Все що нас оточує має грандіозний вплив на нас (чи то екологія, чи то політична ситуація в країні). Але, перш за все, на нас впливають ті люди які нас оточують. Нажаль цей вплив не завжди має позитивний характер, він може негативно впливати на наші рішення, змушувати діяти всупереч власним морально-етичним принципам, боячись осуду інших людей, приймати чужу, іноді завідомо невірну, думку, не висловлюючи власної, все через той же страх бути не прийнятим суспільством або зустріти опір з його боку. І тут постає індивідуальний показник вектору психіки кожної людини, її локусу контролю, який відіграє важливу роль в тому чи людина сама обирає свій життєвий шлях чи покладається на думку інших.
Локус контролю є дуже важливим показником стану формування особистості, особливо в юнацькому віці. Він впливає на вибір майбутньої професії, самореалізацію, формування моделі поведінки людини в соціумі і становлення в ньому.
Те, як людина сприймає все, що з нею відбувається, чи то, наскільки залежать ці події від неї самої чи від зовнішніх факторів, почали вивчати такі вчені як Т.Б. Веблен, Р.К. Мертон, М. Вебер і Е. Дюркгейм, Д.Макклеланд і Д. У. Аткінсон, та саме поняття «локус контроль» ввів Д. Роттер.
Теорія Д. Роттера (1916-1995) базується на припущенні, що когнітивні чинники сприяють формуванню реакції людини на вплив навколишнього середовища. Роттер відкидає концепцію класичного біхевіоризму, відповідно до якої поведінку формують безпосередні підкріплення з навколишнього середовища, і вважає, що основним чинником, який визначає характер діяльності людини, є її очікування щодо майбутнього. Ключове поняття теорії Дж. Роттера — «локус контролю». Поняття «локус контролю», введене в психологію в середині 60-х рр. XX ст., описує деяке узагальнене представлення людини про те, що є причиною подій у її житті і хто несе за них відповідальність.
Це поняття базується на двох основних положеннях:
1. Люди розрізняються за тим, як і де вони локалізують контроль над значущими для себе подіями. Виділено два полярні типи такої локалізації –екстернальнийта інтернальний.
2. Локус контролю, характерний для певної особистості, надситуативний і універсальний. Один і той же тип контролю характеризує поведінку даної особистості як під час невдач, так і в разі досягнень.
Локус контролю (від лат. locus — місце розташування і франц. controle – перевірка) — якість, що характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або власним здібностям і зусиллям. Це стійка властивість індивіда, що формується в процесі його соціалізації
Можна виділити такі характерні риси екстерналів та інтерналів. Поведінка інтерналів направлена на послідовне досягнення успіху шляхом розвитку навичок і більш глибокого оброблення інформації, постановки все зростаючих по своїй складності завдань. Їх потреба в досягненні має тенденцію до підвищення, пов’язану зі збільшенням значення особистісної та реактивної тривожності, що є передумовою для можливо більшої розгубленості і меншої стресостійкості у випадках серйозних невдач. Проте в цілому, в реальному житті, у поведінці, яку ми спостерігаємо, інтернали справляють враження досить упевнених у собі людей; в житті вони частіше займають більш високе суспільне становище, ніж екстернали. Для екстерналів властива зовні спрямована захисна поведінка, в якості атрибуції ситуації вони воліють мати шанс на успіх. У загальному плані це вказує на те, що будь-яка ситуація екстерналу бажана як така, що стимулюється ззовні.У плані міжособистісних відносин було встановлено, що екстернали набагато сильніше піддаються соціальному впливу, ніж інтернали. Інтернали ж навпаки, не тільки чинять опір сторонньому впливу, але й намагаються контролювати поведінку інших, коли з’являється можливість
Між інтернальними і екстернальними особистостями є й інші відмінності, що можуть виявитися істотними з погляду їхньої професійної діяльності. Так, приміром, екстернали характеризуються більшою конформністю, тобто схильністю підкорятися тиску групи, що проявляється у їх поведінці та установках відповідно до позиції більшості, схильністю до маніпуляцій, вони більш поступливі і чуттєві до думки й оцінок інших. У цілому, екстернальні особистості виявляються гарними виконавцями, що ефективно працюють під контролем інших людей.
Інтернали, на відміну від екстерналів, продуктивніше працюють не в команді, а на самоті. Вони більш активні в пошуку інформації. Крім того, інтернальні особистості краще справляються з роботою, що вимагає прояву ініціативи. Вони більш рішучі, упевнені в собі, принципові в міжособистісних відносинах, не бояться ризикувати. Дослідження показують, що інтернальні керівники здатні успішно здійснювати директивне керівництво.
Для більш яскравого уявлення про поведінку юнаків було проведене емпіричне дослідження метою якого було: визначити рівень локус-контролю школярів 11-х класів двох шкіл, порівняти результати між собою та визначити чи впливає навчальний заклад на рівень особистої локалізації контролю школярів, та відповідно, і на рівень конформності (навіюваності ) школярів.
Було проведено емпіричне дослідження по визначенню локус-контролю школярів 11-х класів двох шкіл. Для дослідження локусу контролю було використана методика УСК (рівень суб’єктивного контролю), авторами якої є Є. Ф.Бажин, Є. А.Голинкіна, Л. М.Эткінд, в основі якої лежить концепція локусу контролю Дж.Роттера. Опитувальник складається з 44 питань та 7 шкал показників – це інтернальність загальна, інтернальність досягнень, інтернальність невдач, інтернальність до сім’ї, інтернальність до виробництва, інтернальність до міжособистісних стосунків, інтернальність до здоров’я. В експерименті приймало участь дві групи людей по 25 чоловік, 20 юнаків та 30 дівчат, всього 50 чоловік віком від 16 до 17,5 років.
В ході дослідження було визначено, що за такими шкалами як: загальна інтернальность, інтернальністі досягнень, інтернальність до невдач, інтернальність до сім’ї, інтернальність до виробництва не було отримано статистично значущих розбіжносией данних, тому не будемо на них концентрувати увагу.
Мал. 1. Рівень суб’єктивного контролю у учнів школи № 1 та у учнів школи № 2 (за методикою Е. Бажіна і співавторів).
За шкалою інтернальність міжособистісних стосунків учні першої школи дали показники 6,76 в той час як учні другої школі 5,68, при нормі 5,5, що може свідчити про значно більшу інтернальність учнів першої школи.За шкалою інтернальності до здоров’я ми отримали показники 6,36 і 6,56 відповідно до першої та другої школи, що свідчить про майже рівну інтернальність по відношенню до здоров’я.
Згідно з цими показниками учні першої школи мають більший рівень інтернальності, а отже менш схильні до конформної поведінки. В учнів другої школи деякі показники йдуть на межі екстернальності — інтернальності, що свідчить про те що вони більш схильні до конформної поведінки, а отже і до навіюваності.
Але отримані показники не є сталими, вони можуть змінюватися, наприклад з віком. Діти більш конформні, ніж дорослі. А найбільш залежні від думки групи — підлітки. При цьому характер їх конформності різний. Якщо група складається з дорослих, підліток, швидше за все, піде проти думки більшості. Якщо з однолітків — ступінь конформності буде максимальною.
Отже, політика школи з виховання дітей (а саме: можливість учнів приймати участь в різних конкурсах, змаганнях, знаходити самовираження через мистецтво та інш. ) значною мірою запобігає формуванню комформності в учнів. Тому починати давати дитині можливість самовиразитись потрібно вже з молодших класів, наприклад, дати дитині самостійно вибрати карнавальний костюм, плаття на Новий Рік, адже така незначна річ вже формує у дитини індивідуальність, вчить самостійно приймати рішення тобто вчить інтернальності – властивості більше покладатися на себе ніж на оточуючих.
Тому, для корегування тих чи інших показників (зокрема рівня навіюванності) в школах потрібно час від часу проводити подібні дослідження, тобто моніторити ці показники, та вносити відповідні зміни в програму виховання дітей, підлітків та юних особин.
