Епідеміологія — загальномедична наука, що вивчає закономірності виник-нення, поширення та заходи суспільної профілактики усіх хвороб.
В теоретичних засадах епідеміології відбулися серйозні зміни. Поряд з традиційною епідеміологією, як наукою про закономірності розвитку епіде-мічного процесу інфекційних хвороб, близько півстоліття тому сформувався напрямок, що вивчає епідеміологію неінфекційних захворювань. Цей напрям епідеміології зустрів серйозну протидію з боку «класичних» епідеміологів. «При неінфекційних хворобах немає загального чинника, який визначав би загальні закономірності їх виникнення, поширення і розподілу, а також загальний підхід до них. Відповідно до цього «неінфекційної епідеміології» як науки немає і в принципі її не може бути », — писав провідний епідеміолог СРСР академік В. Д. Беляков (1970 р). Цей виступ не врахував те, що ще у 1948 р під егідою Національного Інституту Серця (згодом він був перейменований в Національний Інститут Серця, Легень і Крові) відбулося Фремінгеймське епідеміологічне дослідження з метою вивчення закономір-ностей розповсюдження серцево-судинних захворювань. Спочатку дослідження охопило 5209 чоловіків і жінок. У 1971 р в нього увійшли 5 124 представника другого покоління учасників — «потомство». Зараз дослідники планують почати обстеження 3500 онуків тих осіб, хто увійшли до дослідження більше 50 років тому, — «третє покоління». Дослідження не має собі рівних за тривалістю і величиною когорти. Значення його для сучасної медицини — і, в першу чергу, кардіології – надзвичайно високе. За роки ретельного спостереження за учасниками дослідження були виявлені основні фактори ризику, що ведуть до захворювань серцево-судинної системи: підвищений артеріальний тиск, підвищений рівень холестерину в крові , куріння, ожиріння, діабет і т. д. Отже, до епідеміологія неінфекційних захворювань довела необхідність свого існування та міцно закріпилась у системі медичних наук. Головне завдання епідеміології неінфекційних захворювань полягає в накопиченні матеріалів та аналізі закономірностей виникнення та поширення неінфекційних захворювань, оцінці і зіставленні їх, професійному осмисленні і на підставі цього розробці раціональних підходів до профілактики захворюваності та летальності. Це поклало початок розширенню наукових досліджень та оцінці цілої низки чинників. Наприклад, епідеміологічні дослідження ризиків серцево-судинних захворювань призвели до формулювання трьох відповідних популяційних стратегій, а саме:
- Популяційна стратегія, яка спрямована на населення в цілому. Вона включає масову пропаганду здорового способу життя, підвищення рівня медичної поінформованості населення та формування у громадян відповідального ставлення до свого здоров’я. Успішність популяційної стратегії залежить від залучення в цей процес законодавчих, державних, економічних і суспільних механізмів. Популяційна стратегія має ключове значення для зниження захворюваності та смертності (у даному випадку кардіоваскулярної), оскільки забезпечує зниження рівня чинників ризику в популяції без істотних витрат на безпосереднє медичне обслуговування.
- Стратегія високого ризику зосереджується на виявленні у популяції груп осіб з високим ризиком захворюваності і смертності і проведення у них активних профілактичних заходів, у тому числі за допомогою медичних заходів (у тому числі медикаментозних). У першу чергу це стосувалося здорових осіб з ознаками доклінічного атеросклерозу. Дана стратегія, як і популяційна, спрямована на запобігання нових випадків захворювань (первинна профілактика).
- Вторинна профілактика — раннє виявлення, корекція чинників ризику і лікування пацієнтів, що вже мають відповідні хвороби. Ці заходи повинні проводитися найбільш потужно, з метою попередження ускладнень і смертельних випадків. Найбільший медичний і соціально-економічний ефект досягається при одночасному застосуванні всіх трьох стратегій.
Ступінь цього впливу значною мірою залежить від наявності у лікарів, медичних сестер та медичних психологів навичок профілактичного кон-сультування, а також механізмів, стимулюючих їх до включення профі-лактичних заходів в свою практичну роботу.
Для реалізації популяційної стратегії потрібно здійснювати міжсекто-ральне співробітництво (охорона здоров’я, психологічні, соціальні служби, освіта, засоби масової інформації, харчова промисловість, заклади харчування і т. п.), партнерство з неурядовими організаціями (професійними спілками), приватним сектором, інститутами громадянського суспільства.
Це виводить епідеміологію на високий рівень первинної суспільної профілактики.
Епідемія — поява в населеному пункті (колективі) групи захворювань тотожної природи, явно понад нормальну ймовірність. Найвищим ступенем поширення хвороб є пандемія.
Невід’ємною структурною частиною епідеміологічних досліджень є ймовірнісне математико-статистичне оброблення отриманих цифрових і логічних даних, що дає можливість оцінити такі блоки інформації:
- Закономірності формування здоров’я та поширеності (розповсюдженості) хвороб.
- Показники здоров’я популяції, приділяючи особливу увагу оцінці поширеності хвороб, їх частоту та структуру.
- Ефективність роботи епідеміологічних установ — аналізує роботу епідеміологічних установ, досліджує ефективність і специфіку їх діяльності залежно від характеру проблем захворюваності.
- Ефективність лікування (інтервенційна або клінічна епідеміологія) — визначає ефективність лікувальних концепцій і медичних технологій за допомогою вивчення клінічних параметрів з використанням спеціальних методів дослідження.
Існує три ступеня епідеміологічного дослідження:
- Описова епідеміологія, яка:
- вивчає статистичні показники поширеності випадків захворювань, непрацездатності або смерті,
- важливість тієї чи іншої хвороби ґрунтується на принципах її статистичної ваги,
- отриманими показниками слід керуватися при оцінці гіпотез про фактори, що формують здоров’я і рівень патологічної ураженості різних груп населення
- Аналітична епідеміологія:
- вивчає особливості показників здоров’я, їх динаміку і статику в різний час, в різній місцевості, в різних групах населення залежно від різних чинників,
- дозволяють встановити фактори, що викликають порушення здоров’я, перевірити гіпотези поширення хвороб,
- висновки аналітичної епідеміології лежать в основі розуміння сутності таких захворювань як ішемічна хвороба серця або рак легенів і розробці основних напрямів їх суспільної профілактики
- Експериментальна епідеміологія
- дані описової та аналітичної епідеміології, в кінцевому рахунку, кладуться в основу практичних дій суспільства з охорони здоров’я популяції
- через організаційний експеримент оцінюється можливість використання тих чи інших шляхів у вирішенні проблем здоров’я суспільства та їх вплив на формування громадського здоров’я.
Охорона здоров’я — система заходів, що охоплює всі сфери діяльності суспільства, спрямована на зміцнення здоров’я, запобігання та своєчасне лікування хвороб, забезпечення санітарних умов праці, побуту, довголіття і тривалого працездатного життя.
Інфраструктурна база охорони здоров’я — сукупність установ і організацій, спеціально створених суспільством для здійснення специфічних санітарно-гігінічних і лікувально-профілактичних заходів.
Популяційне здоров’я та охорона здоров’я:
- Наука про управління функціями здоров’я народонаселення; до цих функцій належать: жива праця, відтворення та розвиток особистості.
- Функція — явище, залежне від іншого і служить формою його прояву, здійснення; це робота організму як прояв його життєдіяльності.
Жива праця, відтворення, розвиток особистості це прояви здоров’я.
Здоров’я — умова існування людини і суспільства.
Жива праця:
- це та психофізична діяльність, яка забезпечує людині засоби до існування,
- суспільство живе за рахунок праці людей,
Відтворення:
- процес безперервного поновлення населення через акти народження і смерті,
- смерть — явище неминуче, час її настання визначається здоров’ям індивідуума,
- народження — акт продовження роду здорової людини,
- процес оновлення, зміни складових,
- поява нового і зникнення старого,
Відтворення:
- розширене (переважає народжуваність)
- звужене (переважає смертність)
Розвиток особистості:
- формування абстрактного мислення, мови, інтелекту, що можливо тільки в суспільстві людей і
- немислиме без певного рівня здоров’я,
Здоров’я забезпечує людині можливість працювати, мати дітей, розвиватися як особистості. Суспільство існує за рахунок цих трьох головних функцій.
Профілактика — комплекс різного роду заходів, спрямованих на попередження будь — якого явища і / або усунення чинників ризику його виникнення.
Профілактика — комплекс заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я та включають в себе формування здорового способу життя, попередження виникнення та/або розповсюдження захворювань, їх раннє виявлення, виявлення причин і умов їх виникнення та розвитку, а також спрямованих на усунення шкідливого впливу на здоров’я людини чинників середовища його перебування.
Профілактичні заходи — найважливіша складова системи охорони здоров’я, спрямована на формування у населення медико — соціальної активності і мотивації на здоровий спосіб життя.
Рівні профілактики:
- Державний рівень профілактики
- Профілактичні заходи на рівні трудового колективу
- Профілактика в сім’ї
- Індивідуальна профілактика
Види профілактики:
- Первинна профілактика
- Вторинна профілактика
- Третинна профілактика або реабілітація
Первинна профілактика — це комплекс медичних та немедичних заходів, покликаний зберігати і зміцнювати здоров’я, спрямований на зниження та усунення впливу шкідливих чинників, що сприяють розвитку захворювань та формування здорового способу життя. Включає в себе: санітарно — гігієнічне виховання населення, імунопрофілактику, залучення населення до занять фізичною культурою, туризмом, спортом, оздоровленням.
Вторинна профілактика — активне раннє виявлення захворювань, попередження прогресування патологічного процесу і недопущення можливих його ускладнень.
Третинна профілактика — комплекс заходів, спрямований на компенсацію втрачених функцій, обмеженої життєдіяльності, відновлення соціального і професійного статусу індивіда.
Законодавством України:
- закріплюються дефініції, безпосередньо пов’язані з наданням медичної допомоги і визначальні окремі її компоненти — «медична допомога», «медична послуга», «медичне втручання», «профілактика», «діагностика», «лікування», «пацієнт», «захворювання» та ін.;
- конкретизуються вже існуючі і вводяться нові принципи охорони здоров’я, а також регламентуються механізми їх реалізації;
Показники здоров’я популяції:
- Демографічні показники. Показники рівня, показники структури.
- Захворюваність. За зверненнями, за медичним оглядам, за експертними оцінками, з причин смерті.
- Інвалідність. За характером збору матеріалу, з вигляду інвалідності.
- Фізичний розвиток. Морфологічні ознаки, функціональні ознаки; ознаки, що характеризуються витривалість, швидкість, силу.
Здоров’я популяції — такий стан, така якість суспільства, яка забезпечує умови для способу життя людей, не обтяжених захворюваннями, фізичними, психічними розладами та формування здорового способу життя.
Здоров’я в широкому сенсі слова означає не просто відсутність хвороби. Воно також включає фізичну, розумову і соціальну компоненти життя або гармонійний баланс цієї установки благополуччя людського індивідуума, інтегрований в його середовищі існування, становить здоров’я, як це визначено ВООЗ.
ВООЗ визначає здоров’я відповідно до поняття благополуччя.
Повного визначення терміна «благополуччя» немає.
Добробут індивідуума або групи індивідуумів має об’єктивний і суб’єктивний компоненти.
Об’єктивний компонент відноситься до тих понять, які загальновідомі по термінам «стандарт життя» або «життєвий рівень».
Суб’єктивний компонент благополуччя (виражений кожним індивідуумом) представлений як «якість життя».
Стандарт життя
- товари, які ми споживаємо, обслуговування, яким ми користуємося.
- це також рівень освіти, зайнятість, одяг, їжа, житло, розваги і комфорт сучасного життя.
Рівень життя
- для оцінки рівня життя використовуються 9 основних характеристик, а саме:
- здоров’я,
- продукти харчування,
- освіта,
- професія і умови роботи,
- житло,
- соціальна безпека,
- одяг,
- дозвілля, а також
- права людини
Нотаток: «рівень життя», складається з об’єктивних критеріїв
Якість життя
- якість життя може бути визначена особистістю шляхом суб’єктивної оцінки «щастя» або «нещастя» залежно від життєвих ситуацій, що змінюються.
- «якість життя», включає суб’єктивні оцінки
Спектр здоров’я
Найнижча точка спектру «здоров’я – хвороба» — це смерть, а найверхня точка відповідає за визначенням ВООЗ позитивному здоров’ю.
Чинники, що впливають на здоров’я населення:
- Спадковість
- Навколишнє середовище
- Стиль життя
- Соціально — економічні умови:
- Економічний стан
- Освіта і зайнятість
- Політична система
- Служби здоров’я
- Індивідуальна і суспільна відповідальність.
- «демедикалізація» здоров’я.
- Державна відповідальність.
Одним з методів вивчення захворюваності населення є визначення загальної захворюваності в амбулаторно-поліклінічних установах і воно проводиться двома шляхами: суцільним і спеціальним обліком.
Схема вивчення захворюваності:
А. Звернення населення за медичною допомогою:
- Загальна захворюваність: талон амбулаторного пацієнта.
- Захворюваність найважливішими неепідемічними захворюваннями: Повідомлення про найважливіші неепідемічні захворювання.
- Захворюваність гострими інфекційними захворюваннями: екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення.
- Захворюваність з тимчасової втратою непрацездатності: листок непрацездатності.
- Захворюваність зі стійкою втратою непрацездатності: пенсійна справа інваліда, акт огляду на засіданні МСЕК.
- Госпіталізована захворюваність: карта вибулого із стаціонару.
Б. Медичні огляди населення: захворюваність за даними мед. оглядів: контрольна карта диспансерного спостереження, список осіб, які підлягають огляду.
В. Реєстрація причин смерті: захворюваність за даними причин смерті: медичне свідоцтво про смерть.
Захворюваність показує рівень, частоту поширення усіх хвороб, разом узятих і кожної окремо серед населення в цілому і його окремих вікових, статевих, соціальних, професійних та інших груп.
Хвороба доступна реєстрації тоді, коли хворий звертається за медичною допомогою. Внаслідок цього, повнота даних про захворюваність насамперед, залежить від обсягу та характеру медичної допомоги, її доступності, якості та спеціалізації. Повнота, достовірність і якість відомостей про захворюваність населення, перш за все залежить від лікаря, так як він в процесі своєї професійної діяльності встановлює і реєструє захворювання. Статистичні дані про захворюваність населення виходять з лікувальнопрофілактичних установ комітетів Федерації професійних спілок (тимчасова непрацездатність), статистичних органів (причини смерті населення).
«Хворобливість» або «Поширеність». Під цими термінами розуміють сукупність як вперше виявлених захворювань, так і накопичені за попередні роки захворювання.
Патологічна ураженість — сукупність числа захворювань, виявлених при медичних оглядах.
Захворюваність: число захворювань, що виникли за рік х 100000 / середня чисельність населення.
Хворобливість: число захворювань, що тривали у звітному році * 100000 / середня чисельність населення.
Вивчення захворюваності населення це визначення загальної захворю-ваності в амбулаторно-поліклінічних установах.
Воно проводиться двома шляхами:
- суцільним і
- спеціальним обліком.
При вивченні загальної захворюваності за зверненнями за одиницю обліку (спостереження) приймають кожен випадок вперше зареєстрованого в поточному році захворювання. Діагнози гострих захворювань реєструються при кожному їхньому новому виникненні, хронічні захворювання врахо-вуються тільки 1 раз на рік, загострення хронічних захворювань цього року повторно як захворювання не враховується.
Провідними поняттями при вивченні захворюваності є наступні:
«Захворюваність» (первинна захворюваність). Під цим терміном в медичній (санітарній) статистиці розуміють сукупність захворювань, вперше виявлених у населення в певний період часу, зазвичай за рік.
- «Хворобливість» або «Поширеність». Під цим терміном розуміють сукупність як вперше виявлених захворювань, так і накопичених за попередні роки захворювання.
- Патологічна ураженість — сукупність числа захворювань, виявлених при медичних оглядах
- Структура захворюваності
При вивченні загальної захворюваності за зверненнями слід враховувати, що звертаємість населення за медичною допомогою сама по собі визначається низкою чинників, до числа яких відносяться:
- доступність медичної допомоги (відстань, число лікарів, число ліжок, організація амбулаторно-поліклінічного прийому і т. д.),
- активність у роботі амбулаторно-поліклінічної ланки (медогляд, санітарно-просвітницька робота),
- ступінь спеціалізації медичної допомоги
- законодавство у сфері соціального страхування,
- культурний рівень населення і
- свідоме ставлення до свого здоров’я.
Дані про захворюваність, отримувані на основі матеріалів за зверненнями, характеризують тільки зареєстровану захворюваність, а не справжню, в справжньому сенсі цього слова.
Рівень загальної захворюваності за зверненнями складає в середньому 1100- 1300 випадків на 1000 населення. Найбільш висока звертаємість населення відзначена при хворобах органів дихання, кровообігу, нервової системи та органів чуття, травмах, інфекційних хворобах.
Захворюваність дорослого населення за даними звертаємості склала, наприклад, 118258 випадку на 100000 дорослого населення; захворюваність дітей склала 204743 випадку на 100000 дитячого населення.
Примітка: Наведений вище понятійний матеріал передує серії статей, присвячених нами вивченню кореляційного зв’язку між показниками захворюваності і хворобливості за окремими нозологічними формами хвороб та відхилень у розвитку в онтогенезі.
