Психологічні засоби відновлення працездатності

Умови роботи припускають вплив різноманітних несприятливих факторів: шум, вібрація, перепади температур, фізичні і нервово-психічні перевантаження, що граничать зі стресами, що пов’язані з відповідальністю за виконувану роботу. Довгостроковий вплив цих факторів на організм людини погіршує стан здоров’я і приводить до виникнення різних захворювань, що негативно позначається на виконанні працівниками службових обов’язків і знижує якість життя.

Пропонована система психопрофілактики і реабілітації будується виходячи з особливостей професійної діяльності, і ґрунтується на принципах: індивідуальності, партнерства, єдності психосоціальних та біологічних методів впливу, східчастості і нормалізації.

Схема реабілітації (відновлення) працездатності складається з чотирьох етапів.

Перший етап, психофізіологічна діагностика, припускає вивчення психічних реакцій, обумовлених специфікою праці працівника.

При первинному обстеженні виміряються такі психофізіологічні характеристики, як сенсомоторна активність, латентний період простої слухо-моторної реакції (ЛП ПСМР), латентний період простої зорово-моторної реакції (ЛП ПЗМР), латентний період зорово- моторної реакції вибору (ЛП ЗМРВ); координаційна функція (статичний і динамічний тремор); концентрація і стійкість уваги; діагностується рівень розбіжності між реальним і ідеальним «Я»; здійснюється оцінка нервово-психічної напруги, астенії, зниженого настрою; робиться висновок про перевагу тієї або іншої симптоматики і про ступінь впливу її на професійно значимі якості, що і визначає терміни перебування на реабілітації.

Критерієм оцінки стану пацієнтів служить міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду (МКБ), розділ F 43 «Реакція на важкий стрес і порушення адаптації» у якому виділяють наступні діагностичні рубрики:

F 43.0 – «Гостра реакція на стрес»

F 43.1 — «Посттравматичний розлад»

F 43.2 – «Розлад адаптації».

Другий етап, відбудовної терапії, полягає в посиленні різних компенсаторних механізмів і відновленні порушених у працівника фізіологічних функцій. На цьому етапі великого значення набувають різні методи фізіотерапії і ЛФК.

Третій етап реабілітації, відновлення індивідуальної і суспільної значимості працівника, поновлення гармонічних відносин з навколишньою дійсністю.

З цією метою пропонуються використовувати методи психокорекції: поведінкову психотерапію, особисто-орієнтовану терапію, гештальт-терапію, НЛП, Єріксоновський гіпноз, АТ, гіпнотерапію та інші. Ці методи корекції дозволяють здійснювати наступні програми:

  1. Сугестивна програма спрямована на симптоматичний дозвіл, насамперед за допомогою сугестії і раціонального перегляду складної виробничої ситуації.
  2. Кризова програма має більш специфічне значення. Це короткострокова психоаналітична орієнтована ( динамічна) терапія, яка спрямована як на усвідомлення внутріособистісних (кризових) проблем, так і на пошук шляхів рішення напружених міжособистісних відносин.
  3. Особисто-орієнтована програма має на меті виявлення і усвідомлення внутрішньособистісного конфлікту, з’ясування можливих підходів до оцінки ієрархії цінностей шляхом психологічного захисту в конкретної психотравмуючої ситуації.
  4. Гештальт-програма спрямована на зняття блокувань вона стимулює процес розвиток людини, реалізацію його можливостей і спрямованість за рахунок створення внутрішньої точки опори й оптимізації процесів саморегуляції.
  5. Нейро- лінгвістична програма полягає в програванні психотравмуючіх подій минулого, їх емоційному реагуванні, фіксації позитивних переживань у сьогоденні і закріпленні отриманого досвіду шляхом вибудовання до майбутнього з наступною екологічною перевіркою.
  6. Програма аутотренінгу сприяє оволодінню навичками саморегуляції не тільки в різних емоційно значимих ситуаціях, а насамперед у конкретних виробничих умовах.

Четвертий етап (заключний) – закріплення досягнутих змін і контрольна психофізіологічна діагностика.

Таким чином, такий підхід до реабілітації, сприяє більш ранньому відновленню працездатності, поліпшенню психофізіологічних показників і усуненню наявної симптоматики, зниженню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і попередження передчасного виходу з активної виробничої сфери в найбільш працездатному віці.

Дослідженням ефективності пам’яті у зв’язку з мотивацією професійної діяльності займалися багато як закордонних, так і вітчизняних вчених (А. Н. Леонтьев, П. И. Зинченко, Т. Д. Середа, С. П. Бочарова, Г. В. Репкіна, П. Б. Невельській, Дж. Міллер, Дж. Сперлинг, А. Ц. Пуні). Ця проблема є досить актуальною й перспективною, як у плані розкриття загальних закономірностей професійної пам’яті у зв’язку з мотивацією діяльності, так й у плані розробки більш ефективних методів розвитку пам’яті професіонала.

Професійна пам’ять людей завжди розвивається у зв’язку з інтересами до певних видів діяльності, цілеспрямованістю та емоційними переживаннями, які супроводжують одержання значимих для особистості результатів діяльності. Відомо, що пам’ять – це саморегулююча система, яка має високу вибірковість. Елементи мотивації зберігаються в довгостроковій пам’яті й направляють короткочасну пам’ять на фіксацію певної (важливої) інформації в відповідних умовах діяльності.

У російській психології концепція розвитку пам’яті у звязку з професійною діяльностю одержала особливий розвиток. Дослідження таких вчених, як А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубинштейн, А. А. Смирнова, Б. М. Теплова показали, що протікання різних психічних процесів, у тому числі й мнемичних механізмів пам’яті, істотно залежить від змісту та структури діяльності, від її мотивів і цілей, засобів здійснення. Мотиви розглядалися у нерозривному зв’язку зі структурою людської діяльності. Відповідно поняття мотив визначалося як те, що спонукує й направляє людську діяльність. В. Г. Леонтьев говорить про мотив, як про системний засіб організації активності людини. Деякі вчені прийшли до висновку, що висока позитвна мотивація може відігравати роль фактора, що компенсує, у випадку недостатньо високих здаібностей.

Провідним системообразуючим фактором у системі людської пам’яті є мотиваціонна спрямованість діяльності. При цьому найважливішим визначальним фактором продуктивность пам’яті в будь-якій конкретній діяльності є вихідний рівень її орієнтації на майбутнє Ті ж самі дії будуть спричиняти різні характеристики пам’яті залежно від цільового змісту й орієнтації щодо представленого.

Аналіз вітчизняної та закордонної літератури на тему взаємозв’язку мотивації, структури діяльності та ефективності функціонування мнемічних процесів дозволяє зробити наступні висновки:

  • Мотив – це вирішальний фактор при виборі професії.
  • Успішність професійної діяльності особистості визначається ефективністю функціонування мнемічниих процесів, тому що пам’ять зберігає придбаний досвід і забезпечує можливість його подальшого використання.
  • Пам’ять – це саморегулююча система, що володіє високою вибірковістю, яка звязана з мотиваційними установками особистості.
  • Мотивація особистості, що включає інтереси, потреби та життєві цілі суб’єкта, є найважливішою рушійною силою, необхідним фактором ефективності пам’яті професіонала.

Існує багато факторів, які впли­вають на продуктивність праці.

Основні фактори впливу на продуктивність праці – організація робочого місця режим напруження і відпочинку під час роботи забарвлення стін приміщення ставлення до праці

Вони формують загальний настрій на працю та полегшують або ус­кладнюють появу трудових зусиль.

Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характери­стик праці) ступеня нервового напруження в процесі праці, корис­туються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі показники:

  • інтелектуальне та емоційне навантаження;
  • тривалість зосередженого спостереження;
  • кількість об’єктів одночасного спостереження, що є виробничо-важли­вими;
  • кількість сигналів на годину;
  • темп;
  • час активних дій;
  • необхідність самостійного пошуку пошкоджень;
  • монотонність праці;
  • напруження зору;
  • точність виконання роботи;
  • змінність;
  • режим праці та відпочинку.

Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий – незначну.

Пра­цездатність залежить від таких факторів як вік, здоров’я людини, стать, навички у роботі, санітарно-гігієнічні умови тощо. Певною мірою на неї впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.

Подовжити стійку працездатність можна за рахунок оптимального рівня напруги психофізіологічних функцій, комфортними умовами праці, правильним поєднанням режимів праці та відпочинку, про­веденням фізкультурних пауз та емоційного розвантаження, вико­ристанням спеціальних психофармакологічних засобів чи тонізуючих напоїв, спеціальним інформуванням людини про результати її діяль­ності, наглядом і контролем за її роботою. Комфортні умови забез­печують, крім високої працездатності, добре самопочуття; при цьому не виникають небезпечні напруги компенсаторних систем організму; здоров’я людини не погіршується довгий час.

Відомо, що на працездатність, продуктивність праці, на життєдіяльність загалом впливає відпочинок. Відпочинок може бути двох типів – актив­ний і пасивний. Активний відпочинок – це, наприклад, заняття спортом, ту­ристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні тощо. Саме активний відпочинок сприяє підвищенню працездатності, поліпшенню психічного стану особистості, настрою. Пасивний відпочинок – перегляд кінофільмів, слухання музики, сидячи, лежачи, читання книг тощо. Особливим, але обов’язковим, видом такого відпочинку є сон.

Відомо, що неспокійні ночі, неприємні сновидіння з переживанням жахів, небезпек, страху, коли життя ніби висить на волоску, а сили немає щоб дати відпір – все це негативно позначається на стані людини, а відповідно й на активності її життєдіяльності.

На працездатність людини впливають і пори року. Наприклад, зни­ження працездатності спостерігається навесні, особливо у працівників з нервово-емоційним перенапруженням.

Література

  1. Александровский Ю. А. Пограничные психические расстройства. – М.: Медицина,1993-4000 с.
  2. Александровский Ю. А. Динамика психогенных расстройств во время и после завершения чрезвычайной ситуации // Психотерапия и психофармакотерапия – 2001. – №1. – с. 34.
  3. Кабанов М. М. Реабилитация психических больных. – Л.: Медицина, 1985-216 с.
  4. Пушкарев А. Л., Домороцкий В. А., Гордеева Е. Г. Посттравматическое стрессовое расстройство: диагностика, псифармакотерапия, психотерапия. – М.: Издательство Института психотерапии, 2000-128 с.
  5. Шестопалова Л. Ф. Реабилитация больных с посттравматическими стрессовыми расстройствами: принципы и подходы к психокоррекционной работе // Архив психиатрии. – 2001. – Т. 4, № 27. – с. 83-86.
  6. Хаустова Е. А. Некоторые аспекты реабилитации лиц, связанных с безопасностью движения // Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології у світлі концепції розвитку охорони здоров’я населення України. – 2001. – с. 147-151.

 Источник: http://referaty.lviv.ua/psychology/12923-psihologichni_zasobi_vidnovlennya_pratsezdatnosti.html

Залишити коментар

Ваш коментар буде першим!