Автори: Серебряннікова І. В., студентка кафедри психології ННІМВСН МАУП, Коляденко Н.В., доктор медичних наук, професор кафедри психології МАУП
Визначення ролі емоційного фактору у виникненні та прогресуванні соматичних розладів, а також протилежний процес – виникнення розладів психоемоційної сфери як відповідь на гостре чи хронічне захворювання внутрішніх органів, набуває особливої важливості на сучасному етапі, коли відбувається збільшення частоти різних психічних розладів як в усьому світі, так і в Україні. На сучасному етапі розвитку науки значно зріс інтерес до психічного та психологічного стану хворих, які страждають на різні соматичні захворювання. Ці захворювання з об`єктивних чи суб`єктивних причин змінюють рівень психічних можливостей діяльності людини, обмежують коло контактів з оточуючими і тим самим змінюють її «внутрішню позицію» по відношенню до всіх обставин життя. За сучасними уявленнями, розподіл хвороб на соматичні, психічні, психосоматичні і соматопсихічні є умовним. При будь-якому з названих розладів відбувається порушення діяльності організму людини по типу своєрідного «хибного кола» та множинні зміни на всіх етапах розвитку хвороби.
Захворювання серцево-судинної системи залишаються актуальною проблемою медицини у зв’язку із значною поширеністю та смертністю, які, незважаючи на значні зусилля лікарів із профілактики та лікування, продовжують залишатися високими. Серед захворювань серцево-судинної системи найбільшу увагу до себе привертають гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця, оскільки поширеність та пов`язані з ними ускладнення складають левову частку у структурі інвалідності та смертності.
Враховуючи вищезазначене, велику увагу потрібно надавати виявленню, своєчасному попередженню та адекватному лікуванню психосоматичних розладів, у тому числі визначенню їх психологічних особливостей, що може бути значущим у профілактиці розвитку та прогресування захворювань серцево-судинної системи.
Мета роботи – дослідити когнітивні порушення та визначити якість життя хворих на гіпертонічну хворобу та ішемічну хворобу серця.
Для дослідження когнітивних функцій, застосували методики Міні-Ког (Mini-Cog), FAB («Батарея лобової дисфункції», англ. Frontal Assessment Batter), MMSE (Mini-Mental Status Examination). Якість життя оцінювали за допомогою опитувальника ВООЗЯЖ-100.
Дослідження проводилося на базі кардіологічного відділення Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті №2 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця». Рандомізованм чином було сформовано 2 досліджувані групи пацієнтів. Першу групу дослідження склали 35 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) та ішемічну хворобу серця (ІХС), до другої групи увійшли 24 хворих на гіпертонічну хворобу. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб, також відібраних шляхом рандомізації. Групи досліджуваних були спів ставні за статево-віковим складом, рівнем освіти, місцем та матеріально-побутовими умовами проживання.
Методика Міні-Ког — завдання на пам’ять (запам’ятовування та відтворення) та тест малювання годинника. Про наявність когнітивних порушень свідчить нездатність згадати після підказки хоча б одне слово чи помилки при малюванні годинника. Виконання тесту займає не більше 3-5 хв. Інтерпретація результатів тесту також вкрай проста: якщо пацієнт не може відтворити хоча б одне з трьох слів або допускає суттєві помилки при малюванні годинника, з високим ступенем ймовірності можна говорити про те, що він має порушення когнітивних функцій. Результати тесту оцінюються лише якісно (є когнітивні порушення чи їх нема), за 10 — бальною шкалою, де 10 балів – норма (намальований круг, цифри в правильних місцях, стрілки показують заданий час). Якщо результат менше 9 балів, слід говорити про наявність виражених порушень пам’яті. У нашому дослідженні когнітивні порушення виявлено у 75,9% опитаних хворих обох груп, причому у 6,4% вони досягали рівня деменції. Легкі розлади когнітивної функції спостерігали – у 51,4% хворих першої групи (поєднання ГХ та ІХС) та 58,3% хворих другої групи (ГХ). Легкі дисфункції когнітивних процесів описувалися самими хворими як «труднощі зосередження», «сповільненість реакції», «втомлюваність» тощо. У структурі розумових розладів переважали виснажуваність розумової діяльності, зниження продуктивності розумових операцій до повного розпаду функцій узагальнення, аналізу, синтезу, порівняння, зниження швидкісних характеристик. Помірні когнітивні порушення спостерігалися у 37,14% пацієнтів першої та 41,7% пацієнтів другої груп. Виявлені порушення у різних формах пізнавальної діяльності – зорово-просторова орієнтація, узагальнення, пам’ять, копіювання геометричних фігур, виконання інструкції, письмо, увага і рахування. В той самий час, такі когнітивні функції як повторення, орієнтування в часі і місті, називання предметів, хапальні рефлекси майже у всіх пацієнтів знаходились у межах норми.
Методику «Батарея лобової дисфункції» було розроблено для виявлення деменції з переважним ураженням лобових долей або підкіркових утворень мозку. 16-18 балів відповідають нормальній лобовій функції. Батарея лобової дисфункції нижче 11 балів підтверджує наявність лобової деменції. Середній результат в нашому дослідженні становив 14,53 бали для хворих першої групи та 15,11 для хворих другої групи, що відповідає значенням помірної лобової дисфункції.
Методика MMSE. Максимальний показник у цьому тесті 30 балів, що відповідає найвищим когнітивним здібностям. Чим менше результат тесту, тим більш виражений когнітивний дефіцит: 28-30 балів свідчить про відсутність когнітивного дефіциту, 24-27 балів — помірні когнітивні порушення, 20-23 балів — деменція легкого ступеня вираженості, 11-19 балів відповідає деменції помірного ступеня вираженості, 0-10 балів — важка деменція. За шкалою MMSE, у досліджуваних хворих відзначено зменшення об’ємів вербальної пам’яті та рахункових операцій, порушення в сфері уваги, ознаки дисфункції лобних часток (імпульсивність, некритичність). Порушення пам’яті у обстежених хворих поєднувалось з іншими когнітивними розладами — дефектами стійкості і переключення уваги, порушенням критики, поведінки. У першу чергу страждала короткочасна пам’ять, зменшувався її об’єм, виявлялося підвищення гальмування слідів короткочасної пам’яті. Середні значення шкали короткого дослідження психічного стану MMSE становили 24,23±3,02 балів, що свідчить про поширеність легких когнітивних порушень у обстежених пацієнтів. Слід зазначити, що серед представників чоловічої статі частіше зустрічалися легкі когнітивні порушення (47,37%), ніж помірні (15,79%), тоді як у жінок превалюювали помірні розлади когнітивної функціїї (27,27% проти 45,45%). За результатами нашого дослідження деменція спостерігалася частіше у жінок (18,18%), ніж у чоловіків (10,53%) .
Опитувальник якості життя ВООЗЯЖ-100 — багатовимірний інструмент, що дозволяє отримати як оцінку якості життя респондента в цілому, так і зробити приватні оцінки по окремих сферах і субсферах його життя. За допомогою опитувальника здійснювали оцінку шести великих сфер ЯЖ: фізичні функції, психологічні функції, рівень незалежності, соціальні відносини, навколишнє середовище та духовна сфера, а також безпосередньо вимірюємо сприйняття респондентом своєї якості життя і здоров’я в цілому. При аналізі даних показників якості життя виявилося, що у хворих першої та другої груп дослідження загальний показник якості життя, показники фізичної сфери, рівня незалежності, соціальних взаємовідносин достовірно істотно нижчі за показники контрольної групи. Виявлений позитивний кореляційний зв’язок між показниками ЯЖ та важкістю захворювання та його психологічним сприйняттям (внутрішньою картиною хвороби).
У досліджуваних основних груп, на відміну від контрольної, виявлено істотні порушення рівня незалежності, який відображається можливістю автономно існувати, забезпечувати та обслуговувати себе та визначається збереженням здатності самостійно пересуватися, справлятися з повсякденними справами і роботою, не залежати при цьому від прийому медикаментів та інших видів лікування. Порушення соціального функціонування, яке включає в себе близькі особистісні стосунки людини, можливість надавати підтримку іншим людям та отримувати взаємність від них, задоволення сексуальних потреб, було виявлене в респондентів обох основних груп дослідження, з тенденцією до більшого вираження у хворих першої групи.
У хворих обох основних груп дослідження спостерігалися порушення сну та відпочинку, пізнавальних функцій, можливостей для набуття нової інформації і навичок, сексуальної активності, зниження самооцінки, працездатності, можливостей для відпочинку і розваг, соціальної підтримки, зменшення ваги особистих переконань у розумінні життєвих труднощів. Усі хворі відзначали недостаній рівень медичної та соціальної допомоги. Погіршення ЯЖ, спричинене сполученням ГХ та ІХС, виражалося в порушенні здатності виконувати повсякденні справи, у нестачі позитивних відчуттів, відсутності задоволеності своїм зовнішнім виглядом, у зниженні сексуальної активності, порушенні здатності брати участь у проведенні дозвілля, розваг та відпочинку, важкості отримання необхідної медичної та соціальної допомоги, і, як наслідок, порушенні загальної ЯЖ і стану здоров’я.
При психокорекції хворих на гіпертонічну хворобу та ішемічну хворобу серця необхідно пам’ятати не тільки про психологічні особливості пацієнтів, але й враховувати загальний стан здоров’я на данний момент. Дуже обережно слід включати в заняття фізичні вправи, ігрові завдання, не перевантажувати когнітивну сферу, не завдавати зайвих стресів та нервувань.
До найбільш поширених методик психокорекції при ГХ та ІХС слід віднести психорелаксаційну терапію, в основі якої лежить використання різних психологічних прийомів для досягнення розслаблення (релаксації). Впровадження програми психокорекції в реабілітаційний процес дозволяє зробити його більш ефективним, позитивно впливає на фізичне функціонування хворих, рівень незалежності. Включення психологічного блоку в профілактичні програми сприяє формуванню більш усвідомленого ставлення пацієнтів до рекомендацій лікаря, підвищенню терапевтичної мотивації, створення позитивної установки на лікування, а також свідчить про загальний позитивний вплив психокорекції на якість життя хворих з максимальним позитивним зрушенням даних психологічної сфери і сфери соціальних відносин. Орієнтація на психосоціальну складову якості житті хворих при реалізації психокорекційних програм дозволяє домогтися оптимізації показників якості життя і психологічного здоров’я.
