Вплив емпатії на формування синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Автори: Федосова Людмила Олексіївна, доцент, кандидат психологічних наук ІСНіС імені Гейдара Алієва МАУП, кафедри психології. Подгородецька Ольга Олександрівна, магістрант кафедри психології ІСНіС МАУП.

Актуальність проблеми. Процеси соціально-економічних трансформацій, що відбуваються в нашій країні, сприяють змінам, які відображаються в усіх сферах життя, в тому числі й на ринку праці. Стає необхідним поглиблене вивчення феномену синдрому емоційного вигорання та профілактичних заходів щодо запобігання його виникнення. [4]

Почуття емпатії для медичних працівників, без перебільшення, є необхідною професійною якістю. Та якщо проблеми пацієнтів сприймати як особисті, до того ж додається тиск власних проблем, яких у сучасному житті безліч, це виливається у надмірну втомлюваність та невдовзі проявляється у специфічному стані. Цей стан фізичного та емоційного виснаження внаслідок перевантаження та впливу стресів як у професійному, так і у повсякденному середовищі є синдромом емоційного вигорання. Останній виражається у підвищеній та хронічній втомлюваності, апатії, деструктивному реагуванні на стреси тощо (Самикіна Н., Сулицький В., 2004). Головною причиною синдрому емоційного вигорання вважається психологічна, душевна перевтома. [9]

Професія лікаря — одна з найважчих, але й найважливіших в соціальній сфері. Медичні працівники — представники професій «людина — людина», тому досить часто стають жертвами синдрому емоційного вигорання. Серед основних професійних чинників, що зумовлюють результати дії тривалого стресу, можна виділити значне емоційне насичення актів взаємодії з пацієнтами. Серед медичних спеціальностей є ряд галузей з більш високим ризиком цього прояву. До них належать психіатрія, наркологія та інші галузі медицини, де нерідко доводиться мати справу з агресивною поведінкою пацієнтів, часто контактувати з психоактивно залежними особами. Робота з людьми похилого віку, хронічно і смертельно хворими, які потребують постійного інтенсивного догляду, та новонародженими також пов’язана з підвищеним ризиком емоційного вигорання. Зважаючи на значне навантаження, особливо за кількістю пацієнтів, з якими працюють медсестри і лікарі, виявлено, що синдром емоційного вигорання проявляється неадекватним реагуванням на пацієнтів і колег, відсутністю емоційної залученості, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, перевтомою, яка веде до редукції професійних обов’язків та негативного впливу роботи на особисте життя.[1]

Ступінь розробки проблеми. У різні часи над проблемою емпатії та емпатійності працювали вітчизняні та зарубіжні дослідники: С.Борисенко, Т.Василішина, Ж.Вірна, Т.Гаврилов, В.Дерябін, Б.Поршнев, В.Рибалка, С.Рубінштейн, Б.Теплов, В.Філатов, І.Юсупов, П.Якобсон та ін. Феномен емпатії розглядався з позиції взаємини лікаря і хворого (Таш-Ликов В.А., 1978; Бажин Е.Ф., 1980; Амінов Н.А., 1992). Вивчалися основні види емпатії (Ковальов В.В., 1979; Гаврилова Т.П., 1981; Петровський А.В., Ярожевский М.Г., 1985), етапи її розвитку (Васильєв І.А., 1976; Бойко В.В., 1996), а також функції та механізми емпатії (Бодальов А.А., Каштанова Т.Р., 1975; Юсупов Й.М., 1991; Бойко В.В., 1996). Низка досліджень була присвячена саме окремим аспектам розвитку емпатії та її компонентів (Л.П.Алексєєва, С.Б.Борисенко, Л.П.Виговська, Т.П.Гаврилова, Л.П.Стрєлкова, І.М.Юсупов), впливу різних факторів на процес виховання емпатії (Р.О.Агавелян, Г.Ф.Михайліченко).Роль емпатійних почуттів (співчуття, співпереживання) у формуванні і розвитку гуманних, доброзичливих відносин один до одного відзначають І.Бех, Л.Бондаренко, Б.Братусь, А.Валантинас, М.Губрієнко, О.Кульчицька, В.Котирло й ін. [6]

В останні роки в англомовній літературі досліджувався також так званий «синдром емоційного вигорання» (СЕВ) як специфічний вид професійної деформації осіб, які працюють в тісному емоційному контакті з клієнтами, пацієнтами при наданні професійної допомоги (FreidenbergHG, 1974; MeslschS.F. 1982; MaherE.F. 1983; KuunaipuuH.F. 1984; ThorntonP.I., 1992). Більшість авторів, які аналізують СЕВ, відзначають зв’язок його з особливостями емпатії (Климов Е.А., 1991; Maher Є., 1983; FreidenbergHG, 1992). Однак дослідження, спрямовані на вивчення взаємозв’язку між цими феноменами, відсутні.[11]

Серед вчених, які досліджували симптоми та фактори емоційного вигорання були В.Е. Орел, А.Ю. Василенко, В.В. Бойко, Г.С. Абрамова, C. Маslаch, Т.В. Форманюк, М. Burisch, Е. Maher, Н.Е. Водоп’янова, Е.С. Старченкова.[4]

Науковий інтерес викликають роботи науковців, присвячені аналізу конкретних стадій та моделей синдрому емоційного вигорання (Дж. Грінберг, Б. Перлман, Е. Хартман, М. Буриш, Д. Дирендонк, В. Шауфелі, Х. Сікста, К. Маслач, С. Джексон, А. Чіром, А. Пайнс та ін.), вивчається та обґрунтовується сутність та структура емоційного вигорання (Л. М. Карамушка, С. Д. Максименко, Е. Махер, M. Burish, E. Hartman, M. Leiter, C. Maslach, B. Perlman, R. L. Schwab та ін.), аналізуються детермінанти розвитку емоційного вигорання (М. В. Борисова, Т. В. Зайчикова, В. О. Орел, Т. В. Форманюк та ін.); здійснюється пошук  засобів профілактики та корекції зазначеного синдрому (Д. Г. Трунов та ін.).[13]

         Мета дослідження -вивчити зв’язок емпатії з  формуванням синдрому емоційного вигорання у медичних працівників, розробити і апробувати психокорекційну програму з подолання та профілактики емоційного вигорання.

Завдання дослідження:

• Провести дослідження проблеми емпатії та синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.
• Дослідити вплив емпатії на формування синдрому емоційного вигорання у медичних працівників різних сфер.
• Розробити корекційну програму з профілактики емоційного вигорання у медичних працівників.

Матеріали та методи дослідження.З метою вивчення особливостей емоційного вигорання у медичних працівників та впливу емпатії на формування синдрому емоційного вигораннями провели обстеження 58 медичних працівників. Першу групу досліджуваних склали 29 осіб — група медичних працівників Територіального медичного об’єднання «Психіатрія» у місті Києві, середній вік досліджуваних – 38,7 років. Другу групу досліджуваних склали 29 осіб -група медичних працівників, які працюють у Київській міській клінічній лікарні №9 інфекційного профілю, середній вік досліджуваних – 42,4 роки.

Основним методом дослідження був психодіагностичний. Психодіагностичне дослідження здійснювалось за допомогою наступних методик: Методика діагностики рівня емоційного вигорання Бойко, Методика діагностики рівня емпатичних здібностей В. В. Бойко, Методика – «Q – сортування», Особистісний опитувальник Г.Айзенка EPI, Методика діагностики рівня суб’єктивного контролю (локус контролю) Дж. Роттера.

Дослідження проводилось з січня 2016 року по грудень 2016 року.

Результати та їх обговорення.

При проведені психодіагностичного дослідження виявлено, що у медичних працівників психіатричної лікарні більш сформовані симптоми емоційного вигорання, ніж у працівників інфекційної лікарні (табл. 1, рис. 1). Виявлено, що насамперед це проявляється у тому, що працівники психіатричної лікарні:

• усвідомлюють невиліковність більшості психічних захворювань,
• відчувають тривогу і депресію, адже працюють в особливо ускладнених обставинах,
• виявляють «пересиченість» людськими контактами, яка поширюється і на близьких,
• намагаються полегшити або скоротити свої обов’язки, які вимагають емоційних витрат,
• у них сформована особистісна відстороненість, відзначається повна або часткова втрата інтересу до пацієнта як суб’єкта професійного дії,
• спостерігається відхилення в соматичних або психічних станах, пов’язане з трудовою діяльністю.

 Таблиця1. Середньогрупові показники сформованості фаз емоційного вигорання та їх компонентів у медичних працівників першої та другої групи

Показники	Перша досліджувана група, n=29	Друга досліджувана група, n=29
Фаза напруження	38±2,4	17±2,3
Переживання обставин	20±2,2	4±1,2
Незадоволеність собою	0	3±0,9
«Загнаність у клітку»	0	5±1,3
Тривога і депресія	18±2,6	5±0,9
Фаза резистенції	59±3,2	49±1,9
Неадекватне реагування	2±1,7	28±2,5
Емоційна дезорієнтація	5±2,1	2±0,3
Розширення сфери економії емоцій	27±0,7	10±1,9
Редукція професійних обов’язків	25±1,2	9±1,4
Фаза виснаження	57±2,4	20±2,7
Емоційний дефіцит	8±1,2	7±0,8
Емоційна відстороненість	8±0,9	5±0,9
Особистісна відстороненість	18±1,9	0
Психосоматичні порушення	23±2,4	8±1,8

Було виявлено, що у медичних працівників інфекційної лікарні поступово наростає економія емоцій і виявляється виражене неадекватне реагування (таб. 1, рис. 2). Тобто, працівники інфекційної лікарні «економлять» на емоціях, обмежують емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування в ході робочих контактів. Пацієнти при цьому фіксують емоційну черствість, нечемність, байдужість, це інтерпретується як неповага до них.

  

Рисунок 1. Середньогрупові показники сформованості фаз емоційного вигорання та їх компонентів у медичних працівників психіатричної лікарні

Рисунок 2. Середньогрупові показники сформованості фаз емоційного вигорання та їх компонентів у медичних працівників міської клінічної лікарні №9 інфекційного профілю

 За методикою діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко, ми виявили, що у працівників психіатричної лікарні значно вищий рівень емпатії, ніж у працівників інфекційної лікарні (таб. 2).

 Таблиця 2.Середньогрупові показники рівня емпатії у медичних працівників першої та другої групи

Показники	Перша досліджувана група, n=29	Друга досліджувана група, n=29
Сумарний показник рівня емпатії	28±1,7	21±0,4
Раціональний канал	5±0,3	4±1,2
Емоційний канал	6±1,6	5±0,9
Інтуїтивний канал	5±0,9	0
Установки	3±0,4	4±0,3
Проникаюча здатність	6±1,5	3±1,2
Ідентифікація	3±0,8	5±1,3

 У працівників психіатричної лікарні добре сформований раціональний, емоційний та інтуїтивний канали емпатії, а також проникаюча здатність (рис. 3). Це означає, що вони здатні спрямовувати увагу, сприйняття і мислення на сутність, стан, проблеми, поведінку іншої людини, здатні входити в емоційний резонанс з оточуючими, співпереживати, правильно оцінювати поведінку пацієнтів і діяти в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід, мають більш розвинену комунікативну властивість, що дозволяє створювати атмосферу відкритості, довіри, задушевності.

Ідентифікація в емпатії більш характерна для досліджуваних другої групи, працівники інфекційної лікарні (рис. 4). Це вміння зрозуміти іншого на основі співпереживання, постановки себе на його місце. У працівників психіатричної лікарні ця здатність менш виражена.

 

Рисунок 3. Середньогрупові показники рівня емпатії у медичних працівників психіатричної лікарні

 

Рисунок 4. Середньогрупові показники рівня емпатії у медичних працівників міської клінічної лікарні №9 інфекційного профілю

 Кореляційний аналіз виявив статистично значущий сильний позитивний зв’язок між рівнем емоційного вигорання та рівнем емпатії, тож чим вищий рівень емпатії, тим швидше формується емоційне вигорання у медичних працівників.

За іншими методиками було виявлено, що емоційне вигорання медичних працівників психіатричної сфери пов’язано з високим рівнем нейротизму, тобто схильністю до тривожності, страхів, швидкої зміни настрою, фрустрації та відчуття самотності, з низьким рівнем комунікабельності, незалежності та змагальності, а також низьким рівнем загальної інтернальності, інтернальності у сфері невдач та виробничих стосунків.

За методикою Айзенка результати розподілилися наступним чином.

За шкалою екстраверсія – інтроверсія результати не відрізняються у досліджуваних з різним рівнем сформованості емоційного вигорання.

За шкалою нейротизму рівень у першій групі досліджуваних, де синдром емоційного вигорання вже майже сформувався, є вищим (16.3), ніж у другій групі досліджуваних, де синдром емоційного вигорання ще не почав формуватися (11.6).Тобто працівники психіатричної лікарні більше схильні до тривожності, страхів, швидкої зміни настрою, фрустрації та відчуття самотності. Вважається, що люди при нейротизмі гірше справляються зі стресом, схильні перебільшувати негативну сторону тієї чи іншої ситуації. 

Для виявлення рівня незалежності, комунікабельності та змагальностібула використанаметодика «Q – сортування». У другій групі досліджуваних, де емоційне вигорання не сформовано, високі показники за шкалами незалежності (15.5) та комунікабельності (16.1). Це означає  те, що працівники інфекційної лікарні почувають себе самодостатніми, не відчувають залежності у професійній діяльності. Результати за шкалою змагальності, навпаки, є низькими (7.2). Справа в тому, що коли людина гостро відчуває змагальництво, перемоги інших, на їх фоні власні поразки стають ще більш болючими. Така людина себе і свої результати оцінює на фоні інших особистостей і результатів. Для працівників інфекційної лікарні змагальництво не характерно.

У першій групі, де синдром емоційного вигорання майже сформований, показники за всіма шкалами є низькими: комунікабельності (6.4), незалежності (7.6), змагальності (7.4). Такі результати можна пояснити тим, що при сформованому емоційному вигоранні рівень змагальності знижується, тому що людина вже не вірить в те, що в неї ще залишився потенціал для змагань і конкуренції.

Кореляційний аналіз не виявив статистичного зв’язку між показниками незалежності, комунікабельності, змагальності та рівнем емоційного вигорання.

Для виявлення рівня суб’єктивного контролю булла застосована методика діагностики рівня суб’єктивного контролю (локус контролю) Дж. Роттера. В групі медичних працівників психіатричної лікарні з високими показниками емоційного вигорання переважають досліджувані з низькими показниками інтернальності за такими шкалами, як загальна інтернальність (3.6), інтернальність у сфері невдач (3), за шкалою інтернальності у сфері виробничих стосунків (2.7). Показники за цими шкалами значно вищі у другій групі, у медичних працівників з відсутністю синдрому емоційного вигорання: загальна інтернальність (5.3), інтернальність у сфері невдач (7.1), інтернальність у сфері виробничих стосунків (7.3). Із отриманих результатів видно, що спеціалісти з екстернальним локусом контролю у більшій мірі піддаються емоційному вигоранню, ніж з інтернальним локусом. Ризик розвитку емоційного вигорання підвищується при низьких показниках за такими шкалами, як загальна інтернальність, інтернальність у сфері невдач, за шкалою інтернальності у сфері виробничих стосунків.

Статистичний аналіз не підтвердив наявності зв’язку між шкалами інтернальності та рівнем емоційного вигорання. Кореляційний аналіз допоміг виявити лише обернену залежність таким симптомом емоційного вигорання як емоційний дефіцит та інтернальність в галузі досягнень. Такий зв’язок можна пояснити тим, що чим більше людина бере на себе відповідальності за власні здобутки, тим більше у неї почуття самодостатності, усвідомлення власної причетності до великої діяльності, тим більше у людини задоволення та гордості.

Нами було розроблено дві програми психологічної корекції синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.

На початку була застосована перша програма психокорекції. Основна специфіка першої програми – це формування у медичних працівників навиків застосування професійних інструментів, що попереджають емоційне вигорання. До цих інструментів відноситься індивідувальна та групова супервізія, самосупервізія, балінтовська група, група підтримки, дебрифінг. Крім цього, в першій програмі корекції застосовувались психологічні інструменти для подолання стресу: релаксаційне дихання, релаксаційні фізичних вправи, вправи для роботи з думками, почуттями та емоціями.Програма складалась з 11 занять, кожне з яких тривало 1,2-1,5 години. Заняття рекомендується проводити двічі на тиждень або частіше, в залежності від можливостей учасників. Кількість учасників 10-15 осіб.

Основні завдання програми з подолання емоційного вигорання:

1. Формування турботи про себе і зниження рівня стресу.
2. Трансформація негативних переконань, почуття відчаю, втрати сенсу і безнадійності.

Після проведення першого етапу корекційної програми працівникам психіатричної лікарні давалось завдання регулярно протягом місяця застосовувати професійні інструменти, що запобігають емоційному вигоранню, які були засвоєні під час тренінгу (тобто індивідувальну та групову супервізію, самосупервізію, балінтовську групу, групу підтримки, дебрифінг).

Через місяць був проведений другий етап програми психокорекції емоційного вигорання. Друга програма психокорекції включала інформаційний, діагностичний і профілактичний напрями. 

Основною метою другої психокорекційної програми було підвищення рівня психологічної культури медичних працівників, активізія їх внутрішніх психологічних ресурсів для вирішення різноманітних проблем, оволодіння вмінням керувати своїм психоемоційним станом. Ця мета вимагає вирішення наступних завдань:

• поглиблення пізнання медичними працівниками себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх думок і дій, посилення позитивних якостей особистості, придбання навиків адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях;
• знаходження оптимальних шляхів спілкування з адміністрацією, колегами, пацієнтами, їх батьками, пошук і використовування адекватних методів лікування хворих.

Друга психокорекційна програма для медичних працівників містить інформаційні повідомлення про синдром «емоційного вигорання», причини його виникнення, основні симптоми цього синдрому та шляхи його подолання. Також подано методичні рекомендації  медичним працівникам для профілактики синдрому «професійного вигорання» та методики, що допомагають визначити наявність даного синдрому у них. Друга корекційна програма складалась з 9 занять, кожне з яких тривало 1,2-1,5 години. Заняття проводились двічі на тиждень.

Під час корекційної програми використовуються різноманітні методичні прийоми, такі як рольова гра, групова дискусія, брейн-стормінг, розгляд реальних проблемних ситуацій, аналіз власного життєвого досвіду. Кожне заняття включало такі елементи, як ритуал привітання; запитання про самопочуття; пропонування ведучим теми заняття; вправи для розминки, основну робочу частину; рефлексію та ритуал прощання.

Після проведення двох етапів психокорекційної програми, була повторно проведена методика діагностики рівня емоційного вигорання Бойко для виявлення рівня емоційного вигорання у медичних працівників психіатричної лікарні.

За методикою було виявлено, що після проведення двох етапів психокорекції у групі медичних працівників психіатричної лікарні, у яких був високий рівень сформованості емоційного вигорання, значно знизився прояв усіх симптомів (таб. 3).

 Таблиця 3. Середньогрупові показники сформованості фаз емоційного вигорання та їх компонентів у медичних працівників психіатричної лікарні до та після проведення двох етапів психокорекції

Показники	Експериментальна група до корекції, n=29	Експериментальна група після корекції, n=29
Фаза напруження	38±2,4	10±2,5
Переживання обставин	20±2,2	10±1,4
Незадоволеність собою	0	0
«Загнаність у клітку»	0	0
Тривога і депресія	18±2,6	0
Фаза резистенції	59±3,2	26±2,2
Неадекватне реагування	2±1,7	0
Емоційна дезорієнтація	5±2,1	2±1,9
Розширення сфери економії емоцій	27±0,7	5±0,7
Редукція професійних обов’язків	25±1,2	19±3,1
Фаза виснаження	57±2,4	12±2,5
Емоційний дефіцит	8±1,2	0
Емоційна відстороненість	8±0,9	12±1,4
Особистісна відстороненість	18±1,9	0
Психосоматичні порушення	23±2,4	0

 Загальний рівень емоційного вигорання знизився втричі, переживання через психотравмуючі чинники професійної діяльності знизилось вдвічі, симптоми тривоги і депресії редукувались. Економія емоцій, що поширювалась і на сімейне спілкування, зменшилась у п’ять разів, недостатнє емоційне включення під час виконання професійних обов’язків зменшилось у півтори рази. Повністю редукувався емоційний дефіцит, тобто відчуття, що емоційно медичний працівник вже не може допомагати пацієнтам, з якими працює. Редукувалась особистісна відстороненість, тобто втрата інтересу до пацієнтів, а також були повністю ліквідовані психосоматичні порушення (рис. 5).

Рисунок 5. Середньогрупові показники сформованості фаз емоційного вигорання та їх компонентів у медичних працівників психіатричної лікарні після проведення двох етапів психокорекції.

 Проте після проведення психокорекційної програми дещо збільшився прояв симптому емоційної відстороненості. Це можна пояснити тим, що медичні працівники навчились вибірково реагувати без емоцій, зазвичай в тих випадках, коли цього не потребує ситуація взаємодії з пацієнтом.

Таким чином, корекційна програма зменшила рівень вираженості всіх фаз емоційного вигорання у працівників психіатричної лікарні, загалом знизивши загальний рівень емоційного вигорання з середнього (на межі з високим) до низького.

Тож, можна рекомендувати розроблену двохетапну програму психокорекції до застосування психологами з метою лікування або профілактики емоційного вигорання у медичних працівників.

Висновки.Загалом можна зробити висновок, що швидкість емоційного вигорання у медичних працівників залежить від складності їхнього профілю та контингенту, з яким вони працюють, а також від рівня емпатії лікаря. Емпатія є значущою в професійній діяльності лікаря, оскільки забезпечує конструктивну взаємодію між лікарем і пацієнтом та сприяє позитивним змінам станів особистості, призводить до швидшого одужання.Проте якщо медичні працівники працюють з пацієнтами, які мають складний невиліковний діагноз і при цьому виявляють високий рівень емпатії, цих два фактори сприяють значно швидшому емоційному вигоранню. Медичні працівники, які працюють з важкими хворими, потребують постійної профілактики емоційного вигорання. Зокрема, були досліджені медичні працівники психіатричної лікарні, у яких було виявлено високий рівень емоційного вигорання та високий рівень емпатії. Була рекомендована багаторівнева психокорекційна програма для медичних працівників тих сфер, у яких присутня підвищена стесогенність. Програма психокорекції повинна бути насамперед спрямована на подолання симптомів емоційного вигорання та підвищення стресостійкості медичних працівників.

Список використаної літератури / References

1. Агавелян P.O. Емпатія як фактор психологічної готовності дефектолога до професійної діяльності: Автореф. дис. канд. псих.наук.-Ереван, 1995.
2. Вассерман Е.Л. Про мовну культуру лікаря // Екологія людини. 1996.- С.31-33.
3. Вассерман Л.І. Психодіагностична шкала для оцінки рівня соціальної фрустрованості // Огляд психіатрії та медичної психології ім.В.М.Бехтерева. 1995. — №2. С.73-79.
4. Вассерман Л.І., Беребін М.А. Соціальна фрустрованість особистості та її роль у генезі психічної дезадаптації // Огляд психіатрії та медичної психології. 1996. -№1. — С.33-34.
5. Вассерман Л.І., Дорофєєва С.А., Меерсон Я.А. Методи нейропсихологічної діагностики. СПб, 1997.
6. Віц В.Д., Лозинська Є.І. Синдром перегорання в психіатрії його залежність від терапевтичної ідеології // Російський психіатричний журнал. 1998. — FI. — С.19-21.
7. Кабанов М.М. Реабілітація психічно хворих // Огляд психіатрії та медичної психології. -1995. №4. — С. 175-182.
8. Карвасарский Б.Д. (ред.). Психотерапевтична енциклопедія. СПб, 1998.
9. Лигер С.А. Формування копінг-поведінки студентів медичного вузу та її вплив на особистісно-професійний розвиток лікаря: Автореф. дис. канд. психол.наук. СПб, 1997.
10. Практична психодіагностика. Самара, 1998.
11. Сирота Н.А., Данилова Т.А. Емпатія і Я-концепція як основа особистісно-професійного зростання та професійної культури вчителів середньої школи // Матеріали науково-практичної конференції «Освіта через культуру». -Бішкек, 1996. — С.89.
12. Соловйова С.Л., Скворцова Н.Л., Побчієва І.П. та ін. Психологічна адаптація студентів медичних вузів і психо-корекційна робота з ними // Теорія і практика медичної психології та психотерапії. СПб, 1994. — С.205-212.
13. Соложенкіної В.В. Психологічні основи лікарської діяльності. М., 1997.
14. Сомова І.А. Потребово-мотиваційні характеристики професійного спілкування лікаря загальної практики: Автореф. дис. канд. психол.наук. М., 1995.
15. Питання психології. 1994. — №6. — С.57-63.
16. Цвєткова Л.А. Комунікативна компетентність лікарів-педіатрів: Автореф.дис.канд.психол.наук. Л., 1994.
17. Шатрової О.В. Динаміка емоційних характеристик в процесі постдипломного вдосконалення осіб, що навчаються психотерапії вперше // Огляд психіатрії та медичної психології. 1995. — №1. — С.73-75.
18. Юсупов І.М. Відчуття. Проникнення. Розуміння. Казань, 1993.
19. Яловий A.M. Клініко-психологічна динаміка хворих неврозом і її оцінка психотерапевтами в ході групової психотерапії // Огляд психіатрії та медичної психології ім.В.М.Бехтерева. 1995. — №1. — С.82-83.