Автор: Чебан Андрій Якимович, магістрант кафедри психології ІСНіС МАУП
Стаття присвячена відомостям щодо передумов, механізмів та особливостей прояву аддикції від мережі Інтернет.
Актуальність проблеми. Будь-яка людська пристрасть (гра, праця, художня, наукова чи технічна творчість, подорожі, спорт, потяг до протилежної статі, дегустація харчів чи напоїв, програмування, колекціонування, турбота про власне здоров’я та інш.) у своїх межових проявах, досягаючи надміру чуття, може призвести до саморуйнації поведінки особи та загрожувати її здоров’ю.
Фізіологи експериментували з мозком тварин для розгляду питання виникнення і розвитку механізму залежності. Відтак встановлено, що серед багатьох різноманітних центрів мозку тварин знаходиться «центр задоволення». Під час експерименту у відповідний «центр задоволення» вмонтовували електрод (тонкий металевий дротик), по якому спрямовували електричний імпульс. Відповідно, імпульси зумовлюють збудження зазначеного центру отримання задоволення, а у тварини виникає дуже сильна емоція задоволення.
Зазвичай тварини натискали на важіль багато разів підряд, доводячи себе таким чином до знемоги. Відтак у мозку тварини відсутні «запобіжники», покликані припинити загрозливе для її подальшого життя бажання отримати чергове задоволення.
Впливати на мозок тварин і мозок людини можна не лише електричним струмом, зумовлюючи зміну психічного стану. Різноманітні речовини, надходячи до мозку з крові, зумовлюють приємні чи, навпаки, неприємні відчуття. Будь-яка істота, як людина, так і тварина, може знайти для себе свій певний важіль отримання штучних радощів. Деякі люди не розвивають своїх здібностей, чи взагалі не переймаються виявленням та застосуванням свого творчого потенціалу, мовчки погоджуючись на якісь штучні замінники, тобто фальсифікати справжніх радощів, хапаючись за пляшку алкоголю, штрикалку чи якісь інші синтетичні збудники нервової системи.
Тварина не здатна усвідомити згубність для власного існування надмірного використання важелю щастя, проте людина може віднайти механізм, здатний змінити світ. У людини є розум, котрий вона може застосувати для досягнення захисту від штучного захоплення. Лише людина здатна усвідомити, що спроба знайти сенс життя лише у постійному «кайфі» неуспішна та приречена на поразку. Адже життя базується на досягненні тієї чи іншої рівноваги, на взаємозв’язку та взаємодії протилежних сил, суперечностей, на постійній зміні протиріч, протилежних станів душі та тіла. Задоволення крокує поруч із незадоволенням; радість змінює печаль, надалі печаль перетікає у сум, а вже сум передує знову радості.
Постійне свято власне не може сприйматись саме як свято, та перестає таким бути. Як постійна радість, так і постійний надмір задоволення, саме прагнення задоволення неможливі. Одне лише прагнення до вічного блаженства згубне для особистості, так як штовхає її на безглузду боротьбу з законами людської природи. Радість досягнення мети, щастя усвідомлення перемоги над власними недоліками чи вадами характеру – це цілющий хліб для душі. Приємний сюрприз чи везіння – теж привід для веселощів, але рівня цукеркам. А цукерки не є «їжею», це примха. Суть справжньої радості полягає у створенні своєю працею і сумлінням якогось продукту чи вчинку, які не виблискують яскравими обгортками чи обладунками, також не спрямовують до світу бездумного захоплення та підступного обману. Адже її справжня сила полягає саме у тому, що ніщо нашій душі не зможе замінити відчуття справжньої радості від досягнення, учинку, вдалої дії чи операції.
Існують декілька підходів до поняття аддиктивної поведінки. «Аддиктивна поведінка (з англ. Addiction – згубна звичка) це: 1) один із типів девіантної (збоченої) поведінки із формуванням схильності до застосування певних хімічних психоактивних речовин або різнорідна активація діяльності задля підтримання інтенсивних емоцій напруги» (Ц. П. Короленко, Т. А. Донських (2;88); 2) зловживання однією чи декількома хімічними речовинами у стані зміненої свідомості (Е. П. Ільїн) (2;60); 3) зловживання різноманітними речовинами, здатними впливати на зміну стану свідомості задовго до того, як сформується залежність (А.Б. Фомина) (2;57).
Аддиктивна (залежна) поведінка – приклад схибленої поведінки індивіда і вияв негативного сприйняття вимог сучасного суспільства. Вона визначається як повторювана тенденція втечі від реальності внаслідок різноманітних змін психічного стану особи (1;15).
Залежна поведінка – це поведінка ризику, тобто така поведінка, котра призводить або приховує в собі значну небезпеку призвести до зруйнування особистості, психічних та соматичних хвороб, зрештою до смерті. Практично завжди та чи інша залежність виникає у процесі певної активності, поведінки, дії, акції. Проявляється вона найбільш відчутно також у поведінці, притаманній відповідному виду залежності.
До основних видів залежностей відносяться: хімічна (алкоголізм, наркотизм, токсикоманія, залежність від ліків, нікотинізм), акцентуйована активність (гральна, Інтернет-залежність, трудоголізм, сексоманія) та культова залежність. Разом з тим повний перелік залежностей взагалі неможливо скласти: з’являються нові види залежностей. Деякі з залежностей кваліфіковані нормами адміністра-тивного чи кримінального кодексів (як-то прояви клептоманії чи ексгібіціонізму, що у межових своїх виявах зачіпають інтереси чи обмежують права та свободи інших осіб).
Прагнення людини до відчуття радості цілком зрозуміле і природне. На шляху до отримання радощів, веселощів на людину очікують багато спокус та оман. Однією зі спокус може бути прагнення постійного свята – того самого свята, котре є, було, і завжди буде у кожного народу, спільноти. Свято – традиція, котра породжує почуття спільності, належності до сім’ї, певної групи, суспільства, нації. Зі святами виникає упевненість у власній значущості, але без свят посилюється голод на емоції. Душа людини соціальна за своєю природою. Одним з наслідків цієї соціальності є потреба відчувати, що «я такий, як всі», безпосередньо відчувати свою нормальність, без особливих роздумів чи логічних доказів. Крім того, свято дає й інші переваги. Воно дає можливість послаблення, забуття, підтримує душевну рівновагу особи. У свята є зворотній бік. Людина може втрапити у залежність від атмосфери свята. Невміння цінувати будні, знаходити у них радість від набуття досвіду, успішного його застосування – небезпечно. Коли барви життя спалахують лише у свята, тоді саме і формується залежність від свята.
Британські медики виявили, що упродовж останніх років невпинно зростає кількість людей, котрі втрапляють у залежність від шоколаду. Нездоровою пристрастю від його вживання охоплено ¾ жінок Великобританії. На думку вчених, на шоколадну залежність впливає сформований у дитинстві стереотип сприйняття шоколаду як відзнаки уваги, захоплення, святкового гостинця (5;58).
Відчуваючи нестачу лагідності, психологічних «прогладжувань», людина намагається замінити їх чимось іншим. Фізіологічна залежність для людини – не найстрашніше лихо. Потрапивши до секти, людина не відчуває фізіологічної залежності. Жага до азартних ігор також не створює такої залежності. Вона дуже давня. Гральні карти, перегони з тоталізатором, рулетка, лотереї, гральні автомати, комп’ютерні ігри, зрештою, аддикція від Інтернету.
Залежна поведінка також не диковина. Наприклад, у США, за даними дослідників, нараховуються близько 3 млн. людей, страждаючих на ігроманію, котрі потребують психологічної допомоги (5;60). Залежності позбавляють людину внутрішньої свободи, руйнують організм. Їх безліч: від харчових уподобань до нав’язливого бажання смалити цигарки чи вживати алкогольні напої, котре не тільки обмежує особисту свободу, але й завдає відчутної шкоди організмові, руйнуючи тіло, дух і душу. Потерпаючи від внутрішньої порожнечі, людина намагається приглушити це неприємне відчуття і заповнюється вином, наркотиком чи вірою у свою виняткову виключність, обраність… Згодом омана виявляється, але прищеплена пристрасть, захоплення розчиняє та нівелює власну віру у здатність розлучитись з нею: пристрастю, захопленням.
Кожна залежність має свої особливості, власні механізми формування, шляхи становлення і «пускову гашетку», однак всі вони обмежують внутрішню свободу особистості, руйнують душевну її рівновагу, вносячи дисбаланс у життя, шкодячи здоров’ю, позбавляючи спокою близьких людей, родину.
Однією з причин потрапляння до певної залежності на думку багатьох дослідників є емоційний голод. Однак не єдиною. Вчені також до спричинення певного роду залежності долучають тривалу емоційну напругу, надмір почуттів, зумовлений необхідністю бути учасником багатьох подій одразу. Уроджені та набуті особливості особи також можуть викликати напругу, почуття дискомфорту та створювати ґрунт для виникнення залежності. До них долучаються стресори оточуючого середовища: велелюдність сучасних міст, швидкий ритм життя, коли об’єм тривог і хвилювань, емоційних потрясінь перевищує індивідуальні захисні можливості людини, що зумовлюють разом затяжний емоційний дискомфорт. Прагнучи позбутись дискомфорту, людина не завжди знаходить адекватні засоби.
Особливості особистості за умови зниженої психологічної стійкості і схильності впадати у залежність впливають лише на вибір конкретного виду залежності. Залежна поведінка формується за зниженої можливості опиратися обставинам життя – обмеженій здатності до збереження свободи поведінки, спілкування, вибору способу життя.
Свободу чи несвободу особи характеризує аспект просторового буття – просторові стосунки зі світом людей, живої та неживої природи. Межі особистісного простору необхідні, але вони не мають бути жорсткими, непроникними. І навпаки, якщо межа відсутня, особистість розчиняється, втрачає свободу, незалежність, автономність. В іншому випадку (прагненні збудувати мур) особа відгороджується від інших та приймає химеру негативної свободи (ідея зверхцінної свободи від «…одного, другого, іншого ще чогось…»), або химеру допомоги відповідного середовища у вигляді психоактивних препаратів, втрачаючи власну автономність, самодостатність. Таким чином апріорі приймається зверхцінність пігулок чи напоїв; препаратів, котрі дають «кайф»; або спільність справи з новонаверненими обраними «братами та сестрами»; виключна цінність однієї групи людей (культова залежність); або приймає над цінність одного якогось виду активності (гра, секс, робота, інтернет) і вірить у здатність такого роду активності замінити увесь світ. Як перше, так і друге становлять собою з іншою суттєвою частиною світу, сприяють деформації особистісного простору, порушують цілісність і цільність кордону особистості (її свободи). Ці межі є оптимальними, коли вони гнучкі, рухливі та проникні, оскільки за природою людина – відкрита система.
Коли взаємопроникність кордонів порушується, межа особистості ущільнюється та руйнуються зовнішні зносини з довкіллям, індивід «закривається в собі», зводить спілкування з оточуючими та близькими людьми до мінімально можливого.
Стрімке зростання інформаційно-комунікаційних технологій та сучасних телевізійних систем і систем бездротових передач значних масивів інформації стають визначною рисою сучасного суспільства. Перетворення мережі Інтернету зі звичайної системи збереження та передачі цифрових даних на значні відстані у посутню частину буття суспільства спричинило ущільнення інформаційного простору та зумовило значний тиск на психіку людей, нерідко формуючи суспільну думку та породжуючи певний дисбаланс духовної рівноваги індивіда.
Психологічні дослідження впливу Інтернета на людську психіку та його поведінкові прояви набувають поширення у сучасній науці. І хоча на сьогодні не існує єдиної думки стосовно інтернетаддикції серед науковців: К. Янг, Дж. Сулер, Дж. Грохол, С. Стерн, Дж. Морейхан-Мартін (всі зі США), М. Гріффітс (Велика Британія) кваліфікують інтернетзалежність як інтернетаддикцію, залежність від відвідування інтернетмережі, надлишкове перебування у мережі (4;253); М. Фенішел (США), погоджуючись з подібною деталізацією інтернетзалежності, аналізує можливі подібності (збіги, співпадіння) традиційних аддикцій та інтернетзалежності (4;69). Деякі з науковців вважають, що, коли й можливо говорити про існування інтернетзалежності, то вона притаманна досить незначній кількості числа користувачів інтернета. Відтак, одні спеціалісти не поспішають визнавати новий вид залежності, котрий поки що значиться в переліку МКХ-10, деякі ж з дослідників виокремлюють ознаки інтернетзалежності та надають допомогу клієнтам-аддиктам, а також виконують просвітницьку діяльність (4;99).
Інтернетзалежність за виначенням є аддикцією активованої діяльності у мережі. У довідниках інтернетзалежність визнається за психічний розлад, «ломки» за відсутності інтернету та небажання відключитися від інтернет-мережі» (2; 34).
Користувачі Інтернету посередництвом ресурсів мережі можуть задовольняти частину своїх інтересів, мотивів, цілей, певних потреб, благо, провайдери постійно збільшують кількість різноманітних послуг та контенту реклами, збільшуючи об’єми он-лайн торгівлі. Кіберпростір, віртуальна реальність постійно проникають у побут людей, підлаштовуючись під смаки та потреби користувачів, а також активно формуючи ці самі смаки та формуючи потреби.
Пости в Інтернет мережі здатні спричинити масові суспільні заворушення, призвести до стихійних бунтів і навіть соціальних революцій, що показують як події новітньої світової історії взагалі, так і події сучасної України, зважаючи на сучасні реалії.
Відтак, основними причинами виникнення культової психологічної залежності є:
- дисгармонія (зниження рівня самодостатності та дефіциту самоідентифікації, послаблення почуття соціальної приналежності до певної чітко визначеної групи);
- дисадаптація (фрустрована потреба сприйняття іншими, авторитетності у деяких колах, поваги і самоповаги підштовхує індивіда до більш глибокого занурення в інтеракцію);
- духовна криза (нездатність ідентифікувати справжні духовні цінності та слідувати їм).
Основними причинами акцентуйованої діяльності виступають: редукування особистісного розвитку і неповноцінне функціонування індивіда у сфері духовного буття, у спрямуванні пізнання та самопізнання, міжособистісної взаємодії. Ця залежність виникає як деякий певний варіант компенсації, перебільшення цінності подій, зроджених у процесі акцентуйованої діяльності (праці, сексі, грі, інтернеті) як спроби затьмарити значення інших цінностей, не пов’язаних з акцентуйованою активністю.
На нашу думку, механізм формування інтернетзалежності заснований на частково неусвідомлених устремліннях та потребах, як то: втеча від проблем сьогодення і випрбування себе в новій іпостасі. Цей алгоритм спрацьовує у підсвідомостіі аддикта та визначає характер мотивації у кіберпросторі, вмикаючись одразу після відвідин віртуальної реальності, зважаючи на вигоди і спокуси, у ній представлені, і подальших регулярних відвідин інтернетмережі.
На першопочатках знайомства з кіберпростором вже задіяні спонуки виникнення аддикції, надалі потреба, що домінує при відвідуванні інтернетмережі, набуває першорядного значення мотивації для віртуальної діяльності. Послідовними ланками формування даного механізму є відхід від реальності та набуття ролі. Основою втечі у кіберпростір є намагання уникнути щоденних побутових турбот і перенаправлення психічної енергії. Віртуальна реальність дає можливість людині-аддиктові побувати в іншому вимірі, де нема турбот, щоденних побутових потреб, проблем, роботи, на котру треба щодня ходити, добувати заробіток для прожиття і т.п. Це своєрідний терапевтичним методом. Практично за відходу від реальності, створення інтернетаддикції виявляється у «зануренні» у віртуальний світ щоб зняти певну психічну напругу. Але у клініці бачимо протилежне: аддикт «виходить» з віртуального простору у соціум задля задоволення утилітарних потреб. Насправді ж людина-аддикт не може робити усього того, що дозволяє собі в інтернетпавутині.
В основі потреби прийняття ролі полягає потреба гри як такої, що властива будь-якій людині. А також гра, як така, котра дозволяє людині задовольняти інші потреби, що з певних причин не можуть бути задоволені-зреалізовані у повсякденному житті. Потреба пізнання – провідний інстинкт будь-якої живої істоти. Вважаємо, що ця потреба знаходиться у сфері несвідомого, так як у більшості випадків частково неусвідомлена. Вона спричиняє доволі значний вплив на поведінку особи, як і усвідомлені. Потреба пізнання у людини є сильним мотивуючим фактором та нерідко саме вона і визначає поведінку індивіда. Наприклад, тварина, слідуючи дослідницькому інстинктові, навіть може загинути заради свого інтересу. Інтерес до пізнання нового, набуття нового життєвого досвіду можуть притлумити навіть такий дуже сильний інстинкт самозбереження. Саме такий підхід при розгляді інтернетаддикції у повній мірі дає можливість порівнювати її з іншими традиційними залежностями. Рольові ігри, починаючи з раннього віку, задовольяють підсвідому потребу людини у пізнанні оточуючого середовища. З плином часу дитячі ігри зміняються дорослими інтелектуальними заняттями, індивід втрачає можливість приміряти іншого персонажа , однак несвідома потреба у цьому зберігається: водій хоче оглянути світ очима пілота; чоловік – бути у ролі жінки, невдаха мріє бути лідером і отримати перемогу.
Утеча з оточуючої реальності і потреба набуття ролі – домінуючі потреби, на котрих заснований механізм створення психологічної залежності від інтернетмережі. Відтак значна частина людства поступово занурюється все глибше у кіберпростір і набувають психологічної заленості від відвідування інтернетмережі. Аддикти мережі щоразу поринають у глобальний інформаційн ий простір і виринають через певний проміжок часу – від 20 хвилин до 1 доби, а то й більше.
Чи можливо зробити кіберпростір реалістичнішим? Мабуть це питання є першочерговим у шереги розробників численних сайтів, соціальних мереж та різноманітних розвиваючих програм, що зрештою змушує все більшу частину суспільства втрачати традиційні комунікаційні навички та все більше часу проводити у мережі онлайн потаємного інкогніто спілкування. Коли аддиктам такого чину доводиться спілкуватись у побуті чи у виробничому процесі, незрідка вони відчувають дискомфорт і прагнення якомога швидше зануритись у більш звичну для них форму спілкування в інтернетмережі. У такому випадкові не підлягає жодному сумніву твердження, що вплив від враження занурення у кіберпростір важко порівнювати з будь-яким іншим. Наприклад, дякуючи надсучасному VR-шолому ми уявляємо себе практично зсередини кіберпростору, однак відчуття повноти емоцій усе ж недосяжне, адже органи відчуття не обманути. І як би реалістично не виглядав створений нашою уявою світ, фізичні процеси ходи, польоту та падіння відчути раніше було неможливо. До цього часу.
Група дослідників з Німеччини розробила роботизовано платформу, котра синхронізується з будь-яким шоломом віртуальної реальності. Зовнішньо платформа нагадує призму, котру утримують у підвішеному стані декілька тросів. Усередині призми знаходиться площадка зі встановленим у центрі кріслом. Це не викликало б такого інтересу, коли б не одне «але»: алгоритм нахилу, підйому, падіння та повороту платформи розроблений на основі функціонування вестибулярного апарату людини. Як відомо, орган слуху і рівноваги знаходиться у внутрішньому вусі та заповнений особливою рідиною, рух котрої вловлюють спеціальні ворсинки та передають сигнал головному мозку, головна кора вже відповідним чином аналізує інформацію, реагує та передає сигнал спинному мозку, нейронні центри його вже включають необхідні м’язи.
Глава цього проекту доктор Філіп Майєрмейстер характеризує свій винахід таким чином: «Роботизована платформа збудована з міцного вуглеводневого волокна загальною масою 80 кг. При виготовленні платформи ми використовували ті ж самі технології, що застосовуються у космонавтиці для створення деталей ракет, щоб отримати міцну і водночас легку конструкцію… Ми плануємо зменшити розмір платформи і додати нові функції, щоб симуляція віртуального простору мало чим відрізнялась від реального життя. Це може бути новим кроком у розвиткові віртуальних технологій та знайде величезний попит у навчанні пілотуванню, водінню авто-мототранспорту та транспорту інших доступних сьогодні видів та типів та інш.» (3; 1-2).
Сьогодні відомі більш екстравагантні способи активізації віртуального простору посередництвом віртуальних окулярів та навіть монтуванням відеокамери на голові (т.зв. «третього ока») з оглядом 380 градусів та підключенням до відповідного відділу головного мозку. Не відстає від науки і церква, активно використовуючи інтернетмережі для пропагування віровчення та залучення нових адептів віри. Набуває розповсюдження знайомство через спеціальні сайти. Існують спеціальні служби поліпшення інтернетреклами та поширення продукту через мережу. Популярнішими стають різноманітні інтернет-магазини, сайти працевлаштування та надання різноманітних послуг. Поширюється світом кіберзлочинність та створюються правоохоронні кіберслужби, відповідним чином змінюється і законодавство, посилюючи відповідальність за правопорушення у кіберпросторі.
Можна тільки передбачати, до чого це може довести людство у подальшій генезі. Маємо замислись над цим питанням вже зараз. Психологія має стати першою провідною наукою у дослідженні психологічних аспектів взаємодії людини з комп’ютером.
Висновок. Подальший розвиток Інтернету як потужної системи глобального інформаційного та технологічного обміну та викликані цим суспільні зміни та зрушення у психічному стані є серйозними та непередбачуваними і такими, що потребують подальшого наукового дослідження та розробки методик запобігання виникненню передумов для формування нового виду Інтернет-аддикції.
Зростання інформаційно-комунікаційних технологій та сучасних телевізійних систем і систем бездротових передач значних масивів інформації спричиняють значний вплив на психіку індивіда, породжуючи певний дисбаланс духовної рівноваги. У нормі, як правило, психічно здорові люди легко (автоматично) пристосовуються до вимог повсякденного буденного життя та важко сприймають кризові ситуації. Вони, на відміну від осіб з вираженими різноманітними аддикціями, намагаються уникати кризових станів і взагалі нетрадиційних хвилюючих подій. На відміну від цього, аддиктивну особу верне від традиційного життя з його розміреністю, прогнозованістю, настановами. Постійність, передбачуваність власної долі є подразнюючими обставинами для аддикта. Кризові ж ситуації з їхньою непередбачуваністю та ризиком з вираженими афектами є тим ґрунтом, на котрому залежні особи здобувають упевненість у собі, самоповагу та почуття зверхності над іншими людьми. У аддиктивної особи відзначаємо феномен жаги до гострих відчуттів («на межі реального»), потяг до ризику (наприклад, селфі на даху електрички чи потяга), зумовлені попереднім досвідом подолання небезпеки.
Відтак, у зв’язку з поширенням кіберпристроїв та все більшим проникненням віртуального простору у соціальну сферу, вважаємо перспективною для подальшого наукового дослідження проблему Інтернет-залежності та розроблення ефективного науково-методичного інструментарію для пом’якшення негативного впливу інтернету на свідомість людини, уникнення формування Інтернет-аддикції.
Література:
- Берестов А. Подсевшие на игру. Нехимические пристрастия (Патологический азарт). – М.: Изд-во ДППС им. Св. прав. Иоанна Кронштадского. – 148 с.
- Короленко Ц.П., Дмитриева И.В. Факторы, способствующие развитию химических аддикций. Психологические и социокультурные аспекты профилактики нарко-алкогольной зависимости: Сб. научн. работ / Под ред. М.С. Яницкого. – Кемерово, 2000. – С. 88-97.
- Можно ли сделать виртуальную реальность еще более реалистичной? – Украинский Телекоммуникационный Портал, 28.07.2016 [Електронний ресурс]
- Николаева О. С. Эпидемия ХХІ века: телевидение, Интернет и компьютерные игры. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2008. – 283 с.
- Перфильев Ю.Ю. Кибергеография // Энергия. – 2003. – №11. – С. 57-61.
