Автор: Гриб Анна Євгенівна, докторант МАУП
У даній статті розглянуто і проаналізовано особливості соціальної дезадаптації у військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій, та запропоновано підходи до її профілактики та психологічної корекції. Також у статті проаналізовано досвід іноземних країн з питань реабілітації та реадапрації учасників бойових дій до мирного життя.
Актуальність дослідження. На сьогоднішній день в Україні проходить антитерорестична операція, що спричиняє небезпечні умови для життя і проживання громадян та військовослужбовців. Людина вміє пристосовуватися до різних обставин, які часто змінюють і її саму – бо це допомагає їй вижити. Та результати проведення військових дій можуть позначатись на здоров’ї людей надовго і мати не лише фізичний вплив, але й психологічний, наслідком чого може стати соціальна дезадаптація. Тому ефективна система профілактики, психологічної корекції та реабілітації є вкрай необхідною.
Мета статті. Дослідити поняття соціальної дазадаптації та особливості її проявів у людей, які були учасниками бойових дій і окреслити шляхи її профілактики та психокорекції; проаналізувати досвід країн які беруть активну участь у воєнних діях, а також здійснюють реабілітацію ветеранів; дослідити існуючі системи реабілітації у різних країнах світу на прикладі існуючих реабілітаційних центрів.
Аналіз наукових публікацій. Питання соціальної дезадаптації розглянуто в працях таких сучасних авторів як Ломакін Г. І., Сенявська Г.С., Філатова О. А. та ряду іноземних дослідників. З метою реабілітації учасників війни багато країн мають у своєму арсеналі ряд розроблених ними відповідних програм. Однак, проаналізувавши низку джерел із даного питання, слід констатувати, що у вільному доступі відповідна наукова література майже відсутня.
Виклад основного матеріалу. Соціальна дезадаптація (СД) – це не проста відсутність пристосованості до інших людей чи до суспільного життя, а складне соціально-психологічне явище. Неприйняття групою індивіда, соціально-психологічна ізоляція і пов’язаний з нею психологічний стан фрустрованості і пригніченості, неадекватність комунікативних навичок і поведінкова дезорганізація, внутрішня скутість і підкреслена відчуженість – ось далеко не вичерпний перелік ії симптомів.
Проте, при визначенні СД недостатньо перерахувати окремі показники цього стану. Більш того, дезадаптованість – це не тільки викликаний певними причинами стан, він може виступати в якості внутрішньої настанови індивіда: той може активно прагнути ухилитися від групових норм, не приймати погляди інших і протистояти їм, ускладнюючи відносини з оточуючими і загострюючи конфлікти. В одному випадку дезадаптованість індивіда може виходити з соціальної групи, що «відкидає» його, і з невміння індивіда вписуватися в своє оточення, а в іншому – з прагнення самої особистості до порушення стану соціально-психологічної рівноваги в міжособистісних відносинах і подолання вимог пристосуванства. Відомо, наскільки в групових нормах імпліцитно або експліцитно міститься вимога до індивіда пристосуватися до соціуму, узгодити індивідуальну поведінку з соціальними очікуваннями і як негативно оцінюється і, навіть, засуджується «нестандартність», несхожість. [3]
Зважаючи на те, що адаптація людини має два взємопов’язаних аспекти – адаптацію до соціуму, його вимог, та адаптацію до себе, то і дезадаптація може виявлятися як через неприйняття суспільних норм, так і через самовідчуження, «війну з самим собою».
Гуманістична психологія стверджує, що адаптивна активність особистості не обмежується спрямованістю на соціальне оточення, її інтенціональним об’єктом є також внутрішній стан, власні характерологічні ознаки, свої недоліки і почуття гідності, свій життєвий вибір і рішення, власні вчинки і їх результати.
Взаємодіючою з особистістю стороною є не тільки соціум (інші), а й власне «Я». Прогнози на майбутнє та експектаціі стосовно людини виходять не тільки від інших, але і від неї самої: відповідно до конкретних очікувань і висуваються самовимоги, будуються плани, знаходяться ресурси. Особистість стоїть перед завданням відповідати їм, виправдати довіру щодо самої себе, узгодити лінію поведінки з системою власних сподівань.
Щоправда, генезис такого роду очікувань бере свій початок у відносинах інших людей до особистості і є, по великому рахунку, інтериоризацією чужої думки (батьків, друзів, наставників). Але в контексті таких міркувань – це не настільки важливо. Більш значущим є момент спрямованості на самоадаптацію.
Основними тенденціями самопристосування є самоприйняття, поблажливість до себе, самопослідовність, впевненість у собі тощо. Відповідно, стан дезадаптованості буде виражатися в самонеприйнятті, у відсутності моментів самовибачення, непослідовності обраної стратегії дій щодо самого себе, невпевненості в своїх силах і частих внутрішньоособистісних сумнівах, докорах сумління і перманентному почутті провини. Особливо важливим механізмом в особистісному бутті є пристосування до своїх виборів і рішень. Особистість не тільки вибирає і приймає рішення, але й до того ж прагне обгрунтувати свій вибір і своє рішення – задля власного спокою та почуття внутрішнього комфорту. Таке обгрунтування має безліч своїх проявів, починаючи від простої раціоналізації і закінчуючи складними системами вольових впливів на адресу «Я». При цьому в якості «аудиторії» представлені не тільки інші (ті, чия думка є значущою для особистості), але й до того ж (а часом, і в першу чергу) людині самій собі доводиться обгрунтовувати прийняте рішення, здійснений вибір і скоєні на його основі вчинки. Важко переоцінити значення тенденції адаптуватися до свого вибору і рішень в системі регуляції діяльності особистості, в формуванні та зміні установок. Недарма, настільки багато досліджень присвячені феноменам когнітивного дисонансу, в яких найбільш детально відображаються конкретні стратегії самоадаптації у сфері особистісного вибору та прийняття важливих, «складних» рішень. Самопристосування в якості важливого особистісного завдання висувається перед суб’єктом у всіх структурно-змістовних сферах самоставлення. Перед людиною виникає необхідність адаптації до своєї зовнішності і власних сенсомоторних можливостей, інтелектуальних і емоційних особливостей, результатів своєї діяльності та свого соціального статусу, нарешті, до себе – як цілісної особистості, яка має індивідуальну неповторність і певні ціннісні орієнтації. [3]
Важливим моментом соціальної адаптації та самоадаптації є формування соціальної та особистісної ідентичності. У певні життєві періоди індивід стикається з деякими труднощами у визначенні своєї ідентичності, що може стати причиною особистісних криз. Таким кризовим періодом, пов’язаним з пошуком соціальної та особистісної ідентичності, є, наприклад, підлітковий період. Такі ж труднощі виникають і в інші переломні моменти життя. Наприклад, після повернення військовослужбовця – учасника бойових дій, до мирного життя, що за час його відсутності докорінно змінилося. Перед ним стає непросте завдання свого нового статусно-рольового самовизначення. Доводиться заново категоризувати себе в термінах соціально-професійної активності і реадаптуватися до відповідних статусно-рольових обов’язків.
Для багатьох колишніх комбатантів — це завдання не з легких. Його вирішення ускладнюється труднощами перебудови зафіксованого під час локальної війни рольового репертуару, пов’язаного з безпосередньою участю в бойових операціях, а також впливом багаточисленних стресогенних чинників збройних конфліктів.
Соціальна дезадаптація учасників бойових дій може мати патологічний і непатологічний характер.
Непатологічна дезадаптація характеризується окремими відхиленнями в поведінці і переживаннями суб’єкта, пов’язаними з недостатньою ресоціалізацією, соціально-неприйнятними установками особистості, отриманими під час військової служби, різкою зміною умов існування (від напруженого, сповненого ризику і афективно насиченого – під час бойових дій, – до досить спокійного, «сірого», «буденного» у мирному житті), розривом значущих міжособистісних відносин (втрата родини, смерть батьків), неможливістю займатися звичною роботою чи продовжувати навчання (через отримані травми, хвороби, каліцтво) та ін. [3]
Патологічний дезадаптаційний стан – це наявність ригідних асоціальних установок, прогредієнтна маргіналізація, в т.ч., алкоголізація чи систематичне вживання наркотичних речовин, наявна чи прихована суїцидальна поведінка людини. Будь-який актуальний конфлікт може викликати або посилити дезадаптацію, перевести її в суїцидальну фазу, спровокувати аутоагресивні наміри. [3]
До об’єктивних ознак СД учасників бойових дій відносять: втрату колишніх соціальних (в т.ч. родинних) зв’язків, безробіття, втрату житла і майна, гемблінг, вживання наркотичних речовин, демонстрацію неприйняття соціальних норм, аутоізоляцію (надмірне усамітнення), відмову від соціальної та психологічної допомоги при одночасній усвідомлюваній потребі в них.
До суб’єктивних ознак СД належать: наявність постійних негативно забарвлених переживань, почуття «провини» перед загиблими, перманентний внутрішній дискомфорт, відчуття «пустоти», «глухого кута», феномен «зайвої людини».
У психопрофілактиці соціальної дезадаптації в учасників бойових дій доцільно розрізняти первинний, вторинний та третинний її аспекти.
Первинний аспект являє собою соціальну програму психологічного, правового та медичного супроводу осіб, що повернулися з місць воєнних конфліктів (особливо тих, що мають поранення, контузії, загострення соматичних хвороб або пережили гострий психогенний шок чи мали ознаки «бойової втоми», надмірну екзальтацію, окремі прояви непатологічних проявів пограничних психічних розладів). Передусім це створення належних умов для підтримання здоров’я (безкоштовне надання медичної допомоги в повному обсязі, сучасна діагностика в сфері соматичного та психічного здоров’я, можливість користуватися рекреаційними ресурсами); організація соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; виховання молоді в дусі поваги та розуміння складностей життєвого шляху ветеранів, створення умов живого спілкування поколінь, передачі цінного особистісного досвіду (вольових якостей, мужності, військового братерства, готовності до взаємовиручки). [2]
Вторинна психопрофілактика спрямована на своєчасне виявлення, лікування та психокорекцію невротичних, психосоматичних та поведінкових розладів, які є наслідками дезадаптивних процесів, з метою запобігання їх ускладнення та хронізації. Велику роль при цьому відіграє застосування ефективних методів лікування: сучасних лікарських препаратів спрямованої дїї, тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливість рецидивів, психотерапії, медико-психологічної корекції. Такі хворі повинні постійно спостерігатися психіатром та медичним психологом, з залученням лікарів-інтерністів. Фахівці повинні добре знати побутові, сімейні умови таких хворих для того, щоб при необхідності гасити родинні конфлікти, таким чином попереджуючи загострення пограничного психічного захворювання та дезадаптації в цілому. В реабілітаційний процес по мірі видужання залучаються також: фахівець з арттерапії, бібліотерапії; доцільним є санаторно-курортне лікування, з багатьма його цілющими аспектами (бальнеологічним, ландшафтотерапії тощо). [2]
Третинна психопрофілактика спрямована на попередження важких для колишнього комбатанта та оточуючих соціальних наслідків захворювань. Так, важкими наслідками для самого хворого є його інвалідизація, неможливість працювати, адаптуватися в соціальному середовищі, ускладнений перебіг пограничного психічного, психосоматичного захворювання, поглиблення адикції. Для оточуючих наслідки також можуть бути значними. Якщо не адаптований в суспільстві комбатант живе у сім’ї, то в ній створюється важка психологічна атмосфера, яка зазвичай призводить до розвитку психогеній у членів сім’ї та, в багатьох випадках, до кінцевої руйнації сімейної системи. Нарешті, велике значення має попередження протиправних дій з боку дезадаптованих колишніх військових. У рамках третинної профілактики СД важливу роль відіграє правильне і своєчасне призначення хворим медикаментозного та психотерапевтичного лікування, при необхідності – госпіталізація у профільне відділення, постійний супровід з боку психолога і соціального працівника. Соматичне неблагополуччя, яке притаманне всім хворим, потребуючим третинної психопрофілактики, згубно відбивається на церебральній діяльності, послаблюючи її, порушуючи здатність мозку до об’єднання і координації всіх функцій організму. Ознаками церебральної недостатності виявляються різноманітні психічні феномени, які прискорюють інвалідизацію хворого. Крім того, на тлі соматичного обтяження полегшується розвиток власне психічних захворювань – ендогенних, психогенних та ін. Відомо, що особи, які страждають на важкі соматичні захворювання, відносяться до групи з підвищеним ризиком появи психічних порушень. Велике значення на цьому етапі відіграє групова психотерапія, яка проводиться в малих однорідних за складом групах (по 5-7 учасників), в яких завжди повинні бути присутні пацієнти з позитивним досвідом вирішення аналогічних проблем. [2]
Кожна країна зобов’язана організувати ефективну систему охорони здоров’я своїх громадян, а реабілітація є невід’ємною складовою цієї системи. В Україні на сьогоднішній день вже існують поодинокі реабілітаційні центри та відповідні програми для учасників АТО, які надають суттєву підтримку і допомогу сучасним ветеранам.
Проект реабілітації бійців АТО « Друг героя».
Друг героя – це благодійний довгостроковий проект, створений для реабілітації бійців та ветеранів з психологічними або фізичними травмами, які були спричинені війною, за допомогою службових собак. Це перший подібний проект в Україні. Такі проекти успішно функціонують протягом багатьох років в різних країнах світу, зокрема в Канаді.
Хто може приймати участь? Ветерани, солдати Збройних Сил України та добровольчих батальонів.
Повний курс навчання із сертифікацією наприкінці триває близько одного року. Учасник не просто отримує службову собаку, а й навчається та тренується, як працювати в команді з твариною.
Для ветеранів та солдатів, які зацікавлені в програмі, є додаткова можливість стати тренерами. [8]
Проект «Побратим» – тренінг для військових.
В рамках проекту сертифіковані військові, які вже пройшли тренінг, разом зі спеціалістами – психотерапевтами діляться досвідом, знаннями та навичками в рамках «Відкритої школи». Тренінг включає зустрічі на яких учасники діляться тим, з чим зіштовхуються військові та їхнє оточення (сім’я, друзі, близькі люди) при поверненні додому з зони бойових дій.
В межах тренінгу учасники отримують інформацію та кваліфіковану відповідь на ряд питань:
- Як тіло та психіка реагують на стресові/шокові стани.
- Базові поняття шоку, травми, ПТСР.
- Що таке Его, що відбувається з Его в шокових станах, що призводить до травми.
- Три частини нашої свідомості.
- Що таке емоції та інстинкти, де вони «живуть» в нас, які вони бувають, яка між ними різниця.
- «Виключення» з реальності.
Бійці також ділятьсь власним досвідом, через що їм довелось пройти та як вони з цим справлялись: конфлікти з коханими, родинами, втрата себе, як частини соціуму, бажання повернутись в зону бойових дій навіть після поранень та втрати боєздатності. Нові відношення свого «Я» з рідними, друзями, коханими. Як не стати «чужим» для всіх та самого себе. [10]
Існує ще цілий ряд подібних проектів. Однак усі вони не урядові – створені і підтримуються, як правило, за рахунок громадських організацій, волонтерів та не байдужих людей. Але державної програми з питань реабілітації ветеранів поки що в Україні немає.
Кажучи про профілактику і психологічну корекцію соціальної дезадаптації та ребілітацію учасників бойових дій слід зазначити, що в інших країнах ситуація також складається доволі по різному.
Досвід Ізраїлю говорить про те, що не можна людину з передової одразу повертати додому. У них є спеціальні реабілітаційні табори, куди воїни спочатку повертаються. З ними працюють психологи, психотерапевти, визначають у кого який є ступінь порушень. Потім відправляють в спеціальні табори для сім’ї, де солдат повністю адаптовується до спокійного життя. І тільки тоді його відправляють в умови повсякдення. [4]
Особливістю психологічної реабілітації військових у США є використання методів рекреації для стабілізації внутрішнього стану особистості. Спеціально для цього існують центри рекреаційної терапії, яка допомагає в такого роду реабілітації. В країні функціонує система навчальних закладів, у яких навчають спеціалістів з рекреаційної терапії. Рекреаційна терапія – це сервіс, призначений для відновлення, усунення та встановлення ментального рівня людини під час виконання професійних обов’язків та в процесі життєдіяльності, зміцнення здоров’я і благополуччя, а також зменшити або усунути обмеження активності та обмеження участі в суспільному житті, які були викликані хворобою. [13]
Методи та можливі результати рекреаційної терапії залежать від індивідуальних вподобань пацієнта, його способу життя та рівня мобільності. Саме тому, формування програми рекреаційної реабілітації має індивідуальних характер. Фахівці спілкують з пацієнтом пере початком програми реабілітації і складають найоптимальнішу програму. І лише після цього, для пацієнта підшуковують точки дотику з груповими програмами реабілітації, які діють в межах того чи іншого Центру.
Рекреаційна терапія має на меті здійснення ресоціалізації особистості, котра має проблеми із взаємодією з суспільством за допомогою лікувальної рекреаційної діяльності.
Під час рекреаційної терапії застосовують наступні методи [13]:
- до першої групи рекреаційних методів відносять арт-терапію, терапію мистецтвом та ремеслами, садову терапію та кулінарну терапію (використання об’єктів творчості дозволяє покращити професійні відносини у людей з психологічними проблемами, які шукають особистого розвитку. Це дає можливість пацієнту розслабитися, відчути почуття обов’язку щось зробити, покращити навички моторики, отримати змістовне хобі тощо. Через створення предметів мистецтва і роздумів про художні вироби та сам процес, люди можуть підвищити свою обізнаність, зменшити стрес через травматичний досвід, підвищити когнітивні здібності, насолоджуватися створенням творів мистецтва;
- до другої групи належать музична, танцювальна, драматична терапія (вплив музичної терапії підтверджений науковцями. Вона дозволяє управляти стресом, полегшити біль, висловити свої почуття, поліпшити пам’ять, а також сприяє фізичній реабілітації);
- до третьої групи належать фізичні розминки (вправи з навантаженнями, розрахованими для кожного пацієнта індивідуально які дозволяють досягти належної фізичної витривалості перед певним рівнем психологічного навантаження);
- четверта група включає досвідну рекреаційну терапію (вона полягає у створенні певних штучних суспільних ситуацій та середовища, у якому люди підвищують свою соціалізацію за допомогою взаємодії між собою задля досягнення певної спільної мети);
- п’ята група включає тваринну терапію (вона полягає у позитивному впливі домашніх тварин на психофізичне самопочуття людини);
- до шостої групи відносять рекреаційне навчання (навчання в межах суспільного розвитку особистості – як метод соціальної і психологічної реабілітації);
- до сьомої групи належить програмна рекреація (вона направлена на підвищення обізнаності особи, її відпочинок, соціалізацію, творчий розвиток, релаксацію та адаптацію).
Одним із способів, що забезпечує реабілітацію учасників воєнних дій, є так званий «мотузковй курс» («ropes course»). «Мотузковий Курс – це активний тренінг про відносини і взаємодію між людьми, а також про методи і способи досягнення спільної мети.
Більшість джерел пов’язують історію виникнення даної форми тренінгу з практикою ведення військових дій американських солдатів у В’єтнамі. «Мотузковий курс» був розроблений більше 40 років тому в США для солдатів, що воювали у В’єтнамі. З його допомогою військовим вдавалося створити згуртовані загони, де бійці розуміли один одного з півслова і разом були здатні пройти вогонь і воду.
Деякі фахівці стверджують, що «мотузковий курс »використовувався в США як програма психологічної та фізичної реабілітації солдатів після війни у В’єтнамі. Заповзятливі американські бізнес-тренери миттєво перетворили цю програму в нову бізнес-послугу на корпоративному ринку.
Так було створено сучасний «мотузковий курс» – комплекс спеціальних вправ, кожна з яких створена для відпрацювання будь-якої командної компетенції: взаєморозуміння, довіри, поваги, націленості на результат, вміння слухати і чути, ставити цілі, стежити за часом та ін.; класичний тренінг командоутворення, в основі якого лежить Outdoor «ropes course» – екстремальний курс американського психолога Карла Ронке [5].
Також, у зв’язку із тяжкою післявоєнною ситуацією, що склалася, робота американського уряду була направлена на реабілітацію громадян за допомогою різних соціальних програм. В системі соціальної підтримки військовослужбовців у 21 місті були відкриті центри допомоги учасникам В’єтнамської війни. Також з 1967 р. в регіональних відділеннях кожного штату почав функціонувати телефон довіри.
У 1978 р була створена благодійна громадська організація «Ветерани В’єтнамської війни», яка відповідала потребам комбатантів. В даний час вона має 90 представництв по всьому світу, здійснюючи різні програми. [14]
Прикладом однієї з таких програм є об’єднання ветеранів в «Будинку путівної зірки», де надається тимчасове житло для учасників В’єтнамської війни, які не мають де жити. Крім того, здійснюється нададання пакету соціальних послуг для сімей комбатантів, служба інформаційної підтримки, підтримка ветеранів які знаходяться в місцях позбавлення волі, журнал «Лідер», веб-сайт VVnW, цілодобові телефони довіри, освітні та стипендіальні програми, програм «А-ПТО Локатор» (Find-AVet Locator), створена щоб допомогти воз’єднанню ветеранів В’єтнамської ери. В межах даної програми створена база даних з метою налагодження контактів колишніх товаришів по службі. [14]
Медичне забезпечення для військовослужбовців ЗС США та членів їх сімей (частково) безкоштовне.
Питаннями соціально-правового забезпечення (захисту), в тому числі пільг та привілеїв ветеранів збройних сил США, займається Міністерство зі справ ветеранів (US Department of Veterans Affairs), яке, відповідно до законодавства країни перебування, щорічно звітує про свою діяльність перед Комітетом з питань Збройних сил США Сенату США. Зазначене відомство було створено у 1930р., коли Конгрес США уповноважив Президента «консолідувати та координувати діяльність уряду, що стосується ветеранів війни». До складу відомства увійшли діючі на той час Бюро з питань ветеранів, Бюро з виплати пенсій Міністерства внутрішніх справ та Національний дім травмованих солдатів-волонтерів. [6]
Потрібно відзначити, що в силу великої кількості правових норм, які регламентують соціально-правовий захист ветеранів ЗС США, на Міністерство зі справ ветеранів США покладено завдання щодо інформування ветеранів ЗС США (проведення роз’яснювальної роботи) про їхні права та привілеї. З цією метою Міністерство зі справ ветеранів було розроблено веб-сайт (http://www.militarybenefits.com/), через який здійснюється інформування ветеранів ЗС США про їх права та привілеї, а також державні програми, які пропонуються для військовослужбовців з метою їх соціально-психологічної професійної адаптації у цивільному житті.
В Німеччині відсутній державний орган що займається питаннями ветеранів війни. Їхні інтереси представляють такі громадські організації як Спілка німецьких ветеранів (Bund der deutschen Veteranen), Спілка військовослужбовців бундесверу (Bundeswehrverband) та інші. Питаннями ж соціального захисту сімей військовослужбовців, сімей загиблих чи поранених військовослужбовців займаються Центри опіки за сім’ями військовослужбовців (Familienbetreuungszentrum), які підпорядковуються Оперативному командуванню бундесверу. [6]
До 1990-х років у системі реабілітації в Німеччині була прірва між великими витратами на надання реабілітаційних послуг та малими витратами на дослідження у галузі реабілітації.
На сьогоднішній день, завдяки діяльності урядових структур у галузі охорони здоров’я, страхових агентств, власне постачальників послуг та деяких навчальних закладів, ситуація із дослідженнями змінилася.
Матеріально-технічна база системи реабілітації у Німеччині бере початок від системи спа-курортів, велика кількість яких утворилася після створення та перепрофілювання лікарень для хворих на туберкульоз на початку 20-го століття. Сучасна система реабілітації налічує понад 1300 спеціалізованих клінік із більш ніж 150000 ліжко-місць. Детальну та точну інформацію стосовно кількості пацієнтів, яким було надано послуги реабілітації можна отримати лише у підрозділі пенсійного страхування. [1]
Система реабілітації у Німеччині інтегрована у систему соціального захисту. А структура соціального захисту країни складається з наступних підрозділів [1]:
- пенсійне страхування;
- страхування від хвороб;
- страхування на випадок довгострокового догляду;
- страхування від нещасного випадку;
- страхування від безробіття.
Для усіх робітників (за виключенням держслужбовців) страхування є обов’язковим.
Канада приділяє значну увагу армії, ветеранам та їх реабілітації, оскільки її війська регулярно беруть участь у воєнних діях (Афганістан, Ірак, Лівія) і миротворчих місіях.
Справами ветеранів та їх реабілітацією займається ряд державних установ [12]:
- Міністерство національної оборони і канадських збройних сил;
- Національна рада ветеранів;
- Канадська асоціація ветеранів в Організації Об’єднаних Націй;
- Асоціація канадських миротворців;
- Організація ветеранів НАТО Канади;
- VeteranVoice.info;
- Ветерани ООН-НАТО Канада;
- Королівська канадська Асоціація ветеранів кінної міліції.
Основною організацією, що займається справами ветеранів виступає департамент У справах ветеранів Канада (Veterans Affairs Canada), що відповідає за пенсійне обслуговування, послуги та захист прав ветеранів війни та їх сімей. Департамент виконує свої обов’язки через різні програми, у тому числі для пенсій по інвалідності, послуги представництва та юридичної допомоги, медичної допомоги і реабілітації. Ці програми забезпечують компенсацію за збиток від інвалідності та втрати доходів, соціальних послуг та інноваційного здоров’я, професійної правової допомоги та визнання досягнень і жертв, перенесених під час канадських війн і конфліктів. [12]
В Канаді існує велика кількість програм реабілітації для ветеранів. Однією з них є програма під назвою Зовнішній Кордон Канади (Outward Bound Canada). [7]
Зовнішній Кордон Канади – це організація, яка розвиває стійкість, саморозвиток, лідерські якості через подорожі та самопізнання в природньому середовищі.
Програма розроблена для того, щоб допомогти канадським військовим ветеранам долати проблеми з якими вони часто стикаються в наслідок воєнних дій за допомогою надихаючих подорожей зцілення і самопізнання в канадській глушині.
Багато військових чоловіків і жінок боряться із затяжними фізичними та психічними наслідками після пережитого, включаючи депресію, тривожність, замкнутість, сімейні труднощі, проблеми які часто супруводжують процес реінтеграції в цивільне життя.
Учасникам надається можливість поміркувати, і поділитися своїм досвідом і проблемами перехідного періоду в сприятливому і відновлюючому середовищі. [7]
Організація має благодійний фонд завдяки якому ветерани можуть сплачувати лише частину вартості програми, або приймати участь у ній безкоштовно.
Дана організація пропонує такі програми [7]:
Катання на собачих упряжках в провінції Онтаріо. Це 6-денна подорож тривалістю понад 40 км., що проходить в Алгонкінському провінційному парку, пересування відбувається на собачих упряжках. Дана програма покликана допомогти ветеранам розвинути незалежність, кинути виклик собі та власним можливостям. За цей час вони навчаться управлятися упряжами та доглядати за собаками, що підвищить почуття відповідальності. Це дозволить ветеранам отримати новий корисний досвід, який вони зможуть використовувати у майбутньому. На додачу до всього, ця екскурсія також дає можливість увійти в контакт зі своїм канадським корінням, можливість вивчити деякі з найбільш давніх традицій – катання на собачих упряжках, прогулянки на снігоступах і навігацію в пустелі, стати частинкою громади корінних народів, дослідників і перших поселенців із минулих століть.
Гірськолижний похід у Скелястих горах. Це 6-денний похід, який проходить в Національному парку Банф. Особливість курсу полягає в тому, щоб навчитися використовувати воєнний досвід для розв’язання побутових проблем, працювати в команді. Учасникам потрібно прокладати дорогу по крутих схилах, зберігати командний дух, турбуватися та допомагати ближньому, що в поєднанні з чудовою природою справляє терапевтичну дію на учасників.
Скелелазання у Скелястих горах. Це курс тривалістю у 7 днів в Скаха Блафському провінційному парку. В даній програмі пропонується використовувати воєнний досвід, обговорювати свої досягнення та проблеми з іншими ветеранами. А також змусити себе прагнути більшого у фізичному плані, вийти із власної зони комфорту та перебороти свої страхи. Програма розрахована на людей, які не мають досвіду, тому інструктори навчать техніці, розкажуть, як працювати в команді, тощо.
Альпінізм у Скелястих горах. Це курс тривалістю у 8 днів. Даний курс охоплює всі основи альпінізму, зокрема переміщення по снігу та кризі. Маршрут є гнучким, так що кожна людина в змозі досягти вершина свого потенціалу.
Туристичний похід у Скелястих горах. Це 8-денний курс. Така можливість подорожувати пішки по гірських стежках, підкорюючи хребти та вершини в колі своїх однодумців буде приємною та корисною для ветиранів.
Каякінг у затоці Фанді. Це 7 денна похід. Він відбувається в каяках. Пересування здійснюється групою. Тому важливо відчувати партнера. В процесі проходження учасники навчяться різних технік веслування, освоять океанічне плавання з використанням навігаційних карт і таблиць припливів. Це все дозволить поглибити вже існуючі навички та знання учасників і навчитися чогось нового.
Майже у всіх запропонованих даною організацією програмах присутній екстрим та викид адреналіну, а це допомагає зрозуміти, що такі відчуття можливі не лише на війні, а і в мирному житті. Особливістю є те, що ветерани, які змогли побороти проблеми діляться досвідом з іншими, морально підтримують. Дані тренінги проходять під наглядом фахівців.
Висновок. Знехтувати таким аспектом допомоги як профілактика соціальної дезадаптації у військовослужбовців, що повернулися з зони бойових дій, в жодному разі не можна. А такий елемент як психологічна допомога і підтримка – має надаватися цим людям в обов’язковому порядку. Бо, як відомо, психогенні втрати у післявоєнний період дуже часто перевищують втрати бійців під час самої війни.
Спираючись на досвід іноземних країн у даному питанні, бачимо, що ситуація також не однозначна. Є країни, в яких відповідні програми продумані і функціонують належним чином (Канада), але є і такі, в яких подібних програм взагалі не існує (Німеччина).
У війну важко входити, але вийти із неї – ще важче. Та зрозуміло одне – вирішення таких складних, масштабних і вкрай важливих для держави питань як реабілітація ветеранів не можна «звалювати» на плечі небайдужих волонтерів і активістів. Цим слід займатися на рівні держави – грунтовно і централізовано. Для розв’язання цієї надскладної проблеми й досягнення хорошого результату потрібна ефективна Національна програма.
Список використаних джерел:
- Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб. / Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. – К.: Екотур-інфо, 2015 (1). – Вип. 12. – c. 136.
- Соціально-психологічні складові соціальної роботи з учасниками бойових дій: (методичний посібник) / Г. І. Ломакін. – Х. : Оберіг, 2014. – 168 с.
- Филатова О. А. Дезадаптация личности в условиях чрезвычайных ситуаций // Таврический журнал психиатрии. – 2011. – № 4(57). – с. 128-133.
- if.ua/?action=show&id=82801
- http://bmsi.ru/issueview
- http://nkupina.org/documents/docpdf
- http://www.outwardbound.ca/course_index.asp?Category=110
- http://www.hunta.club/
- http://www.militarybenefits.com/
- http://www.s-w-a-t.org/rehabilitation/
- http://www.va.gov/
- http://www.veterans.gc.ca/fra/about-us/mandate
- recreationtherapy.com
- vvnw.org
