Автори: Поплавська Юлія Юріївна, студентка МАУП,
Древіцька Оксана Остапівна, д.м.н., професор кафедри психології МАУП
На основі результатів дослідження пацієнтів із захворюванням жовчовивідних шляхів, а саме із дискінезією жовчних шляхів та дискінезією жовчного міхура було виявлено такі психологічні особливості реагування на хворобу: з відносно високою адаптацією і психологічною дезатаптацією (інтра- та інтерапсихічною). При порушеннях адаптації виявлено високий рівень нейротизму, емоційної лабільності, замкненості, депресивності та помірнно знижений рівень комунікабельності.
У центрі уваги клінічного психолога, що працює в соматичній клініці, знаходяться психічні реакції людини, що захворіла тим або іншим розладом. Для того, щоб створити умови для побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань, пов’язаних із хворобою. Значущим стає аналіз як клінічних особливостей і різноманітності внутрішньої картини хвороби пацієнтів, так і оцінка чинників, що сприяють виникненню у конкретної людини певного типу психічного реагування на власну хворобу.
Будь-яка хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов’язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм психологічного реагування. В цих випадках мова піде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість [10]. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні, які завжди тісно взаємопов’язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв’язку з відношенням до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання.
Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів, супроводжується змінами характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) до центральної нервової системи, зміною вісцерально-церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюються фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм відхилень у психічній діяльності. Зворотній зв’язок вносить нові якості, видозмінює соматопсихічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого [2, 7, 13].
Актуальність дослідження типологічних характеристик осіб на захворювання жовчовивідних шляхів, а саме дискінезій жовчного міхура та дискінезій жовчовивідних шляхів обумовлена достатньою важкістю симптомів, що викликають у хворих страх, тривогу і панічні напади. Враховуючи психосоматичні передумови хвороби і специфічні патохарактерологічні характеристики особистості з цією хворобою, дуже важливим є попередження розвитку важких станів у пацієнтів шляхом корекції неадекватного сприйняття причин, наслідків і перебігу цього захворювання.
Об’єкт дослідження – психологічні особливості пацієнтів із захворюванням жовчовивідних шляхів.
Предмет дослідження – психологічні особливості реагування на хворобу осіб із захворюванням жовчовивідних шляхів.
Метою було дослідити психологічні особливості реагування осіб на захворювання жовчовивідних шляхів.
На основі згоди з дотриманням медичної та психологічної етики було проведене емпіричне дослідження 50 осіб (37 жінок і 13 чоловіків), що мають хвороби жовчовивідних шляхів (дискінезія жовчних шляхів, дискінезія жовчного міхура).
Дане психологічне дослідження проводилося на базі Бориспільської центральної районної лікарні (ЦРЛ) у теравпевтичному відділені.
У процесі дослідження поставлених завдань використовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження; відкрите невключене спостереження; бесіда, анкетування; психодіагностичні методи (тести, опитувальники).
При застосуванні анкетування в дослідженні було встановлено:
1. Діагноз «дискінезія жовчного міхура» мали 64% (32 респондента) вибірки та «дискінезія жовчовивідних шляхів» мали 36% (18 респондентів) вибірки (див. Мал. 1).
Мал. 1. Діагнози захворювань жовчовчовивідних шляхів в експериментальній вибірці
2. Стаж захворювання до 5 років мали 32% (16 респондентів), до 10 років – 36% (18 репондентів), більше 10 років – 20% (10 респондентів). 12% (6 респондентів) не пам’ятали точно як давно хворі (див. Мал. 2);
Мал. 2. Стаж захворювань жовчовчовивідних шляхів в експериментальній вибірці
3. Як ця хвороба впливає на якість життя: відповіді були такими – «так, впливає» у 46% випадків (13 респондентів) та «ні, не впливає» у 54% (27 респондентів) (див. Мал. 3);
Мал. 3. Вплив хвороби на якість життя
4. Як пацієнти оцінили серйозність свого захворювання: менше 5 балів з 10 балів серйозності хвороби вказали 80% пацієнтів (40 осіб) і 20% (10 осіб) написали – на 6 і вище з 10 балів рівень загрози життю (див. Мал. 4).
Мал. 4. Стан оцінювання серйозності експериментальною вибіркою своєї хвороби
Методику ТОБОЛ (тип реагування на хворобу) було застосовано з метою діагностики типу ставлення пацієнтів до хвороби. І в результаті ми отримали такі результати (див. Мал. 5):
Мал. 5. Типи реагування на хворобу за методикою ТОБОЛ серед пацієнтів із захворюваннями жовчовивідних шляхів
Основними темами дослідження були відношення до захворювання, лікарів, медичного персоналу, лікування, оточення пацієнта, роботи, самотності та самооцінки почуття, настрою, апетиту й сну.
Як видно, 6% (3 особи) пацієнтів гармонійно реагували на хворобу, 36% (18 осіб) мали ергопатичний тип реагування і 32% (16 осіб) анозогнозичний, 14% (7 осіб) мали тривожний тип та лише 4% (2 особи) – сенситивний. При цьому дифузний тип мали 8% (4 особи) вибірки – це значить, що вони мали більше 3 типів реагування на хворобу і реакція в них була розмитою і не чіткою.
Усі 12 типів об’єднані в блоки за критерієм «адаптивність-дезадаптивність». Перший блок включає гармонійний, ергопатичний і анозогнозичний типи ставлення до хвороби, при яких психічна і соціальна адаптація істотно не порушується. Другий блок відображає вплив на адаптацію особистості переважно інтрапсихічної спрямованості, третій – переважно інтерапсихічної спрямованості.
Загалом, ставлення до хвороби відображає індивідуальний стиль психологічної адаптації до певного соматичного захворювання на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях.
При гармонійному типі реагування хворі, адекватно оцінюють свій стан, активно беруть участь у лікуванні захворювання, дотримуються призначеного лікарем режиму і, в той же час, характеризуються прагненням подолати захворювання, неприйняттям «ролі» хворого, збереженням ціннісної структури та активного соціального функціонування.
Для хворих з ергопатичним та анозогнозичним типами ставлення до хвороби характерно: зниження критичності до свого стану, зменшення «значення» захворювання аж до повного його витіснення, «відходом» в роботу, запереченням факту захворювання. Однак, виражені явища психічної дезадаптації у цих хворих відсутні.
Для хворих із тривовожним типом реагування характерним є безперервне занепокоєння і недовірливість щодо несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності й навіть небезпеки лікування. Завжди мають тривогу. Як наслідок тривоги – пригніченість настрою та психічної активності. Уявні небезпеки хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети й ритуали.
Для сенситивного типу характерні надмірна вразливість, занепокоєння можливими несприятливими враженнями, які можуть справити на оточення відомості про хворобу. Побоювання, що навколишні стануть жаліти, боязнь стати тягарем для близьких через хворобу і недоброзичливі відносини з їх боку в зв’язку з цим. Коливання настрою, пов’язані, головним чином, з міжособистісними контактами.
Дифузний тип має 8% вибірки – це значить, що вони мають більше 3 типів реагування на хворобу і реакція в них є розмитою і не чіткою.
В результаті діагностики за методикою Г. Айзенка (Eysenck Personality Inventory, або EPI), яка досліджує темперамент за показниками нейротизму та екстраверсії, ми отримали наступні результати (Мал. 6): високий рівень за шкалою нейротизму мали 18% (9 осіб), середній рівень нейротизму мали 74% (37 осіб) та низький рівень у 8% (4 особи) Шкала екстраверсії показала: яскраві екстраверти – 18% (9 осіб), середній рівень екстраверсії – 72% (36 осіб) та глибокі інтраверти 10% (5 осіб). За шкалою брехні отримали: 92% (46 осіб) були щирими у відповідях та 8% 4 (осіб) були не щирими у відповідях.
Мал. 6. Типологічні особливості пацієнтів із захворюваннями жовчовивідних шляхів за методикою Г. Айзенка у відсотках
Нейротизм пов’язаний з показниками лабільності нервової системи. Емоційна стійкість – риса, яка виражає збереження організованої поведінки, ситуативною цілеспрямованістю у звичайних і стресових ситуаціях. Нейротичні особистості характеризуються неадекватно сильними реакціями по відношенню до викликаючих їх стимулів. У осіб з високими показниками за шкалою нейротизму в несприятливих стресових ситуаціях може розвинутися невроз.
Типовий інтраверт – це спокійна, сором’язлива людина, яка схильна до самоаналізу.
Більшість респондентів з вибірки 72% (36 хворих) мали середній рівень екстраверсії-інтроверсії, тобто амбіверсію. Вони балансують між спілкуванням з оточуючим світом та зануренням у власні переживання. Вони більш адаптовані, ніж чітко виражені екстраверти та інтроверти, вони більш розбірливі в контактах, ніж екстраверти, та краще встановлюють міжособистісні стосунки, ніж інтроверти.
Глибоко інтровертованими були 10% вибірки (5 респондентів). Такі люди планують і обмірковують свої дії заздалегідь, не довіряють раптовим спонуканням, серйозно ставляться до прийняття рішень, люблять у всьому порядок. Інтраверти контролюють свої почуття. Мають схильність до песимізму, високо цінують моральні норми.
У результаті застосування Фрайбурзького особистісного опитувальника (Freiburg Personality Inventory, або FPI), з метою діагностики особливостей емоційної, комунікативної сфери та пояснення психічних станів, отримали такі результати (див. Таб. 1).
Таблиця 1.
Особистісні особливості пацієнтів із захворюваннями жовчовивідних шляхів (N=50 осіб) за Фрайбурзьким опитувальником
За методикою «Фрайбурзький особистісний опитувальник» було з’ясовано, що пацієнти із хворобами жовчовивідних шляхів мають такі характерні особливості, як високий рівень невротичності та емоційної нестійкості у поведінці, середній і низький рівень спонтанної агресивності у задоволенні власних бажань, середній і низький рівень репресивності, помірну дратівливість, високий рівень комунікабельності, високий і середній рівень врівноваженості, низьку і середню реактивну агресивність і сором’язливість, амбівертність (особистості, що поєднують у собі риси як екстраверсії так і інтроверсії час від часу) або переважну схильність до екстраверсії, виражені крайні показники високого і низького рівня емоційної лабільності та схильність до маскулінних проявів у поведінці, незалежно від статі.
Висновок. Аналіз психологічних особливостей типів реагування на хворобу та особливостей емоційної, комунікативних сфер виявив, що для хворих на дискінезію жовчних шляхів, дискінезію жовчного міхура характерні переважно адекватна оцінка свого стану та збереження ціннісної структури і активного соціального функціонування. Серед них переважають амбіверти. А також характерні збільшений рівень емоційності, замкненості, спонтанної агресивності, високий рівень депресивності та середній рівень комунікабельності.
Результати, що отримані в ході дослідження, мають практичну значимість та можуть використовуватися клінічними та медичними психологами при роботі з пацієнтами медичних закладів, що мають потребу в корекції внутрішньої картини хвороби.
Література
- Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение. / Пер. с англ. С. Могилевского. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2006. – 352 с.
- Карвасарский Б. Д., Простомолотов В.Ф. Невротические расстройства внутренних органов. Кишинев, 1988. – 166 с.
- Карвасарский Б. Д. Клиническая психология: Учебник 2-е изд. / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Питер, 2006. – 960 с.
- Логінова Г. П. Опитувальники у психологічній діагностиці особистості. – В кн.: Психологічна діагностика. Проблеми і дослідження. – М., 1981. – С. 95-107.
- Лурія А. Р., Зейгарник Б. В., Поляков Ю. Ф. Про застосування психологічних тестів в клінічній практиці // Невропатология і психіатрія, 1974, вип. 12, С. 1821-1830.
- Малкина-Пых И. Г. Психосоматика: Новейший справочник. – М.: Эксмо; СПб.: Сова, 2003. – 928 с.
- Менделеевич В. Д. Клиническая и медицинская психология: Учебное пособие / В. Д. Менделеевич. – 6-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2008. – 402 с.
- МКБ-10. Классификация психических и поведенческих расстройств. Исследовательские диагностические критерии. – Женева: ВОЗ, 1994. – 208 с.
- Напреєнко О. К. Соматопсихічні розлади // Український вісник психоневрології. – 1996. – Т.4, вип. 5(12). – С. 292-294.
- Ніколаєва Н. Н. Вплив хронічної хвороби на психіку. – МГУ, 1987. – 166 с.
- Панин Л. Е., Соколов В. П. Психосоматические взаимоотношения при хроническом эмоциональном напряжении. – М.: Наука, 1981. – 176 с.
- Царьов Н. І., Носов Г. Є. «Соціальна значущість захворювання як «тонке прикладання» психотерапії соматично хворих» // Укр. терапевт, 2000. – Т.2, №1, с. 17-19.
- Чабан О.С., Хаустова О.О. Психосоматична медицина (аспекти діагностики та лікування). – К.: ТОВ «ДСГ Атд», 2004. – 96 с.
