Чим більше любиш, тим більше страждаєш.
А. Аміель
Не розумію тих людей, які кажуть що любові немає. Любов, звичайно ж, є. З цим складно сперечатися. Звичайно у всіх різні поняття про любов, але в принципі вони всі схожі один з одним. Так чому ж стільки людей стверджують, що її немає?
Все просто, поняття про те що таке любов, вбите в мозок з дитинства вихованням, книгами, фільмами, не збігається з тим поняттям про реальну любов, що ми відчуваємо за життя — звідси і розчарування.
Любов — почуття, властиве людині, глибока прихильність до іншої людини або об’єкту, почуття глибокої симпатії. Любов може досягати виду досконалої повноти життєвої взаємності і через це ставати вищим символом ідеальних відносин міжособистим початком і суспільним цілим.
Але трапляється, коли втрачається повнота життєвої взаємності, порушуються ідеальні відносини, а глибока прихильність до іншої людини не дає бажаної душевної рівноваги, тоді і відбуваються різні психічні розлади.
Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) віднесла любов до психічних захворювань присвоївши їй номер F63.9 (його привласнюють всім науково визнаним захворюванням). Причому, віднесли любов до психічних відхилень, до пункту «Розлад звичок і потягів », після алкоголізму, ігроманії, токсикоманії, клептоманії.
ВООЗ визначила наступні симптоми:
- Нав’язливі думки про іншу людину;
- Завищене почуття власної гідності;
- Різкі перепади настрою;
- Необдумані, імпульсивні вчинки;
- Жалість до себе;
- Безсоння, переривчастий сон;
- Перепади артеріального тиску;
- Головні болі;
- Алергічні реакції;
- Синдром нав’язливої ідеї.
Дослідники медичного факультету Національного автономного університету Мексики, які розділяють точку зору ВООЗ, взагалі вважають, що любов може тривати не більше 4 років, пояснюючи це фізіологічними причинами.
Цілий ряд вчених вважають, що любов можна порівняти з обсесивно-компульсивним розладом. Стосовно любові застосовується і інше медичне поняття — «змінений стан свідомості», з яким доводиться працювати, в основному, психіатрам. На їхню думку, змінюватися свідомість може як в кращий так і в гірший бік.
Зважаючи на те, як людина реагує на любов, можна судити про стан її психічного здоров’я. У любові проявляються крайні риси характеру, і світлі, і патологічні. Найбільш болючими любовні почуття виявляються для людей з меланхолійним складом характеру. А також для холериків, які впадають в лють при найменших проблемах. У такому стані людині важко вийти на роботу, піти в школу або на заняття в університет.
Дослідники з медичного факультету Національного автономного університету Мексики, зокрема Хеорхіна Монтемайор Флорес, також вважають любов психічною недугою. У своїй монографії «Томограма любові» («The Neuroimaging of Love») Флорес детально описала процеси, які відбуваються в організмі закоханої людини.
За стан закоханості, як пише дослідниця, відповідають 12 відділів мозку. Працюючи синхронно, вони виробляють цілий гормональний букет, який складається з допаміну, оцитоцину, адреналіну і вазопресину. Така гормональна «масовка» і вводить людину в стан ейфорії. Що показово: деякі фізіологічні процеси в організмі закоханого здійснюються від серця до мозку, деякі — у зворотному напрямку (так що даремно питати, любимо ми серцем або головою). Крім того, в стані закоханості у людини в крові фіксується підвищений вміст NGF — фактора росту нервової тканини.
Закоханість — це хвороба з потенційним смертельним результатом. У симптомах і характері даного захворювання, медикам необхідно самим ретельним чином розібратися, щоб діагностувати любов і лікувати від неї.
У британського психолога Френка Талліса (Frank Tallis) вже є книжка з відповідною назвою: «Любовна хвороба: любов як психічний розлад» (Love Sick: Love as a Mental Illness). А нещодавно він опублікував роботу на дану тему, видану в журналі Британського психологічного товариства The Psychologist, яка в колі англійських психологів вважається мало не Біблією.
Обґрунтовуючи свою точку зору, автор відсилає читача до часів стародавніх греків. Мовляв, вони вже відзначали хворобливий характер відомого як закоханість стану людини.
До початку XVIII століття «томління від кохання» («lovesick») мало тисячолітній «стаж» визнаного захворювання, але за останні пару століть діагноз впав серед медиків в немилість.
Френк Талліс читає лекції з психології та неврології в Інституті психіатрії королівського коледжу Лондона. Написав безліч книг, автор більше 30 наукових робіт, а також підручників. В даний час любов, все ще пов’язують з безумством, але відбувається це здебільшого в популярних пісеньках. І на думку Талліса, марно: «Завдяки Фрейду і йому подібним зараз люди більше стурбовані сексом, а не любов’ю» — журиться учений.
Доктор перетворює згадане вище «lovesick» в «lovesickness», тобто — в справжню хворобу, і пише про необхідність її опису в сучасних діагностичних термінах.
Купівля дорогих подарунків, болісне очікування телефонного дзвінка або листа, занадто піднесений настрій, завищене почуття власної гідності, депресія, нав’язливі ідеї, жалість по відношенню до себе, безсоння і багато іншого — це, за Талліс, симптоми психічного розладу, ім’я якому закоханість.
«Жоден психолог не відправить пацієнта до лікаря або психіатра з діагнозом закоханість, — пояснює доктор. Однак ретельне вивчення стану пацієнта покаже, що любов цілком може бути основною проблемою цієї людини. Багато людей, які не можуть впоратися з інтенсивністю любові, дестабілізовані входженням в любов або страждають через нерозділене кохання, зараз не можуть отримати кваліфіковану допомогу». Тим часом, наслідком такої безпорадності може бути спроба самогубства — драматизація давньої мудрості про фатальність любові. І спроба ця може бути вдалою, зазначає психолог. На його думку, при великій кількості досліджень психосексуальних розладів проблемою любові практично ніхто з учених і медиків не стурбований.
«Можливо, тепер прийшов час нам поставитися до цього більш серйозно і продовжити розпочате стародавніми клініцистами, які розглядали закоханість як будь-яку іншу скаргу своїх пацієнтів», — пише Талліс.
Його підтримує колега — професор Алекс Гарднер (Alex Gardner), психолог з Глазго. Він вважає, що медики повинні більше дізнатися про закоханість як можливий діагноз, оскільки «люди можуть померти через розбите серця, відчуття відчаю і безнадії, а любовна туга надзвичайно поширене явище».
Талліс попереджає: відмова проаналізувати стан закоханості може мати тривожні наслідки для суспільства. Якщо любов не буде досліджена, вона буде остаточно ідеалізована і прокладе дорогу до майбутнього розчарування.
Що ж стосується методів лікування любовної хвороби, то професор Гарднер вважає, що в більшості випадків психотерапія — кращий вибір. В крайньому випадку, пацієнту можна прописати антидепресанти.
