбує хлопчиків.

Формування ідентичності підлітка.  Підлітковість є періодом «нормальної кризи», для якої характерні коливання сили «Я» та посилення конфліктів. Найголовнішою задачею цього періоду є формування почуття ідентичності, визначення своєї ролі в світі, формування власної системи цінностей та морального кодексу.

У навчальній діяльності школярів виникають супереч­ності, пов’язані з розходженням між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дій, між но­вими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагаль­неннями, які вже склалися, і новими фактами. Навчання систематично спричинює виникнення внутрішніх супереч­ностей, їх усвідомлення учнями, розгортання активної ді­яльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності вимагає розв’язання нових для учнів завдань, пошуку нових способів дій, формування досконаліших опе­рацій, тобто здійснення наступного кроку вперед у розвитку пізнавальної діяльності особистості. Такі суперечності при­таманні і трудовій діяльності школярів, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується майбутній продукт, викону­ються дії, спрямовані на його виготовлення.

У житті підростаючої особистості, яка розробляє пер­спективні цілі, плани, проекти, виникають суперечності, роз­ходження між бажаним майбутнім і теперішнім, між тим, чого прагне особистість, і тим, що в неї є. Ці розходження спонукають людину до дій у тривалому часі, що поєднує її минуле, теперішнє і майбутнє.

Види спрямованості особистості підлітка:

  1. Гуманістична спрямованість – ставлення підлітка до себе та суспільства – позитивні;
  2. Егоїстична спрямованість – він сам є набагато більш значимим, ніж суспільство;
  3. Депресивна спрямованість – він сам не є цінністю для себе; ставлення до суспільства – умовно позитивне;
  4. Суїцидальна спрямованість – ні суспільство, ні особистість для самого себе не є цінними.

Формувння мислення підлітка. Еврістичне мислення форму­ється у 12—14 років. Вивчення ми­слення дітей та підлітків показує, що, порівняно з молодшими шко­лярами, підлітки по-іншому дослі­джують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9—11 роками, завдяки високій дослідницький ак­тивності, діти ставлять багато по­шукових запитань щодо різних ас­пектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це еконо­мить час, допомагає більш заглиб­лено опрацювати проблемні аспек­ти.

Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння побу­дувати проблемну ситуацію: від­окремити проблему, критерії опти­мального рішення, відділити головне від другорядного, ранжувати предмети і об’єкти за ступе­нем важливості.

За теорією когнітивного розвитку Жана Піаже підлітковий вік є стадією формальних операцій, на яких підліток виходить за межі конкретних переживань та починає мислити більш логічно та абстрактно. Розвивається здатність аналізувати власні думки, для вирішення проблем та виведення висновків підліток застосовує логічні роздуми. Підлітки вперше стають в змозі, абстрагуючись від конкретного, будувати та перевіряти гіпотези відносно своєї власної поведінки та поведінки оточуючих, застосовувати метаперспективу, тобто роздумувати про самого себе та оточуючих, передбачати можливі наслідки своїх та чужих дій.

Учні-підлітки мають індивіду­альні особливості і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го кла­су використовують більше зов­нішні прийоми запам’ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше викорис­товують опосередковані прийоми запам’ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посі­дає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логі­ки. Деякі підлітки виявляють гнуч­кість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний ма­теріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається сти­хійно. Учні, які погано запам’ято­вують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність виріз­няється стереотипністю, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам’ятовуванні. Розвиток уміння формулювати і виражати думку своїми словами підвищує успіш­ність, надає знанням глибини, спо­нукає подальшому розвитку інтелек­ту та здібностей підлітка.

Вивчення пізнавальної діяль­ності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослід­ницької активності дітей, подаль­ший розвиток їхнього мислення. Уже у 8—9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати по­шукові запитання, на які самі на­магаються відповісти. У 11 —12 ро­ків практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність фор­мулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідоми­ти причиново-наслідкові зв’язки і закони появи різних подій.

Дослідницька активність дітей на етапі причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяль­ності мислення і зростанням кри­тичності мислення. Завдяки само­стійності підліток навчається керу­вати своїм мисленням: ставити до­слідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежнос­тей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здіб­ності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляєть­ся у тому, що діти починають оці­нювати свою діяльність та діяль­ність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомлен­ню правил і законів, творчість ді­тей стає більш зрозумілою, логіч­ною, щирою. З іншого боку, кри­тичність заважає творчості, бо на етапі висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відки­нуть. Подібні самообмеження зву­жують можливості появи нових, оригінальних ідей.

Підліткова сором’язливість. Будь-яка дрібниця може викликати почуття сором’язливості. Деякі, щоб уникнути критичних зауважень приятелів, стають дуже сором’язливими та закриваються у собі, ховаючись від реального світу. Деякі стають нетовариськими, підозрілими і готові сперечатися та битися з найменшого приводу. Інші поводять себе екстравагантно, намагаючись за напускною бравадою приховати тривогу та невпевненість у собі.

Емоції.  Вітчизняний психіатр Лічко А. Є. розглядає підлітковий період як фазу загострення певних індивідуально-психологічних рис, появи акцентуацій, які при дії сильних психогенних факторів можуть спричинити тимчасову дезадаптацію особистості. До таких якостей відноситься особлива підліткова сенситивність - чутливість до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь і, поряд з цим, надмірна самовпевненість і критичність по відношенню до оточуючих. Тонка чутливість часто поєднується з емоційною ригідністю, болюча сором’язливість — з нахабністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими — з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами — з обожнюванням випадкових кумирів, чуттєве фантазування — з сухим мудрствуванням.

Серед названих емоцій та почуттів у стресовій ситуації можна виділити такі: почуття страху, злості до себе та (або) до інших, фізіологічні відчуття тремтіння, швидкого серцебиття, напруги, розгубленості, тугу, печалі, депресії. У старшому підлітковому віці змінюються способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, удосконалюється управління своїми почуттями та настроями.

Приклади стресових ситуації міжособистісних відносин: сварка з батьками чи друзями; коли підлітка примушують щось робити, а він думає що це непотрібно; конфлікти з оточуючим; неприємності вдома; тимчасове розставання з коханою людиною; зрада друзів.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню агресивності та девіантної поведінки.

Таким чином,  підлітковий вік – це своєрідний “третій світ”, який існує між дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч з яким стають більш зрілими й інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якої характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов’язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на “жіночу” та “чоловічу” діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинен пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню агресивності та девіантної поведінки. Негативний мікроклімат, що має місце  у багатьох родинах, обумовлює виникнення відчуженості, брутальності, ворожості певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об’єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

Протягом підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності. У таблиці 1. представлені прояви різних форм агресивності у підлітків 10-15 років  [4].

Таблиця 1.

Прояви різних форм агресивності у підлітків 10-15 років

Вікові групи

Форми агресивності, %

фізична

непряма

вербальна

негативізм

10-11 річні підлітки

49 %

32 %

44 %

45 %

12-13 річні підлітки

56 %

48 %

51 %

64 %

14-15 річні підлітки

61 %

51 %

72 %

65 %

 Аналіз приведених даних свідчить про те, що в 10-11- річних дітей переважають фізичні форми агресивності. Особливо швидкими темпами з віком зростає негативізм. По мірі дорослішання в підлітків все сильніше виявляється вербальна агресія.

 Таблица 2

Прояви різних форм агресивної поведінки

у хлопців і дівчат підліткового віку

Вікові групи

Форми агресивності, %

фізична

непряма

вербальна

негативізм

10-11 років

Хлопці

70%

40%

62%

68%

Дівчата

30%

25%

38%

36%

12-13 років

Хлопці

59%

49%

52%

69%

Дівчата

38%

41%

49%

62%

14-15 років

Хлопці

61%

39%

81%

82%

Дівчата

59%

59%

60%

52%

 До 14-15 років у хлопців так само відбувається сплеск вербальної агресії. Негативізм значно сильніше виявляється в хлопців на всіх вікових періодах підліткового віку.

У дівчат негативізм трохи загасає при переході з 13 до 14-15 років.

11

Рис.1. Аналіз проявів різних форм агресивності у хлопців і дівчат підліткового віку

На підставі аналізу приведених даних виникає необхідність більш детального вивчення агресивності дівчат. За зовнішньою брутальністю хлопчиків-підлітків і скритністю дівчат лежить складна картина статево-вікових розходжень їх розвитку, у тому числі розвитку і прояву різних форм агресивності [9].

Таким чином, становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє безліч факторів. Агресивна поведінка  визначається впливом родини, однолітків, а також засобів масової інформації. Підлітки навчаються агресивній поведінці за допомогою прямих підкріплень так само, як і шляхом спостереження агресивних дій. Аналізуючи причини, що викликають агресію і ускладнення при спілкуванні, можна зробити висновок, що найчастішими причинами ускладнень спілкування можуть, на думку дослідників [2,5,6], виступати індивідуально-психологічні особливості спілкування, які включають інтелектуальні, вольові, особистісні прояви людини.

 Виявлені розходження в структурі факторів і підсистем детермінант тривожності  дозволили описати специфічні особливості особистісної тривожності, які обумовлені наступними соціально-психологічними характеристиками підлітків.

  1. Гендерні розходження:
  • у дівчат: високорозвиненими емпатичними здатностями, більш високим, чим у хлопчиків, рівнем виразності потреб у включенні й в афекті;
  • у хлопців: сполученням низької самоповаги й самозвинувачення; схильністю до залежності й коливань у прийнятті рішень, соціальної селективностью у встановленні близьких емоційних відносин.
  1. Соціальним рангом у системі освіти:
  • учні з високими навчальними можливостями: високорозвиненими навчальними здібностями; схильністю до встановлення близьких емоційних відносин і вимогою емоційної близькості від інших;
  • учні з середніми навчальними можливостями:: негативним самовідношенням; поєднанням низького рівня характеристик позитивного самовідношення (самовпевненості, самоцінності, самоприйняття, самоприхильності, відбитого самовідношення) і низької агресивності; поєднання високого рівня самооцінки здібностей і схильності уникати однолітків; усвідомленням можливого відкидання однокласниками;
  • учні з низькими навчальними можливостями: неуспіхом в життєвих ситуаціях взаємодії, особливо в міжособистісній сфері; прагненням до включення в групу однолітків при відсутності емоційної підтримки з їх боку; прагненням брати на себе відповідальність при наявності нерішучості, схильності до коливань і залежності від думки однолітків; низьким рівнем самоцінності.
  1. Соціометричним і референтометричним статусом в учнівській групі:
  • у високостатусних, високореферентних, популярних підлітків: високорозвиненими емпатичними здаібностями; відсутністю впевненості у взаємній симпатії однолітків, у можливості бути обраними ними; невідповідністю їхніх особистісних якостей соціальним функціям емоційного й ділового лідера, у тому числі: в «зірок» – ригідністю; депривацією потреб в афекті й в увазі з боку однолітків, причому як у позитивному, так і в негативному;  збереженням високого рівня самоцінності й неприйняттям контролю інших при усвідомленому негативному відношенні з боку деяких однолітків;  
  • прийняті – негативним самовідношенням; низькою саморегуляцією;
  • у низькостатусних, низькореферентних, непопулярних підлітків: тривалим неуспіхом у ситуації міжособистісної взаємодії; негативним самовідношенням, у тому числі у «прийнятих» – відсутністю впевненості в симпатіях однокласників; розвиненими емпатичними здібностями; неприйняттям контролю над собою; у «неприйнятих» – схильністю до залежності й коливань у прийнятті рішень у поєднанні із селективністю в спілкуванні; негативним самовідношенням; суперечливим характером потреб.

У цілому, емоційно несприятливий характер міжособистісної взаємодії з однолітками робить найбільш вагомий вплив на розвиток агресивності в тих підлітків, які, маючи високий рівень емоційного розвитку, наділяють своїх однокласників референтністю. Негативний зворотний зв’язок з боку референтних однолітків, що осмислюється й переживається цими підлітками, сприяє в них зниженню самоповаги, розвитку негативного самовідношення й особистісної тривожності.

Як висновок, можно сказати, що агресивність — це властивість особистості, стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб’єкта до агресії та тривоги; виникає в результаті фрустрації значимих потреб (у першу чергу — соціальних); розвивається в результаті впливу ситуацій тривоги; складається як базальна агресія на ранніх етапах онтогенезу. У підлітковому віці агресивність стає цілісною емоційною характеристикою особистості, що характеризується багатозначністю факторів детермінації, різноманіттям і неоднозначністю внутрішніх зв’язків.

Внутрішня конфликтность, нестійка ідентичність і низька самооцінка є внутрішніми психологічними детермінантами агресивності, які перебувають у взаємозв’язку, опосередкованої переживанням емоційного неблагополуччя у взаєминах зі значущими однолітками. Емоційно неблагополучна взаємодія підлітків зі значущими однолітками сприяє депривації основних потреб підліткового віку (в емоційному благополуччі, у популярності, у самоствердженні), деструктивним змінам в «Я-концепції» і, як наслідок, агресивності та особистісної тривожності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Андрієнко В.К., Гербєєв Ю.В., Невський І.А Система перевиховання підлітків в умовах спеціальної школи, М.:, 1990, c. 140
  2. Байярд Р.Т. Байярд Д. Ваш неспокійний підліток. Практичне керівництво для зневірених батьків- М.:Освіта,1991, c.76
  3. Вроно Е. Нещасливі діти — важкі батьки.- М.: Родина й школа, 1997.-c.135
  4. Горшкова Е.А. Педагогічна діагностика старших класів, що вчаться, при організації реабілітаційної роботи//сб. Проблеми особистості, профілактика відхилень у її розвитку.-Москва & Архангельськ, 1993. – c. 146
  5. Ениколопов С. Н. Опросник Басса — Дарки // Практикум по психодіагностиці. Психодиагностика мотивації й саморегуляції.- М.:, 1990, с. 6.
  6. Кобзева О.В. Динаміка агресивності в підлітковому віці//Науковий огляд, 2006. — № 2. — с. 196 — 201.
  7. Личко А. Є. Психопатії й акцентуації характеру в підлітків.- Л.:, 1977, 165 с.
  8. Патологічні порушення поведінки підлітків: Праці Ленінградського наук.-дослідн. психоневрол. ін-та ім. В.М. Бехтерева. -Л.:, 1973, 105 с.
  9. Ремшмидт X. Підлітковий і юнацький вік. Проблеми становлення особистості.- М.:, 1994. — c. 32-35
  10. Румянцева Т. Г. Поняття агресивності в сучасній закордонній психології // Питання психол. 1991. № 1. С. 81 — 87.
  11. Філонов Л. Б. Детермінація виникнення й розвитку негативних рис характеру в осіб з поведінкою, що відхиляється, // Психологія формування й розвиток особистості / Під ред. Л.І. Анциферової.- М.:, 1981. С. 338-362.

Читайте также