Автори: Каляміна Валерія Костянтинівна, спеціаліст кафедри психології ІСНіС Гейдара Алієва МАУП; Древіцька О. О., доктор медичних наук, професор кафедри психології ІСНіС Гейдара Алієва.
Актуальність проблеми. До кола актуальних і найбільш поширених проблем у професійній діяльності лікаря, є синдром емоційного вигорання. Особливої уваги набуває найчастіше виявлення синдрому емоційного вигорання.
Цьому питанню присвячено дослідження як зарубіжних так і вітчизняних авторів.
На сучасному етапі розвитку суспільства визріла гостра необхідність невпинно долати усталені стереотипи освіти, шукати нові ідеї задля створення школи самореалізації, школи життєтворчості, полікультурного виховання, в якій утверджується проективна, особистісно зорієнтована педагогіка, де дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб’єктом культури і життя. Головне завдання сучасної школи — розвиток особистості школяра, його соціалізація, розвиток його самостійності та активності, становлення як суб’єкта діяльності, максимальна реалізація його творчого потенціалу задля сприяння всебічному та гармонійному особистісному розвитку, інтелектуальному зростанню, формуванню психічних процесів.Саме початкове навчання є рушієм і фундаментом становлення всебічно розвиненої особистості. Зміни, що відбуваються у сфері міжособистісних стосунків дитини молодшого шкільного віку, мають надзвичайно велике значення для подальшого повноцінного розвитку психіки. Одним із важливих чинників ефективної учбової діяльності та успішного особистісного становлення молодшого школяра та його соціалізації є розвиток міжособистісних стосунків з іншими дітьми та дорослими, що є необхідною умовою пізнання навколишнього світу, самопізнання, усвідомленого та чіткого відображення навчального матеріалу та його міцного засвоєння. Перешкодою у соціалізації дитини молодшого шкільного віку може стати проблема дефіциту уваги та гіперактивності.
Проблема дефіциту уваги і гіперактивності у дітей у наш час привертає пильну увагу психологів, лікарів, соціологів, педагогів в усьому світі. Підвищена увага науковців зумовлена насамперед тим, що синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) є найчастішою причиною порушення поведінки і труднощів навчання у дошкільному та молодшому шкільному віці. У літературі можна зустріти й інші назви даного феномену: «гіпердинамічний синдром», і відповідне визначення дітей: “гіпердинамічні» чи “гіперактивні”. Усі ці поняття стосуються одного й того ж явища [8].
За даними різних дослідників на дефіцит уваги з гіперактивністю страждають 3-5% дітей. Він трапляється у кожного шостого чи десятого хлопчика. Дівчатка від нього потерпають рідше: на 4-5 хлопчиків припадає одна дівчинка. Це пов’язано з більшою стійкістю жіночого організму до різних шкідливих впливів. Має значення і те, що прояви синдрому у дівчаток менше привертають до себе увагу, їх пізніше розпізнають і це потім обертається особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки-підлітка.
Синдром дефіциту уваги належить до так званої мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Вона виникає через різні шкідливі впливи на плід під час вагітності чи ускладнених пологах. Суттєве значення має спадковість: часто виявляється, що хтось із батьків у дитинстві теж мав подібні проблеми.
У всіх випадках мінімальна мозкова дисфункція — це легке ушкодження центральної нервової системи, яке з віком за сприятливих умов виховання компенсується. Вважають, що синдром дефіциту уваги з гіперактивністю поступово згладжується і минає до 14-15 років. Найбільш прогресуючим він буває в періоди вікових криз трьох і шести-семи років. Без своєчасної корекції цей синдром призводить до труднощів у навчанні та пов’язаних з ними різних особистісних розладів, девіантної поведінки підлітків, соціальної дезадаптованості надалі [4, 14]. Найбільші негативні наслідки спричиняються неправильним ставлення до “важкої» дитини й відсутністю комплексної психолого-педагогічної корекції у віці до 9-12 років.
Теоретико-методологічними засадами дослідження стала сучасна парадигма біопсихосоціальної єдності людської істоти (Бехтерєв В.М., Кабанов М.М., Карвасарский Б.Д.) і біопсихосоціальний підхід до розуміння здоров’я і хвороби (Engel Г.Л., Бек А.Т.); психологія стосунків (Лазурский А.Ф., Мясищев В.Н.), основні положення психології аномального розвитку (Виготський І.C., Лебединський В.В., Лубовский В.І., Певзнер М.С., Сухарева Г.Е .) і клінічної психології сім’ї (Ейдеміллер Е.Г., Микільська І.М.); теорії копінга стресу (Ялтонский В.М., Сирота HA, Микільська І.М., Крюкова Т.Л., Ендлер Н.С., Parker J.) і когнітивно-поведінкової психотерапії, що розглядає поведінкові проблеми як наслідок прогалин в навчанні і вихованні, а моделювання поведінки — як навчальний і психотерапевтичний процес одночасно (Бандура А., Mahoney MJ, Ellis А.).
Проблемами міжособистісних взаємин дітей доволі детально займалися В. В. Абраменкова, І. В. Дубровіна, М. І. Лісіна, B. C. Мухіна, Я. Л. Коломінський, A. M. Пріхожан, Е. О. Смірнова, В. Г. Утробіна, Д. І. Фельдштейн та ін. Вивченням міжособистісних відносин як основним фактором, що сприяє формуванню та становленню особистості, займалися багато відомих психологів і педагогів, а саме Г. А. Роков, В. П. Вахтерів, А. А. Реан, Г. Крайка, М. В. Гамезо, Б. С. Волков. Учені зазначають, що в молодшому шкільному віці все більшого значення для розвитку дитини набуває її спілкування з однолітками. У спілкуванні дитини з однолітками не тільки краще здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але і формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки. Від того, як дитина спілкується з однолітками, буде залежати напрям її розвитку. Отже, міжособистісні відносини є одним із факторів, що впливають на розвиток особистості.
Тому проблемами міжособистісних відносин займаються багато вчених і ці проблеми є актуальними на сьогодні.
Останнім часом внаслідок широкої поширеності синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — Attention-Deficit/HyperactivityDisorder (AD / HD) — є об’єктом дослідження фахівців у галузі медицини, психології та педагогіки. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) раніше називали мінімальної дисфункцією (ММД) головного мозку, мінімальним ушкодженням головного мозку, гіперкінетичним синдромом, синдромом гіперактивності. Це одне з найбільш частих порушень функції мозку у дітей, а приблизно у 60% воно зберігається і в зрілому віці. На думку М. Рапопорта, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) — це комплексний хронічний розлад мозкових функцій, поведінки та розвитку, поведінкові і когнітивні наслідки якого проявляються у різноманітних областях функціонування. Хоча причина або причини СДУГ до цих пір не ясні, сучасні дослідники дозволяють припустити в якості первинного компонента розладу нездатність мозку до адекватної саморегуляції (що стосується як ініціювання, так і гальмування поведінки та активності) на постійній основі і в різноманітних повсякденних обставинах і умовах [5, 6, 7].
Раніше причиною синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю вважали тільки внутрішньоутробне або пренатальне пошкодження головного мозку. Потім були отримані дані і про генетичну схильність до СДУГ. 20-30% батьків хворих дітей страждають або страждали синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю. Крім цього у батьків дітей з СДУГ частіше, ніж серед населення в цілому, зустрічаються алкоголізм, асоціальна психопатія і афективні розлади.
В даний час існують нейроморфологічні, генетичні, нейрофізіологічні, біохімічні, соціально-психологічні концепції, які намагаються пояснити механізми розвитку синдрому. Існує також розгорнута біопсихосоціальна патологічна модель, яка включає в себе різні чинники виникнення СДУГ.
Однак на сучасному етапі дослідження СДУГ вважаються домінуючими три групи факторів у розвитку синдрому:
- Генетичні чинники.
- Пошкодження центральної нервової системи під час вагітності та пологів.
- Негативна дія сімейних факторів.
Прояви СДУГ дуже різноманітні. Більшість дослідників відзначають три основні блоки прояви цього синдрому: порушення уваги; гіперактивність; імпульсивність.
Гіперактивність проявляється в дошкільному та ранньому шкільному віці — діти безперервно або імпульсивно бігають, повзають, деруться. У старшому дитячому та підлітковому віці вони непосидючі, постійно схоплюються і знову сідають, метушливі.Імпульсивність виражається в тому, що дитина неохайно виконує шкільні завдання, незважаючи на зусилля все робити правильно, часто вигукує з місця, здійснює гучні витівки під час уроків; «влізає «в розмову або роботу інших дітей; в нездатності чекати своєї черги в іграх, під час занять і т.д.
Прояви СДУГ можна розділити на три основні групи: порушення уваги, ознаки імпульсивності і гіперактивності, а також симптоми статико-локомоторної недостатності. У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговують прояви першої групи.
Стосунки гіпердинамічних дітей з ровесниками і дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнює формування їхньої особистості. Вони і легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки виникають у них не часто через невміння встановлювати “зворотний зв’язок” — враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Їхня імпульсивність та неуважність заважає виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення.
Для діагностики синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей важливим є спостереження за їхньою поведінкою та виявлення таких її ознак, як руховий неспокій, труднощі довільної регуляції дій, зосередження.У дитячому і ранньому підлітковому віці дитина з СДУГ непосидюча і балакуча. Говорячи про відносини гіперактивної дитини з батьками, можна сказати лише одне, що вони порушені. Дитина з СДУГ абсолютно не відповідає очікуванням батьків, а приймати її такою, якою вона є не всі вміють. Батьки і родичі просто не знають що з нею робити.Від дитини з СДУГ виходить така нервова енергія, що вона дратує не лише дорослих, а й однолітків. Діти відмовляються грати з такою дитиною, тому що вона емоційнорухлива, легко переходить від сміху до сліз, її поведінка абсолютно непередбачувана. Діти вважають це дуже дивним і ненормальним.
Дефіцит уваги і імпульсивна бездумна поведінка також призводить до невдач під час ігор. Будь-яка гра вимагає дотримання певних правил, щонайменше, якихось заздалегідь відомих умов. Різні ігри з однолітками мають величезне значення в розвитку дітей взагалі і в соціальному розвитку зокрема. У грі дитина розвивається емоційно, вчиться стримуватися, враховувати інтереси інших, доводити розпочату справу до кінця. Постійно відволікаючись, щось не враховуючи в грі, дитина з СДУГ зазнає невдачі за невдачею в засвоєнні дуже важливих життєвих навичок. Вона при цьому починає відхилятися від однолітків, що остаточно перекриває їй дорогу до нормальної соціальної адаптації.
Діти з СДУГ більш балакучі, ніж інші діти. Дуже часто вони першими починають соціальні контакти. Однак в їх діях дуже скоро виявляється надмірне реагування, що не відповідає змісту ситуації. Вони не дуже стурбовані соціальними очікуваннями і не розуміють відтінки міжособистісних відносин.Іншим дітям просто важко спілкуватися з такою дитиною. Вона сильно дратує нерозумінням ситуації, обурює своєю неуважністю до іншихлюдей або навіть не замислюючись, ображає інших. Вона робить це не спеціально. Все, що дитина з СДУГ хоче, це бути в суспільстві і бути визнаною в ньому. Але у неї нічого не виходить через її специфічні особливості.Рухова активність може поєднуватися з деструктивною поведінкою. У таких випадках дитина з СДУГ провокує інших дітей на порушення дисципліни.У загальному психічному розвитку діти з СДУГ, як правило, відстають від своїх однолітків, але вони завжди прагнуть ними керувати. У відносинах зі своїми ровесниками вони можуть бути агресивними і дуже вимогливими.Дефіцитарні якості дитини з СДУГ розвиваються за допомогою рухливих ігор, комп’ютерних ігор, на спеціальних заняттях з психологом, що має ясне розуміння того, що таке синдром дефіциту уваги і гіперактивності.
З метою вивчення особливостей міжособистісних відносин молодших школярів з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності нами було проведене дослідження, в якому брали участь 19 дітей молодшого шкільного віку (першокласники у віці від 5,5 до 7,5 років, що проходили курс лікування у логопедичному відділенні центру A.KID «Tomatis-Kiev») з встановленим діагнозом «синдром дефіциту уваги та гіперактивності». У якості групи порівняння було обстежено 22 першокласники спеціалізованої школи №82 імені Т.Г.Шевченка міста Києва у віці від 5,5 до 7,5 років, у яких відсутні симптоми даного розладу. Для експериментального дослідження були підібрані методики[2, 3, 4], які спрямовані на вивчення особливостей міжособистісних відносин молодших школярів з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності та особливостей прояву синдрому. Тестування проводилось з використанням психодіагностичнихметодик:Тест РенеЖиля (відносини в сім’ї), Кольоровий тест Еткина, Методика «Запам’ятай і розстав крапки», Методика «Визначення продуктивності і стійкості уваги»;
За тестом РенеЖиляможна зробити висновок, що дітки з СДУГ у міжособистісних стосунках більше прив’язані до матері, ніж діти з групи порівняння, крім матері вони мають сильну прив’язаність до декількох значимих осіб, які не є членами родини. Натомість діти з групи порівняння обирають насамперед найближчих родичів. До решти родичів та друзів діти з СДУГ недостатньо уважні, натомість діти з групи порівняння проявляють високу зацікавленість у спілкуванні з усією родиною.
Щодо особистісних характеристик, діти з СДУГ менш соціально пристосовані, ніж діти з групи порівняння, це виражається у їх високій допитливості, надмірній домінантності та відкритості, яка натомість поєднується з недостатньою товариськістю та соціальною адекватністю. Це створює їм проблеми у міжособистісних відносинах з оточуючими.
У процесі вивчення мотиваційної сфери дітей з СДУГ досліджувалося емоційне ставлення дітей до важливих понять сфери міжособистісних стосунків з використанням колірного тесту відносин. Домінуючими за важливістю для таких дітей є поняття «любов», «батьки», «гра», що означає підвищену потребу у підтримці та прийнятті, проявах любові, а також вираженні власної активності. Негативні колірні асоціації отримали поняття «навчання» та «школа», що означає труднощі у навчанні та спілкуванні з вчителями через недостатню уважність і невпевненість у своїх силах. Амбівалентні колірні асоціації викликало поняття «дружба», адже діти з СДУГ мають труднощі у підтриманні дружніх стосунків, можуть бути нав’язливими, недостатньо уважними до почуттів та інтересів інших дітей, через це часто наштовхуються на відторгнення. Поняття «я» викликало здебільшого негативні колірні асоціації, це означає занижену самооцінку у діток з СДУГ, недостатню впевненість у своїх силах та можливостях.
За методикою «Запам’ятай і розстав крапки» буловиявлено, що серед дітей з СДУГ більше половини мають низький обсяг уваги, п’ята частина – дуже низький, невелика кількість дітей з СДУГ має середній обсяг уваги і лише окремі дітки – високий. Діти з групи порівняння в переважній кількості мають середній та високий обсяг уваги, незначна частина дітей з групи порівняння має низький обсяг уваги і лише окремі дітки – дуже низький.
За методикою “Визначення продуктивності і стійкості уваги» можемо зробити висновок, що загалом у дітей з СДУГ виявлений низький рівень продуктивності уваги. Крім того, продуктивність уваги у дітей з СДУГ по мірі виконання завдання то різко зростає, то різко спадає, тож можна зробити висновок про виражену нестійкість уваги. У дітей з групи порівняння виявлена середньо продуктивна увага з високим рівнем стійкості.
Тож, ми виявили що є необхідність у проведення психокорекційної програми, спрямованої на налагодження міжособистісних стосунків та корекцію розладів уваги у дітей з СДУГ.
Для гармонізації міжособистісних стосунків дітей з СДУГ ми розробили та провели корекційну програму, метою якої є формування у дітей з СДУГ навиків гармонійного спілкування з однолітками та дорослими. Основу психокорекційної програми склали комунікативні ігри та ігрові вправи, спрямовані на розвиток уваги.
Також нами був розроблений та впроваджений психологічний тренінг для батьків дітей з СДУГ «Це моя дитина». Мета тренінгу для батьків: розвинути уміння спілкуватися, взаємодіяти з агресивними і гіперактивними дітьми, розуміти їх проблеми; розвинути дослідницькі уміння, творчу уяву, чуттєвий досвід, самопізнання. Це значно вплинуло на гармонійність сімейних міжособистісних відносин, підвищило рівень обізнаності батьків щодо особливостей взаємодії з дітьми із СДУГ. Батьки і діти відмічали зменшення кількості сімейних конфліктів, підвищення рівня взаєморозуміння, батьки відмітили покращення поведінки та підвищення слухняності дітей.
Після проведення корекційної програми ми повторно провели методики, спрямовані на визначення особливостей міжособистісних відносин у дітей з СДУГ та рівень розвитку їх уваги.
Після проведення корекційної програми діти з СДУГ стали проявляти більш соціально адекватні моделі поведінки, що сприяло налагодженню міжособистісних стосунків з однолітками та дорослими.Корекційна програма сприяла налагодженню ставлення дітей з СДУГ до школи, навчання та дружби, підвищила рівень самооцінки у дітей з СДУГ, сприяла підвищенню рівня самоприйняття. У дітей з СДУГ збільшився обсяг уваги, продуктивність і стійкість уваги.
Отже, можна рекомендувати дану програму для психологічної корекції міжособистісних стосунків та розладів уваги у дітей з СДУГ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
- Абабков В.А., Перре М. Адаптация к стрессу. Основытеории, диагностики,терапии. СПб.: Речь, 2004. — 166 с.
- 2.Адаптированный модифицированныйвариантдетскоголичностного опросника Р. Кеттелла: Метод, реком. / Сост. Э.М. Александровская, И.Н. Гильяшева. Л.: НИИ им. В.М. Бехтерева, 1985.-33 с.
- Астапов В.М. Психодиагностика и коррекциядетей с нарушениями и отклонениямиразвития: хрестоматия / Под ред. В.М. Астапова, Ю.В. Микадзе. СПб.: Питер, 2008.- 256 с.
- Альтхерр П., Берг Л., Вёльфль А. и др. Гиперактивныедети: коррекция психомоторного развития: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. М. Пассольта; Пер. с нем. М.: Академия, 2004. — 160 с.
- Бадалян Л.О., Заваденко H.H., Успенская Т.Ю. Синдромыдефицитавнимания у детей: обзор // Обозрениепсихиатрии и медицинскойпсихологииим. В.М.Бехтерева 1993. — № 3. — С. 74-90
- Безруких М.М., Мачинская Р.И., Крупская Е.В. и др. Дети с СДВГ: причины, диагностика, комплекснаяпомощь. М. -Воронеж, 2009. 248 с.
- Белоусова Е.Д., Никанорова М.Ю. Синдром дефицитавнимания и гиперактивности // Российскийвестникперинатологии и педиатрии 2000. — № 3. — С. 39-42
- Брязгунов И.П. Междуздоровьем и болезнью. Функциональныезаболевания в детскомвозрасте. М.: Кронн-Пресс, 1995. — 224 с.
- Виноградова А.Д., Коновалова Н.Л., Михаленкова И.А., Посохова С.Т., Хилько A.A., Шипицина Л.М. Психологическаядиагностикаотклоненияразвитиядетеймладшегошкольноговозраста. СПб.: Речь, 2004. — 48 с.
- Габдракипова В.И., Эйдемиллер Э.Г. Психологическаякоррекциядетей с синдромом дефицитавнимания и гиперактивностыо (с учетомполовыхразличий). Программа, методическиерекомендации. М.: УЦ «Перспектива», 2009. — 44 с.
- Гальперин П.Я. Развитиеисследований по формированиюумственныхдействий // Психологическая наука в СССР. Т. 1. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. с. 441-469.
- Диагностикашкольнойдезадаптации / Под ред. Беличевой С.А., Коробейникова И.А., Кумариной Г.Ф. -М.: ТЕИС, 1995. -128 с.
- Зинкевич-Евстигнеева Т.Д., Нисневич JT.A. Какпомочь «особому» ребенку. СПб: Сфера, 1998. — 96 с.
- Коновалова Н.Л. Предупреждение нарушений в развитииличности при психологическомсопровождениишкольников. -СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2000. 232 с.
- Крюкова Т.Л. Психологиясовладающегоповедения. Монография. Кострома: КГУ им. H.A. Некрасова студияоперативнойполиграфии «Авантитул», 2004. -211с.
- Крюкова Т.Д., Сапоровская МБ., Куфтяк Е.В. Психологиясемьи: жизненныетрудности и совладание с ними. Учебноепособие. — СПб.: ООО «Речь». 2005. 240 с.
