Поняття неврозу широко використовується у психології, психіатрії та психотерапії. Термін «невроз» було введено в медицину шотландським лікарем В. Куленом ще в 1776 році для позначення «розладів почуттів і руху», викликаних «загальним ураженням нервової системи». В. Кулен використовував цей термін для опису різноманітних нервових розладів і симптомів, які не можуть бути пояснені фізіологічно. В свій час це було велике відкриття, що дозволило виокремити з ряду соматичних захворювань психосоматичні розлади і пов’язати їх з порушенням діяльності нервової системи. Тим не менше, значення терміну було переглянуто Карлом Юнгом і Зигмундом Фрейдом понад століття тому. Він продовжує використовуватися в психології та філософії [1].
Термін походить від грецького слова ?????? (нейрон, «нерв») і суфікса -???? -osis (хворий або ненормальний стан).
Дифузність і слабка диференційованість термінологічного апарату, що окреслює поняття неврозу, зумовлює актуальність вивчення цієї проблеми й нині.
Невроз – це клас функціональних психічних розладів, пов’язаних зі стресом. Невротичні поведінка, як правило, в соціально допустимих межах.
Невроз — захворювання, викликане впливом важких психотравмуючих обставин, спрямованих на блокування або знищення найважливіших особистісно-значущих цінностей і орієнтацій. Це захворювання має психогенне походження і функціональний характер (оборотний, без органічних уражень головного мозку). Переважають емоційні та соматовегетативні прояви, які усвідомлюються і переживаються як хворобливі [2].
У сучасній класифікації психічних розладів (МКБ-10) термін «невроз» замінений на термін «невротичний розлад».
Невротичні розлади — це психічні розлади без очевидної органічної основи, при яких у хворого може повністю зберігатися критика і адекватна оцінка навколишньої дійсності, в результаті чого він зазвичай не змішує власні хворобливі суб’єктивні відчуття і фантазії з об’єктивною реальністю [2].
Таким чином, поняття «невроз» і «невротичний розлад» описують одне і те ж патологічне явище.
За даними ВООЗ в сучасному світі серед нервово-психічних захворювань людини неврози складають 40% [3].
Тенденції збільшення кількісних показників неврозів пов’язують з впливом на організм несприятливих соціально-побутових факторів, інформаційним перенавантаженням, хронічною перевтомою, зменшенням фізичної активності, та психотравмуючими ситуаціями.
В клінічній картині невротичних розладів на першому місці стоять астенічні прояви: підвищена фізична та психічна втомлюваність, знижена увага та працездатность, потреба у тривалому відпочинку, безсоння, головний біль [4, 14].
С. Джордж Борі, заслужений професор Шіппенсбургського університету, до симптомів неврозу відносить: неспокій, печаль або депресію, гнів, дратівливість, сплутаність свідомості, сонливість, повторення думок і одержимість, фантазування, негатив і цинізм, залежність, агресивність, перфекціонізм і т.д. [5].
Невротична людина відчуває емоційний стрес і несвідомий конфлікт, який проявляються в різних фізичних або психічних захворюваннях. Остаточним симптомом є тривога.
Невротичні тенденції є загальними і можуть проявлятися у таких формах:
- обсесивно-компульсивний розлад;
- імпульс розлад контроль;
- тривожний розлад;
- істерії;
- фобії.
Невроз не слід плутати з психозом, який відноситься до втрати зв’язку з реальністю.
В ортодоксальному психоаналізі невроз розглядають як необхідний етап розвитку. М. Кляйн пов’язує невроз із дитячою тривожністю. О. Кенберг вважав, що на відміну від психотичної та межової організації особистості невротичну особистість описують як найбільш здорову та зрілу [6].
За З. Фрейдом, сутність неврозу – конфлікт між свідомим і підсвідомим, що часто є рушієм поведінки та функціонування особистості. Тому головне
завдання психоаналітичного методу полягає в усвідомленні й опрацюванні витісненого, а також у роботі з механізмами психологічного захисту і опором.
Карен Хорні, одна з ключових фігур неофрейдизму, в своїй останній книзі «Невроз і рост людини» виклала повну теорію проходження і динаміки неврозу [7].
В її теорії, невроз — спотворений погляд на світ і на самого себе, який визначається нав’язливими потребами, а не справжнім інтересом.
Хорні запропонувала, що невроз передається дитині від її раннього навколишнього середовища(сім’я): люди в навколишньому середовищі занадто занурені у свої неврози, щоб мати можливість любити дитину, або навіть уявити собі її як окремого індивіда; їх ставлення до неї визначається їх власними невротичними потребами [7, 18].
Початкова реальність дитини, потім спотворюється потребами і нещирістю її батьків. Поряд з невротичними опікунами, дитина швидко стає невпевненою і розвивається тривожність. Щоб справитися з цією тривогою, уява дитини створює ідеалізований образ себе.
Представники біхевіоризму заперечують існування неврозу як самостійної нозологічної одиниці. Х. Айзенк, Д. Вольпе вважають, що реально існують лише окремі невротичні симптоми, як результат неправильного навчання. Тому завдання поведінкової психотерапії полягає в перенавчанні, зміні поведінки, наближенні до еталонних норм чи кліше суспільства, які здатні виконувати адаптивну функцію [8].
К. Роджерс, як представник гуманістичної психології, акцентує увагу на тому, що невроз – незадоволена потреба в самоактуалізації. Сутність клієнт-центрованої психотерапії полягає у тому, що психотерапевт встановлює такий контакт з клієнтом, який пацієнт сприймає як глибоко особистісний контакт [9].
Існує безліч методів і прийомів профілактики і лікування неврозів. У лікуванні неврозів успішно використовуються методи психотерапії, при більш важких станах використовують медикаментозне лікування. Основним завданням психотерапії виступає допомога хворому в усвідомленні тих взаємозв’язків, які спричинили розвиток неврозу. Але Карен Хорні стверджувала, що одних усвідомлень протиріч недостатньо, важливим є створення психотерапевтичних умов, які змінять особу і дозволять їй відмовитись від невротичних способів захисту від зовнішнього світу.
До методів профілактики і лікування неврозів включають:
- фізичні вправи (аеробіка, плавання, біг, швидка ходьба) стимулюють роботу серця і збагачують його киснем;
- кольоротерапію (цветомедитація, цветорелаксація) – для зняття напруги можна дивитись на блакитні, зеленуваті тони;
- музикотерапію – музику підбирають відповідно до настрою, потім музику змінюють у бік зміни бажаного настрою;
- гастрономічний метод (нестандартний метод психотерапії) – смачна і різноманітний раціон зміцнює нервову систему і підіймає настрій.
