Оптимізація міжособистісних стосунків студентської молоді

Автор: Лугова Мирослава Сергіївна, студент кафедри психології ІСНіС МАУП

В роботі досліджені суть та поняття міжособистісних стосунків студентів та методи їх оптимізації.

Реформування системи вищої освіти та входження України у Європейський освітній простір зумовлює формування нових пріоритетів у навчально-виховному процесі. Одним із ключових компонентів ефективного навчально-виховного процесу є позитивна міжособистісна взаємодія студентської молоді.

Особливий вплив на формування особистості студента чинить його близьке оточення, тобто студентський колектив, з яким він контактує протягом усього свого навчання. За час навчання студентський колектив не можна уявити без різноманітності міжособистісних відносин, супроводжуючих як вирішення групових завдань, так і інші форми активності. При цьому міжособистісні відносини, які складаються в групі, відображаються її членами у формі різних оцінок і пережитих ними емоційних станів.

У своїх працях ряд вчених розкриває сутність міжособистісної взаємодії (Ш.О. Амонашвілі, О.О. Бодальов, Л. Гозман, М. Каган, А.Й. Капська, Я.Л. Коломинський, В.М. Кушнірюк, О.О. Леонтьєв, А.С. Макаренко, В.Н Мясищев, М.М. Обозов). У дослідженнях вітчизняних та російських учених розкривалися питання, що стосуються впливу міжособистісних стосунків на процес спілкування (Є. Козуб, Є. Кондратьєва, Є. Цуканова та інш.), формування міжособистісних взаємин у малих групах, колективі (Н. Анікєєва, А. Лутошкін, Л. Уманський., та інш.), створення морально-психологічного клімату (І. Антонова, В. Богданов, Р. Кричевський та інш.), врегулювання міжособистісних конфліктів (А. Горбатенко, О. Гориманова, М. Рибаков, та інш.), ролі лідера в системі міжособистісних взаємин (А. Видай, В. Каширин, Р. Кричевський  та інш.), культури взаємин викладачей і студентів (Ю. Астраханцева, Т. Вєрьовкіна, Т. Черкашина та інш.).

В останні роки темі міжособистісної взаємодії студентської молоді та її вдосконаленню присвячено значну кількість наукових праць (Кузнецова О.А., Коваль В.Ю., Батуріна О.С., Духновський С.В., Канаматова А.К., Колюх О.А., Смагіна С.С., Федяєва А. Ф., та інш.). Однак аналіз наукових психолого-педагогічних досліджень дав змогу констатувати, що проблема оптимізації міжособистісних відносин студентської молоді на сьогодні вивчена ще недостатньо і потребує подальшого вирішення.

Метою даної статті є виявлення особливостей міжособистісних взаємостосунків студентів, та визначення напрямків, форм та методів діяльності психолога стосовно їх оптимізації.

Для досягнення цієї мети визначені наступні завдання.

1. Шляхом теоретичного аналізу літератури визначити ступінь розробленості проблеми оптимізації міжособистісних взаємостосунків студентської молоді у психологічній літературі.
2. Емпірично дослідити особливості міжособистісних взаємостосунків студентів Київського університету туризму, економіки і права, спеціальності «Туризм».
3. Визначити напрямки, форми та методи діяльності психолога з оптимізації міжособистісних взаємостосунків студентів Київського університету туризму, економіки і права, спеціальності «Туризм».

Предметом дослідження виступає оптимізація міжособистісних взаємостосунків студентської молоді.

Об’єктом даного дослідження є студенти, які перебувають в умовах міжособистісної взаємодії.

У роботі використано такі методи дослідження:

• теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури для розроблення теоретичних засад дослідження;
• емпіричні:  методика «Q-сортування» В. Стефансона.

Для визначення особистості в суспільному контексті однією з найбільш змістовних категорій є «відносини». На це вказують реальні життєві зв’язки індивіда. Діяльна продуктивна взаємодія індивідів утворює суспільні відносини. Включаючись в них, індивід психічно і практично відтворює людський спосіб життя. Індивідуально перетворені суспільні відносини становлять внутрішню якісну визначеність особистості. Вона виражає себе у формі відносин з іншими людьми, впливає на їхнє життя, ставлячись до них і втілюючись у них своїми діями і вчинками [11, с. 9].

«Взаємодія – це процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв’язок. Головну особливість взаємодії становить причинна обумовленість, коли кожна з взаємодіючих сторін виступає як причина іншої і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони, що визначає розвиток об’єктів та їхніх структур» [8, с. 27]. Спочатку виникає взаємодія, а потім вже, як її наслідок, громадські та психологічні відносини між людьми, тобто міжособистісні відносини.

Поняття «міжособистісний» вказує не тільки на те, що об’єктом відносин виступає інша людина, але й на взаємну спрямованість цих відносин. Тим самим міжособистісні відносини відрізняються від ставлення до себе, ставлення до предметів та ін. Поняття «міжособистісні відносини» акцентує увагу на емоційно-чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить фактор часу в аналіз спілкування, оскільки лише за умови постійного міжособистісного зв’язку шляхом безперервного обміну особистісно-значущою інформацією виникають і персональна залежність контактуючих людей одне від одного, і їхня взаємна відповідальність за сформовані відносини. Отже, міжособистісні відносини – це взаємні орієнтації, які складаються у індивідів, що перебувають у контакті.

У науковій літературі міжособистісні стосунки тлумачать (Васянович Г.П., Коломинський Я.Л., Лепихова Л.А.) безпосередні зв’язки й відносини як такі, що складаються в реальному житті між живими індивідами, які мислять і відчувають. Іншими словами це:

• емпіричні стосунки реальних людей у їхньому реальному спілкуванні [3];
• специфічний вид ставлення людини до людини, який надає можливість безпосереднього (чи опосередкованого технічними засобами) одночасного чи відтермінованого особистісного ставлення у відповідь [6];
• психологічні стосунки, що ґрунтуються на взаємній готовності суб’єктів до певного типу неформальної взаємодії й спілкування, супроводжуються почуттям симпатії/антипатії та можуть бути оцінними й дієвими, тобто реалізуватися у взаємодії [9].

У сучасній психології проблема міжособистісних відносин почала досліджуватися порівняно недавно (з кінця 50-х – початку 60-х р.р. XX століття). Перші дослідження з даної проблеми були зроблені А.Ф. Лазурським на початку XX століття. Всю сукупність ставлення особистості до зовнішніх об’єктів, до середовища, до соціальної діяльності та її окремих сторін, соціальних груп, держави і т.п. А.Ф. Лазурський позначив як екзопсихіку.

Прогресивна сторона вчення А.Ф. Лазурського про відносини полягає в наступному: відносини характеризують психічний зміст особистості, а також особистість з погляду її активної взаємодії з навколишньою дійсністю; відносини виступають як широке спілкування, тобто не до конкретного предмету або явища, а до певної категорії явищ або до сторони дійсності; відносини особистості характеризують психіку в цілому, визначаючи зміст усіх сторін, найрізноманітніших процесів і мотивів, почуттів і емоцій, волі, уявлень, мислення, інтересів, потреб, потягів, в характеристиках психологічного змісту головного значення набуває соціальний зміст особистості; відносини мають певну суб’єктивно-емоційну спрямованість, яка свідчить про емоційні реакції людини на певні об’єкти; відносини особистості розглядаються як стійкі, звичні, зміцнілі категорії.

У своїх роботах А.Ф. Лазурський зазначає, що індивідуальність людини визначається не тільки своєрідністю її внутрішніх психічних функцій, на зразок особливостей пам’яті, уяви, уваги, але не меншою мірою і її ставленням до оточуючих явищ, тим, як кожна людина реагує на ті чи інші об’єкти, які вона любить і ненавидить, чим цікавиться і до чого байдужа, тобто її екзопсихічними проявами [8, с. 78].

Для того, щоб правильно сприйняти й оцінити людину, необхідно уважно спостерігати за її поведінкою в тих ситуаціях, де вона розкриває себе як особистість в трьох основних сферах людської діяльності: навчанні, спілкуванні та праці. У вітчизняній соціальній психології особливості структури спілкування займають важливе місце, і вивчення цього питання дозволяє виділити сукупність загальноприйнятих уявлень про структуру спілкування. Так, Б.Ф. Ломов виділяє три рівні спілкування [10, c. 26-27].

1. «Перший рівень – макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу, порівнянних із тривалістю людського життя з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда.
2. Другий рівень – мезарівень (середній рівень): спілкування розглядається як мінлива сукупність цілеспрямованих логічно завершуваних контактів або ситуацій взаємодії, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності, в конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – з приводу «чого», і «з якою метою».
3. Третій рівень – мікрорівень: головний акцент на аналізі елементарних одиниць спілкування як сполучених актів або трансакцій. Важливо підкреслити, що елементарна одиниця спілкування – це не зміна переміжних поведінкових актів, дій учасників, а їхнґ взаємодія. Вона включає не тільки дію одного з партнерів, але і пов’язане з ним сприяння або протидію партнера, наприклад, «питання / відповідь», «спонукання до дії / дія», «повідомлення інформації / ставлення до неї».

Студентство – це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям [4, с. 92].

Особистість студента можна охарактеризувати із трьох позицій [7, с. 5]:

1. з соціальної, в якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певної соціальної групи. Дана сторона проявляється в особистості студента завдяки включеності його в студентську групу, виконанню ним функцій учня у вузі;
2. з психологічної, яка є єдністю психічних процесів, станів і властивостей особистості;
3. з біологічної, яка включає успадковані і вроджені якості (тип вищої нервової діяльності, біохімічні властивості організму, статура, зовнішність і ін.).

Водночас студентська молодь має свою специфіку. У цей період відбувається настання психологічної та фізичної зрілості. Проте формування студента як особистості відбувається досить складно та має свої протиріччя і труднощі, які потрібно враховувати у навчально-виховному процесі.

Для студентського віку характерні показники: стала увага, розвинена уява, велика інтегрованість пам’яті. У цей період інтенсивно йде формування особистості, стилю поведінки. Більшість студентів ставлять перед собою великі цілі. У зв’язку з цим на перше місце виходить проблема самоосвіти і самовиховання. Тому при організації будь-якої діяльності студента необхідно враховувати його психологію, яка змінюється з кожним новим курсом. Можна виокремити складові формування особистості студента [1, с. 66]:

• самосвідомості, як цілісного уявлення про себе, емоційного ставлення до власного «я», самооцінки своєї зовнішності, поведінки, розумових, вольо-вих, моральних якостей, усвідомлення своїх позитивних і негативних рис, на основі чого виникають мотиви вдосконалення особистості й самовиховання;
• світогляду як системи поглядів, знань, переконань, власної життєвої філософії, що спирається на засвоєну раніше систему знань і здатність до абстрактно-теоретичного мислення;
• індивідуальності, що знаходить прояв у створенні власних теорій сенсу життя, кохання, щастя тощо.

Відмінними рисами, притаманними студентам, є максималізм суджень, своєрідний егоцентризм: висуваючи свої теорії, вони досить часто поводять себе так, наче оточуючі повинні підпорядковуватись їхнім теоріям, а не об’єктивній дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність можуть супроводжуватися типовими поведінковими реакціями, зокрема зневажливим ставленням до порад батьків чи викладачів, недовірою і критикою стосовно старших поколінь, іноді відвертою немотивованою протидією.

Теоретичний аналіз вивчення проблеми дає змогу констатувати, що міжособистісна взаємодія між студентами формується на підставі виникнення різних особистісних інтересів, уподобань, смаків і переконань; потреби у професійному спілкуванні; виявлення вміння товаришувати, бути доброзичливим, привітним у спілкуванні; зацікавленості результатами спільної праці. Спільна підготовка до навчальних занять і виконання завдань передбачає взаємодію у процесі встановлення контактів, обміну інформацією. У процесі навчання відбувається зіткнення інтересів, думок, поглядів, інколи виникають суперечки, що ускладнюють міжособистісні взаємини у студентській групі.

Зміни в організації навчального процесу студентського колективу, ступінь ефективності його існування залежать від ряду соціально-психологічних явищ, характерних для групи в цілому та її індивідів зокрема [12, с. 143-148]. Сприятливий клімат переживається кожним студентом як стан задоволеності стосунками з товаришами в групі, викладачами, своїм навчанням, його процесом і результатами. Це підвищує настрій студента, його творчий потенціал, позитивно впливає на бажання вчитися в даному колективі, застосовувати свої творчі та фізичні сили на користь собі і оточуючим.

Несприятливий клімат індивідуально переживається як незадоволеність взаєминами в групі, умовами і змістом навчання. Це позначається на настрої студента, його працездатності й активності, на його здоров’ї. Основа успіху будь-якої колективної діяльності – це доброзичливе ставлення колег і взаємодопомога в противагу конфлікту і конфронтації [2].

Характер розвитку міжособистісних відносин в студентській групі може бути багатостороннім і суперечливим. У них виявляється безліч різноманітних ситуацій, що відбиваються на поведінці, діях, вчинках, самопочутті та настрої не тільки того чи іншого члена групи, але і всієї групи в цілому, на її згуртованості і результатах діяльності. Розвиток взаємин студентського колективу і особистості проходить кілька стадій [5, с.113-117].

1. Адаптація студента як члена нової групи. Перш ніж реалізувати свою потребу проявити себе як особистість, він повинен засвоїти діючі в групі норми і освоїти прийоми і засоби діяльності, якими володіють всі інші її члени. Через це у нього виникає об’єктивна необхідність «бути таким, як усі», що досягається за рахунок втрати тих чи інших індивідуальних рис.
2. Індівідуалізація. Полягає в загостренні протиріч між досягнутим результатом адаптації (тим, що студент став «таким, як усі») і потребою студента в максимальному прояві себе як неповторної особистості, яка має свою індивідуальність, яка при цьому не задовольняється. Студент починає шукати способи і засоби для вираження своєї індивідуальності та демонстрації її в групі.
3. Інтеграція особистості в групі: студент зберігає тільки ті індивідуальні риси, які відповідають необхідності і потребам групового розвитку, а також власній потребі здійснити значний внесок у життя групи. Група при цьому певною мірою змінює свої групові норми, вбираючи ті риси студента, які визнаються групою як значущі для її розвитку. Так відбуваються взаємні перетворення особистості та групи.

Якщо студенту не вдається подолати труднощі адаптації, то це може призвести до появи таких якостей як безініціативність, ненависть до себе, що призводить до заниження самооцінки. Тому, в сучасній системі вищої освіти досить гостро стає питання оптимізації міжособистісної взаємодії студентської молоді, ключовим моментом якої являється емпіричне вивчення особливостей цієї взаємодії та її спрямованості.

Для дослідження було обрано 20 студентів (15 дівчат і 5 хлопців) 2 курсу Київського університету туризму, економіки і права; спеціальності «Туризм».

Для діагностики особливостей міжособистісної взаємодії студентської молоді було обрано наступний діагностичний інструментарій.

Методика «Q-сортування» В. Стефансона. Розроблена В. Стефенсоном в Університеті ім. Гумбольдта (Берлін) та опублікована в 1958 р. Адаптована в НДІ ім. В.М. Бехтерева.

Дана методика використовується для вивчення уявлень про себе. Перевагою методики є те, що при роботі з нею досліджуваний проявляє свою індивідуальність, реальне «я», а не «відповідність/ невідповідність» статистичним нормам і результатам інших людей.

Методика дозволяє визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі: залежність, незалежність, товариськість, нетовариськість, прийняття «боротьби» і уникнення «боротьби». Кожна з тенденцій має внутрішню і зовнішню характеристику, тобто залежність, товариськість і «боротьба» можуть бути істинними, внутрішньо притаманними особистості, а можуть бути зовнішніми, своєрідною «маскою», що приховує справжнє обличчя людини.

Залежність. Внутрішнє і зовнішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних, морально-етичних. Для таких особистостей характерні: підпорядкованість лідерам в групі, нерішучість у спілкуванні, покірність чужій волі, покірливість при виконанні наказів. В цілому навколишні характеризують цю особистість як слабохарактерну.

Незалежність. Внутрішнє і зовнішнє прагнення особистості не приймати групові стандарти (як соціальні, так і морально-етичні). Особистість з бійцівськими якостями, непокірна волі лідера, незалежна у своїх вчинках, упевнена в тому, що вона поводиться вірно. У поведінці проявляється самостійність, рішучість, наполегливість у відстоюванні своїх поглядів.

Товариськість. Прагнення особистості утворювати емоційні зв’язки як у своїй групі, так і за її межами, життєрадісний в спілкуванні, живий і компанійський. Навколишні характеризують його як сангвініка за типом темпераменту. Особистість не сумує в будь-яких ситуаціях.

Нетовариськість. Прагнення особистості не утворювати емоційні зв’язки як у своїй групі, так і за її межами. Особистість справляє враження понурості, байдужості до справ групи, млявості в спілкуванні, мовчазності та незворушності до проблем групи.

Прийняття «боротьби». Активне прагнення особистості брати участь у груповому житті, прагнення до досягнення більш високого статусу в групі. Прагнення до боротьби, завзятість у досягненні своєї мети, наполегливість у відстоюванні своїх поглядів. Вимогливість до оточуючих і непохитність волі. Принциповість в оцінках. Працездатність і цілеспрямованість.

Уникання «боротьби». Особистість прагне піти від взаємодії, намагається зберегти «нейтралітет» у групових суперечках і конфліктах, схильна до компромісних рішень. Проявляється залежність, нерішучість і підпорядкованість чужій волі, безініціативність.

Проте у деяких досліджуваних можуть проявлятися амбівалентні характеристики.

Залежність / незалежність. Внутрішній конфлікт особистості між прагненням до прийняття групових стандартів і цінностей і одночасно – заперечення їх. У поведінці проявляються суперечливі риси: нерішучість у спілкуванні з проявом самостійності в деяких випадках.

Товариськість / нетовариськість. Внутрішній конфлікт особистості між прагненням особистості утворювати емоційні зв’язки як усередині групи, так і за її межами, і деколи байдужості до справ групи, млявості в спілкуванні та незворушності до проблем групи.

Прийняття «боротьби» / уникнення «боротьби». Внутрішній конфлікт особистості між активним прагненням брати участь у груповому житті, прагненням досягти високого соціального статусу в групі і прагненням піти від конфліктів, протидії, схильність до компромісних рішень.

Результати дослідження основних тенденцій поведінки студентів в реальній групі за методикою «Q-сортування» В. Стефансона дали змогу виявити певні особливості поведінки студентів у міжособистісних стосунках (див. Рис. 1).

Рис. 1. Тенденції поведінки студентів в групі (за методикою «Q-сортування» В. Стефансона)

Можемо бачити, що серед студентів домінує «залежність» та «товариськість» як тенденції міжособистісної взаємодії. Це свідчить про явну або приховану покірливість у взаємостосунках, неспроможність до активних дій та вчинків, перекладення відповідальності на інших. Одночасно це пов’язано із створенням емоційних дружніх контактів, налагодженням тісної взаємодії з метою співпраці або спілкування поза університетом.

Також аналіз результатів дав змогу констатувати гендерну відмінність основних тенденцій поведінки студентів в реальній групі (див. Таб.1).

Таблиця 1. Гендерні показники відмінності тенденцій поведінки студентів в групі (за методикою «Q-сортування» В. Стефансона)

Як бачимо, тенденція «залежність» у поведінці притаманна 2 хлопцям та 11 дівчат. Це свідчить про підпорядкованість лідерам в групі, нерішучість у спілкуванні, покірність чужій волі, покірливість при виконанні наказів. В той час як «незалежність» проявляють 3 хлопців і 4 дівчат, що відображає їхнє внутрішнє і зовнішнє прагнення не приймати групові стандарти, як соціальні, так і морально-етичні, проте, в той же час, це є показником активної позиції, спроможності відстояти свою думку та включеності у хід справ групи.

«Товариськість» як тенденція поведінки наявна у 4 хлопців та 9 дівчат, що характеризує їхнє прагнення утворювати емоційні зв’язки як у своїй групі, так і за її межами, відображає їхню життєрадісність в спілкуванні.

«Нетовариськість» характерна для 1 хлопця і 6 дівчат. Вони справляють враження понурості, байдужості до справ групи, млявості в спілкуванні, мовчазності та незворушності до проблем групи.

Тенденцію «прийняття боротьби» мають 5 хлопців і 6 дівчат, що свідчить про їхнє активне прагнення брати участь у груповому житті, прагнення до досягнення більш високого статусу в групі; прагнення до боротьби, завзятість у досягненні своєї мети, наполегливість у відстоюванні своїх поглядів; вимогливість до оточуючих і непохитність волі; принциповість в оцінках, працездатність і цілеспрямованість.

Тенденція «уникання боротьби» притаманна 8 дівчатам. Вони намагаються зберігати «нейтралітет» у групових суперечках і конфліктах, схильні до компромісних рішень. Проявляється залежність, нерішучість і підпорядкованість чужій волі, безініціативність.

Отже, ми бачимо, що поведінка студентів у міжгруповій взаємодії має декілька тенденцій: серед дівчат домінує «залежність», в той час як хлопцям притаманна тенденція «прийняття боротьби». Це можна пояснити тим, що дівчата є більш емоційними і слабкими особистостями, порівняно з хлопцями.

Висновки

1. За отриманими результататми дослідження констатуємо, що міжособистісні стосунки студентів мають позитивну тенденцію, характеризуються в більшій мірі товариськістю, згуртованістю, співпрацею, дружелюбністю.
2. Проте існує незначна частина студентів, які мають схильність до агресивності у стосунках, спрямовані на себе у взаємодії, не налаштовані на співпрацю. Для роботи з ними доцільно розглянути напрямки, форми та методи роботи психолога з оптимізації міжособистісних взаємостосунків студентської молоді.

 

Література

1. Батаршев А.В. Психология личности и общения. – М.: Владос, 2004. – 246 с.
2. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Избранные психологические труды / Под ред. Д.И. Фельдштейна; Вступительная статья Д.И. Фельдштейна. – 3-е изд. – М.: Московский психолого-социальный институт, Воронеж: НПО «МОДЭК», 2001. – 352 с. (Серия «Психологи Отечества»).
3. Васянович Г.П. Педагогічна етика: навч. посібник / Г.П. Васянович. – Львів: «Норма», 2005. – 344 с., с. 195.
4. Власенко А.Б. Деструктивні психічні стани особистості студента як проблема сучасної психологічної науки / А.Б. Власенко. – 2005 – с. 91-95.
5. Карплюк С.О. Проблема соціальних взаємин в студентських колективах академічних груп вищих навчальних закладів // Науковий пошук молодих дослідників: Збірник наукових праць / За ред. канд. педагог. наук Єремеєвої В.М. – Випуск 2. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – 136 с., с. 113-117.
6. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношения в малых группах // Вопросы психологии. – 2008, №2. – с. 124.
7. Косаревская Т.Е., Кутькина Р.Р., Лашук С.И. Психологические аспекты личностного становления студентов: Методические рекомендации для кураторов студенческих групп, психологов и воспитателей / Т.Е. Косаревская, Р.Р. Кутькина, С.И. Лашук. – Витебск: Издательство УО «ВГУ им. П.М. Машерова», 2006. – 40 с.
8. Лазурский А.Ф. Классификация личностей. Психология индивидуальных различий. Хрестоматия / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеРо, 2000. – 776 с.
9. Лепихова Л.А. Межличностные отношения / Л. А. Лепихова // Психологія особистості: Словник-довідник / за ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – с. 71-72.
10. Ломов Б.Ф. Общение: понятие, формы // Психологический журнал. – 2002, №6. – с. 26-27.
11. Социальная психология / Под ред. С. Московичи. – 7-е изд. – Спб.: Питер, 2007. – 592 с. (Мастера психологии).
12. Черникова Т.В. Эмоциональное выгорание у студентов-выпускников медицинского ВУЗа как проекция их профессиональной мотивации / Т.В. Черникова // Известия Волгоградского государственного педагогического университета. – 2012, т. 74, № 10. – с. 143-148.