Автори: Вакуліч Тетяна Михайлівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології МАУП, Напненко Наталія Петрівна, Магістрант кафедри психології ІСНіС МАУП
Актуальність проблеми. До кола актуальних і найбільш поширених проблем в професійній діяльності лікаря, є синдром емоційного вигорання. Особливої уваги набуває найчастіше виявлення синдрому емоційного вигорання.
Цьому питанню присвячено дослідження як зарубіжних так і вітчизняних авторів.
Багато десятиліть за кордоном та в нашій країні стан здоров’я медичних працівників, насамперед лікарів, пов’язаний з різними професійними патогенними факторами, і є об’єктом уваги і вивчення не тільки психологів , але і клініцистів, фахівців з професійної патології. У наші дні проблеми профілактики і керування стресами на роботі стають найбільш актуальними тому, що швидко змінюються соціально-економічні і політичні ситуації, збільшуються нервово-психічні й інформаційні навантаження.
Однак порівняно невелика кількість теоретичних та практичних робіт по виявленню негативних психологічних станів, що виникають у особистості в процесі професійної діяльності, психологічних проявів професійного стресу та методик подолання його наслідків не дозволяє задовольнити ці вимоги у повній мірі. Вперше термін „синдром вигорання” був запропонований Фроуденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебували в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами і емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги [12].
В медицину поняття «синдрому емоційного вигорання“ було введено на початку 70-х років. Відомий американський психолог Христина Маслач дала “жорстке“ формулювання цього поняття: «Виснаження — плата за співчуття». [12]. У наукових працях та дослідженнях авторами використовуються різні варіанти перекладу англійського терміна «burnout»: «емоційне вигорання» (В.В. Бойко, В. Дудяк), «емоційне згорання» (Т.С. Яценко, Т.В. Форманюк), «емоційне перегорання» (В.Д. Від), «емоційне вигорання» (Н. Самикіна, О.В. Коноплицька, Т.В. Вашека, Н.Б. Янушева).
Зустрічаються також такі терміни, як «професійне вигорання» (Т.І. Ронгінська, Л. Карамушка, Л.М. Юр’єва) та «психічне вигорання» (О.О. Рукавішніков, Н.Є. Водоп’янова). В даний час загальноприйнятим і найбільш уживаним є визначення вигорання, дане С. Maslach і S. Jackon, що визначили вигорання як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації і зменшення особистісних досягнень, що виникає в індивідів, що працюють з людьми [15].
Більшість авторів, розглядаючи процес вигорання, відзначають, що він починається з напруги, що є результатом протиріччя між очікуваннями, намірами, ідеалами індивіда і протиріччями повсякденної реальності. Результатом такого дисбалансу є стреси, що поступово розвиваються і можуть усвідомлюватися індивідом, або довгий час залишатися неусвідомленими [6].
За визначенням ВООЗ, синдром емоційного вигорання — це фізичне, емоційне, або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин для отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізичної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром розцінюється як стрес-реакція на тривалі виробничі та емоційні вимоги, які виникають унаслідок надмірної відданості людини своїй роботі з одночасним нехтуванням сімейним життям або відпочинком [8].
Сьогодні синдром емоційного вигорання входить до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ – 10). У класифікаційній рубриці “Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень” його можна знайти під номером Z73.0.
Мета: дати визначення поняття «синдром емоційного вигорання» та визначити найбільш значущі чинники, які впливають на розвиток даного синдрому в професійній діяльності лікаря.
Синдром емоційного вигорання — це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. Синдром емоційного вигорання — це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. Це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи [7].
Виділяють три ключових признаки синдрому емоційного вигорання: 1) крайнє виснаження; 2) відстороненість від клієнтів (пацієнтів) і від роботи; 3) відчуття неефективності й недостатності своїх досягнень.
Картина емоційного вигорання представлена трьома групами симптомів: фізичними, поведінковими і психологічними. У першому випадку у людини зазначаються: синдром хронічної втоми , головні болі , порушення з боку травної системи , коливання ваги , порушення сну, нудота задишка і т. д.
Що стосується психологічних і поведінкових симптомів, до їх числа відносять:
втрату інтересу до власної роботи, невмотивоване занепокоєння і тривогу почуття провини, нудьгу і апатію ,невпевненість у собі , підвищену дратівливість, дистанціювання від колег і близьких ,почуття самотності і т. д.
Істотним стрес-фактором є психологічні і фізичні перевантаження лікарів , бо вони працюють у сфері медичної допомоги, що також пов’язано з особливостями даної роботи, котра належить до професій типу «людина-людина». Синдром емоційного вигорання характеризується вираженим поєднанням симптомів порушення в психічній, соматичній і соціальній сферах життя. Професія лікаря займає одне з перших місць по ризику виникнення синдрому емоційного вигорання. Стикаючись з негативними емоціями, лікар мимоволі і мимоволі втягується в них, в силу чого починає і сам відчувати підвищену емоційну напругу[9] . В результаті поступово формується емоційне вигорання , виникають психічна та фізична втома, байдужність до роботи, знижується якість надання медичної допомоги. Враховуючи, що діяльність лікаря тісно пов’язана з відповідальністю за здоров’я, життя і навіть долю пацієнта, серед основних професійних чинників, що зумовлюють результати дії тривалого стресу, можна виділити значне емоційне насичення актів взаємодії з пацієнтами. Слід відзначити, що серед лікарів спостерігається досить висока частота депресивних порушень, а близько третини медичних працівників регулярно застосовують медикаментозні засоби для корекції емоційного рівня напруження та тривожності [5, 13].
Висока частота синдрому емоційного вигорання лікарів частково пояснюється інтенсивним тривалим психологічним перевантаженням, специфікою пацієнтів, фінансовою нестабільністю сучасної сфери медичної допомоги. Зовнішніми передумовами розвитку емоційного вигорання є наявність хронічної напруженої психоемоційної діяльності, дестабілізуюча організація роботи, підвищений рівень відповідальності, несприятлива психологічна сфера професійної діяльності та складний психологічний контингент пацієнтів. Внутрішніми чинниками розвитку синдрому емоційного вигорання є інтенсивність та стиль спілкування людини, відповідність її темпераменту[4]. Схильні до розвитку синдрому емоційного вигорання люди є емоційно холодними або виражено емоційно лабільними, які не здатні до чіткого, злагодженого та рівномірного розподілу свого робочого часу та професійних дій. Окремим чинником розвитку синдрому є робота з психологічно тяжким контингентом хворих, зокрема онкохворими, та постійний безпосередній контакт із пацієнтами, які потребують термінової допомоги чи знаходяться у критично тяжкому стані [13].
Отже, основною причиною виникнення синдрому емоційного вигорання є порушення стану рівноваги у лікаря, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) протягом тривалого часу домінують над ресурсами особистості (внутрішніми та зовнішніми). Звідси випливає ключовий компонент синдрому «вигорання» – невідповідність між особистістю і вимогами, які до неї висуваються.
Для виявлення синдрому емоційного вигорання, ступеня його виразності використовуються різноманітні опитувальники. Основні методики, які застосовують для дослідження синдрому емоційного вигорання: діагностика емоційного вигорання Бойко («Діагностика рівня емоційного вигорання»); методика А. А. Рукавішнікова «Визначення психічного вигорання»; методика «Оцінка власного потенціалу » вигорання»; методика К. Маслач і С. Джексон «Професійне (емоційного) вигорання (MBI)»
Проведене нами емпіричне дослідження по основним методикам, під час якого було діагностовано 40 лікарів, показало наступні результати. Виявилося, що в своїй роботі лікарі демонстрували високі показники вигорання. Сформовані фази емоційного вигорання : напруження у 64% лікарів, резистензії у 14%, виснаження у 22%. Домінуючим симптомом є переживання психотравмуючих обставин, тривога та депресія, психосоматичні та психовегетативні розлади, на високому рівні є і емоційне виснаження.
Серед наслідків емоційного вигоряння виокремлено: зниження працездатності, погіршення якості роботи ; деформація особистості (депресія, хронічна втома, ізоляція); погіршення міжособистісних відносин (проблеми в сім’ї); психосоматичні захворювання (артеріальна гіпертензія, інфаркт міокарда, бронхіальна астма, виразкова хвороба шлунка); розвиток залежностей; схильність до суїциду. В цілому, синдром емоційного вигорання можна сприймати як своєрідний механізм психологічного захисту. Повне або ж часткове відключення емоцій у відповідь на дію стрес-фактора дозволяє економно витрачати наявні енергетичні ресурси.
Запропоновано заходи щодо корекції та профілактики емоційного вигорання лікарів. Основним напрямом для відновлення здоров’я у лікарів, схильних до синдрому психоемоційного «вигорання», є все, що може анулювати дію стрес-фактору: зменшення і зняття робочого напруження, підвищення свідомої професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями й винагородою за роботу [14].
Керівництву здійснювати регулярний моніторинг стану фізичного та психічного здоров’я членів виробничого (будь-якого робочого чи творчого) колективу і в разі виникнення ознак психоемоційного «вигорання» слід оптимізувати умови та характер трудових процесів, міжособистісні взаємостосунки, контролювати реакції-відповіді та схильність до захворювань на особистісно-індивідуальному рівні.
Точно розраховувати й обдумано розподіляти за часом передбачувані обсяги навантажень і напружень . Вміти переключатися з одного виду діяльності на інші , не надто перейматися конфліктами , не надто намагатися бути найкращим завжди і в усьому. Використовувати перерви і відпочивати від професійної діяльності , опанувати навички саморегуляції , підтримувати належний фізичний стан та не зловживати засобами, що стимулюють або пригнічують діяльність нервової системи , культивувати впевненість у власних силах, розуміння і сприйняття себе як особистості.
Висновки . У статті було розглянуто поняття «синдром емоційного вигорання». Вивчення причин проявів «вигорання» у лікарів і його наслідків здобуває особливу актуальність, тому що грамотна, своєчасна діагностика, корекція і профілактика розвитку «вигорання» можуть допомогти у припиненні процесу, «вигорання» або попередити його виникнення, зберігши лікаря як здорову особистість і ефективного професіонала. Профілактика та психокорекція синдрому емоційного вигорання має позитивний влив на професійну діяльність лікаря. На сьогодні представниками всіх наук постає єдина задача — знайти ту оптимальну напругу в процесі праці, що забезпечить її високу ефективність, але не призведе до небажаних наслідків у результаті тривалої нервово-психічної напруги. Звичайно, це поняття потребує подальшого вивчення, оскільки отримані знання можуть мати практичне втілення і суттєво допомогти у подоланні синдрому емоційного вигорання.
Отже, подальше вивчення питання синдрому емоційного вигорання є необхідним для більш повного розуміння психологічних, моральних та духовних переживань лікаря під час професійної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
- Абабков В. А., Перре М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. СПб.; Речь, 2004. – 166с.
- Безнесов С. П. Профессиональная деформация личности. – СПб.: Речь, 2004.- 272с.
- Бодров В. А. Психологический стресс; развитие и преодоление. – М.; ПЕРСЭ, 2006. – 528с.
- Каменюкин А. Г., Кавпак Д. В. Антисресс-тренинг. СПб.: Питер, 2004. – 192 с.
- Карташов В. Н. Эмоциональное выгорание у мед. работника / Мистер Блистер. – 2006.- №10. с. 55
- Профилактика выгорания. / Обзор современной психологии . – 1998. — №1. с. 39-46
- Психиатрический энциклопедический словарь/ Й. А. Стоименов, М. Й. Стоименова, П. Й. Коева и др. – К. : МАУП, 2003. – 1200с.
- Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. – М.: педагогика-Пресс, 1996. – 440с.
- Психологический словарь/ Под общ. ред. А.В. Петровского, М. Г. Ярошевского.-2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, — 494с.
- Психология здоровья: Учебник для вузов/ Под ред. Г. С. Никифорова. – СПб.: Питер, 2003.
- Психология профессионального здоровья. Учебное пособие. Под ред. проф. Г. С. Никифорова. – СПб; Речь, 2006 – 480 с.
- Психосоматика: Взаимосвязь психики и здоровья: Хрестоматия / Сост. К. В. Сельченок. Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000
- 13.Райгородский Д. Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. – с 161-169.
- Родгинская Т. К. Синдром выгорания в социальных профессиях // Психол. журн. – 2002. – Т. 23, №3 – с. 85-95.
- Шульц Д., Щульц С. Психология и работа. – 8-е изд. – Спб.: Питер, 2003 – 560с.
