Наукове підгрунтя для розроблення комплексу психодіагностики та психокорекції функцій пам’яті

Автор: Губарєва Марина Олександрівна, докторант кафедри психології  ІСНіС МАУП

У даній статті дається загальний огляд з теорії пам’яті та чинників, що впливають на процес запам’ятовування. Повідомляється про методи психодіагностики та психокорекції короткочасної і довготривалої пам’яті.

Актуальність дослідження. На сьогоднішній день, враховуючи прогрес інформаційних технологій, питання підвищення ресурсів пам’яті особливо актуально, тому що, володіючи такими інструментами, як інтернет, пошукові системи та ін., створюється ілюзія того, що пам’ять є чимось вторинним, так як доступ до інформаційного ресурсу не вимагає розумових затрат. І відповідно, це є демотивацією розвитку пам’яті та погіршення її та інших когнітивних здібностей.

Мета роботи полягає у психодіагностиці та розробленні методів розвиваючої психокорекції для підвищення показників короткочасної і довготривалої пам’яті у осіб різних вікових категорій. Метод спрямований на створення необхідних умов в особистості людини, які сприятимуть реалізації заданих цілей. У даній роботі, це поліпшення сприйняття інформації, підвищення ресурсів пам’яті і якості запам’ятовування. Метод реалізується в тренінгах і передбачає навчання навичкам в невеликі терміни, що обумовлюється сучасним темпом життя і сприйняттям інформації.

Завдання дослідження

1. Оцінити стан наукової спадщини в області психологічних та інших прийомів розвиваючої корекції короткочасної і довготривалої пам’яті.
2. Використовувати досвід організації, вибору методів і проведення емпіричного дослідження з цілю розробки та оцінки ефективності комплексу методів підвищення показників короткочасної і довготривалої пам’яті.
3. Провести емпіричне дослідження, відповідне меті роботи.
4. Розробити технологію підвищення показників пам’яті для осіб чотирьох вікових категорій: учнів старших класів, студентів, осіб середнього віку і літніх.

Метод складається з двох ключових моментів: перший – робота з правою півкулею мозку методом сугестії – це допоможе на рівні підсвідомості донести основну інформацію щодо розширення і розвитку пам’яті; другий – робота з лівою півкулею мозку методами, що складаються з синтезу різних прийомів практичної роботи, з метою закріплення на рівні свідомості.

Розроблення даної методики передбачає також паралельне дослідження таких взаємопов’язаних завдань:

• важливість мотивації суб’єкта (є першим етапом в методі);
• які типи інтелекту переважають в досліджуваних групах;
• дослідження процесу запам’ятовування і особливостей короткостроковій і довгостроковій пам’яті у суб’єктів з переважаючими типами інтелекту;
• дослідження впливу застосування методу на їх когнітивну діяльність;
• процес зміни рівнів пам’яті у віковій динаміці;

Теоретична основа

Пам’ять відіграє величезну роль у житті людини. Вона зберігає кожну мить життя індивіда – минуле, сьогодення і майбутнє. Все, що людина бачить і робить, весь досвід, який він набуває, – все має значення, поки він це пам’ятає. Пам’ять – найдовговічніша зі здібностей людини. У похилому віці люди добре пам’ятають події дитинства і юності. Випадково упущене слово може воскресити в пам’яті давно забутих людей, імена, події. Пам’ять визначає індивідуальність людини і змушує діяти тим чи іншим чином більшою мірою, ніж будь-яка інша окремо взята особливість її особистості. Пам’ять надає спрямованість перебігу часу. Для кожного індивідуума пам’ять унікальна. Вона дозволяє усвідомлювати і власну індивідуальність, і особистості інших людей. При втраті пам’яті, людина втрачає своє «я», перестає існувати як особистість. У молодості пам’ять сприймається як належне, але в міру дорослішання зростає страх втратити її. Найбільш гідне прагнення людини – розвинути свою пам’ять і максимально зберігати її функції протягом усього життя.

Пам’ять – одна з основних властивостей ЦНС, що виражається у здатності на короткий або тривалий час зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово виводити її в середовище свідомості і поведінки. Здійснюючи зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім, пам’ять забезпечує стійкість життєвому досвіду, безперервність існування «я» людини і виступає в якості однієї з передумов формування її індивідуальності й особистості [16].

Пам’ять складається з трьох взаємопов’язаних етапів: запам’ятовування, зберігання та відтворення інформації. Процес фіксації в ЦНС інформації, що надходить може бути двох видів: довільний і мимовільний.

В даний час в науці немає єдиної і завершеної теорії пам’яті. До двох відомих раніше – психологічної і фізіологічної – додалася біохімічна. Психологічне вчення про пам’ять «старіше» за фізіологічне та біохімічне.

Прояви пам’яті носять надзвичайно різноманітний характер у залежності від стану здібностей та роду занять людини. Пам’ять – це динамічний комплекс принципово близьких механизмів, які вибірково проявляються у різних людей в силу генетичних, професійних або інших чинників.

Фізіологічною основою пам’яті прийнято вважати відбитки нервових процесів, що раніше відбувалися, зафіксованих в корі головного мозку. Це можливо в силу гнучкості нервової системи. Найменші нервові реакції, спровоковані зовнішніми подразниками залишаються на деякий час зафіксованими і спрощують подальший хід нервових процесів при їх повторенні і при відсутності причин їх виникнення. Фізіологічні процеси в корі головного мозку, що мають місце при спогаді, за своїм змістом ті ж, що і при сприйнятті: пам’ять вимагає роботи тих же центральних нервових апаратів, що і сприйняття, викликане безпосереднім впливом зовнішнього подразника для органів чуття. Відмінність полягає лише в тому, що при сприйнятті центральні фізіологічні процеси безперервно підтримуються роздратуванням рецепторів, а при пам’яті вони являють собою лише «відбитки» колишніх нервових процесів. Сприйняття зовнішніх предметів має в своїй фізіологічній основі складну діяльність багатьох нервових клітин в різних ділянках кори великих півкуль головного мозку, між якими встановлюються певні зв’язки. Ці тимчасові зв’язки відрізняються певною системністю, оскільки вони викликаються впливом зовнішніх явищ, які самі представляють собою систему, а не хаотичну суму подразнень. Завдяки цьому в процесі повторних подразнень і відповідних реакцій в корі великих півкуль головного мозку утворюються більш або менш міцні і постійні системи зв’язків. Наявність цих тимчасових зв’язків і робить можливим процес пам’яті: збудження, що виникло під впливом якого-небудь зовнішнього подразника в тій чи іншій ділянці кори великих півкуль головного мозку, переходить по уторованим шляхам на інші ділянки кори, з якими дана ділянка була пов’язана у минулій діяльності, в результаті чого в нашій свідомості спливає образ баченого колись предмета [9].

В даний час серед нейробіологів найбільш популярний комплексний підхід до пояснення механізмів пам’яті: вона є ознакою мозку як системи в цілому, а не його окремих молекулярних і клітинних компонентів, тому що це складний психічний процес, що складається з різних рівнів, різних систем і включає роботу безліч механізмів. Тобто, спогади не зберігається в окремому місці, а розподіляються в системі нейронних зв’язків. В процесі пам’яті беруть участь різні ділянки мозку. Вся сприйнята і після успішної реєстрації інформація розподіляється між нескінченною безліччю взаємопов’язаних нейронів, а від лімбічної системи залежить спосіб запам’ятовування і кодування інформації. Вона грає важливу роль в зв’язуванні пам’яті з емоціями. Інформація зберігається в різних відділах мозку, в залежності від її типу: інформація у вигляді образів, форм – в зоровій корі головного мозку, запах – в лобових частках, тактильні відчуття — в премоторній і сенсорній областях мозку. Також в процесі пам’яті беруть участь такі відділи мозку, як:

• лобові частки – допомагають зберігати і викликати спогади;
• веретеновидна звивина (зона на кордоні потиличної і скроневої часток) – бере участь в розпізнаванні осіб;
• тім’яні долі – відповідають за розуміння простих завдань і оброблення чуттєвих і сенсорних імпульсів;
• потиличні частки – інтерпретація зорової інформації та її зберігання;
• базальні ганглії і великий мозок – контроль і пам’ять про моторні навички і звички;
• скроневі частки – зберігання довгострокових спогадів;
• мигдалеподібне тіло – відтворює спогади про емоційні події.

Чинники, що впливають на процес запам’ятовування

Пам’ять – цілісний психічний процес, але в ньому можна виділити цілу низку підпроцесів. Запам’ятовування є, можливо, найголовнішим підпроцесом пам’яті. Основна функція пам’яті – утримання інформації, що надходить із зовнішнього середовища – неможлива без запам’ятовування. Робота пам’яті з кожним новим об’єктом, який належить утримати в пам’яті, починається саме з запам’ятовування. Як обсяг пам’яті, так і міцність запам’ятовування залежать від багатьох умов. Які ж чинники впливають на процес запам’ятовування?

Чинники, що впливають на продуктивність пам’яті, можна розділити на дві групи: об’єктивні і суб’єктивні. Перша група стосується в першу чергу особливостей самого запам’ятовування, а друга – людини, яка запам’ятовує цю інформацію.

Розглянемо другу групу. До неї можна віднести: 1. Функціональний стан; 2. Мотивація; 3. Провідний тип пам’яті (інтелекту); 4. Активність і свідомість; 5. Установки на запам’ятовування.

1. Функціональний стан. За результатами досліджень вчених-нейрофізіологів на продуктивність пам’яті впливають наступні чинники.

Правильне харчування. Основним джерелом енергії для роботи клітин головного мозку, які, в тому числі, відповідають і за пам’ять, є вуглеводи, а також поліненасичені жирні кислоти. Поліненасичені жирні кислоти контролюють роботу нейронів. Втрата довготривалої пам’яті тісно пов’язана з дефіцитом у харчовому раціоні і в організмі незамінної амінокислоти L-Лізину, який міститься у продуктах – носіях повноцінного білка.

Вітаміни В-групи. Для покращення пам’яті, необхідне поліпшення мозкового кровообігу.

Вітамін B12 необхідний для належного функціонування мозку. Дефіцит цього вітаміну зустрічається в основному у літніх людей, у пацієнтів з хронічними хворобами або у тих, хто неправильно харчується. Усунення браку вітаміну В12 безсумнівно поліпшить функцію мозку і відновить пам’ять. Якщо заходи з відновлення нестачі вітаміну в організмі не будуть прийняті вчасно, то є велика ймовірність погіршення дієздатності пам’яті і її повна втрата.

Мінерали, що відповідають за роботу уваги і пам’яті. Йод – допомагає поліпшити роботу мозку і регулювати метаболізм через активність тиреоїдних гормонів. Селен – покращує якість роботи клітин мозку, сприяє забезпеченню їх енергією, підвищує захисні сили, відповідає за настрій. Цинк – бере участь в утворенні клітин мозку, підвищує імунітет. Залізо – допомагає переносити кисень до клітин мозку, покращує концентрацію уваги, покращує пам’ять.

Стрес-чинники. Хронічне напруження. Тривала напруга впливає на пам’ять негативним чином. Важке перенапруження може статися, коли людина опиняється перед важким випадком або втратою дуже близької людини. Ця ситуація може викликати негативні зміни у стані пам’яті. Поганий сон одна з причин поганої пам’яті. Є прямий зв’язок між позбавленням сну і проблемами пам’яті. Хороший сон є запорукою належного функціонування пам’яті. Дослідження показало, що досить, принаймні, шести годин здорового сну, для зниження розумового перенапруження і нормального функціонування пам’яті. Саме під час сну людини відбувається відновлення зв’язку між нейронами мозку [12].

Депресивні стани – причина, яка послаблює пам’ять.

Хвороби. Наприклад, хвороби щитоподібної залози і діабет, несприятливо впливають на пам’ять. Проблеми зі щитоподібною залозою турбують 10% літніх людей. Це говорить про те, що, коли літня людина розуміє, що у неї починаються проблеми з пам’яттю, не потрібно думати, що це тільки через вік. Правильний діагноз хвороб щитоподібної залози, пов’язаний з погіршенням пам’яті, повинен допомогти у вирішенні цієї проблеми. Діабет – також причина поганої пам’яті. Пошкодження судинної системи вносить свій внесок у погіршення пам’яті. Хвороби центральної нервової системи.  Алкоголізм, наркотики і деякі психотропні препарати викликають втрату пам’яті або призводять до повної втрати інтелектуальних здібностей мозку. Алкоголіки спочатку переживають втрату короткочасної пам’яті. Тимчасова амнезія може перерости в погіршення довготривалої пам’яті.

Ліки, що відносяться до категорій снодійних, заспокійливих засобів, антигістамінних, антидепресантів, болетамуючі засоби також зачіпають діяльну здатність пам’яті.

Умови, в яких відбувається запам’ятовування і необхідність постійного тренування пам’яті і навичок запам’ятовування інформації, мають велике значення для подальшого відтворення інформації.

2. Мотивація. Мотивації тісно взаємодіють з механізмами пам’яті. У системній організації цілеспрямованих поведінкових актів, мотивації виступають як провідний чинник фіксації досвіду в пам’яті, здатності його утримання при наявності перешкод до досягнення мети, і обумовлюють швидке вилучення накопиченого досвіду з пам’яті. Запам’ятовування завжди успішне за наявності вираженої мотивації. Краще запам’ятовується той предмет, який представляє для людини найбільш значущий інтерес. Мотивація перегукується з законом зв’язку пам’яті з емоціями. Емоції функціонально пов’язані з потребами людини, в них безпосередньо відбивається процес задоволення потреб. Чим більше об’єкт пов’язаний з актуальними потребами людини, тим краще він буде запам’ятовуватися. Чим сильніше відповідна потреба, тим міцніше запам’ятовування матеріалу, пов’язаного з нею.

3. Провідний тип пам’яті (інтелекту). Існує багато різних класифікацій пам’яті.  В залежності від індивідуальних особливостей, у кожної людини розвинений сильніше один з декількох основних типів пам’яті: зоровий, слуховий, руховий або змішаний. Вважається, що використовуючи провідний тип пам’яті людина швидше навчається і сприймає інформацію. Методики навчання в школах і університетах побудовані таким чином, щоб задіяти одразу всі типи пам’яті: людина сприймає інформацію на слух, записує її, звертаючись до рухової пам’яті, і дивиться на наочні матеріали, підключаючи і зорову пам’ять. Існує теорія множинності інтелектів Говарда Гарднера, як більш радикальна альтернатива «класичним» поглядам на інтелект. Сюди входить більш розширений список видів інтелекту і діючих в мозку як самостійні системи (або модулі), кожен за своїми правилами, що не залежать один від іншого. До них відносяться: вербально-лінгвістичний; логіко-математичний; візуально-просторовий; музичний; тілесно-кінестетичний; міжособистісний і внутрішньоособистісний [3]. Більш докладно вони будуть розглядатися далі в цьому дослідженні.

4. Активність і свідомість. На міцність запам’ятовування найбільше впливають два чинники: активність і свідомість. Активність полягає в: наявності усвідомленої мети; мотивації процесу запам’ятовування; включенні запам’ятовування в діяльність; наявності емоцій, пов’язаних з матеріалом, який запам’ятовується. Уміння викликати інтерес до чого-небудь і розуміння того, що запам’ятовується, є найважливіша ланка в системі вдосконалення пам’яті. Ці явища тісно пов’язані між собою: чим краще людина розуміє і чим більших успіхів вона досягає в порівнянні з іншими людьми, тим більше її інтерес до досліджуваного предмета. Осмисленість полягає в: структуруванні матеріалу; утворенні логічних зв’язків між його частинами; увазі; усвідомленні необхідності запам’ятати ту чи іншу інформацію; умінні переконати себе, подолати спокусу капітуляції; багаторазовому повторенні матеріалу; самоконтролі процесу запам’ятовування – все це визначається почуттям обов’язку, дисципліною і волею людини, її морально-етичними критеріями і рівнем соціальних домагань.

5. Установки на запам’ятовування. Це часто неусвідомлена готовність людини до скоєння тієї чи іншої дії або цілої діяльності, налаштованість на неї, схильність до неї. Установка передує і визначає розгортання будь-якої форми психічної діяльності. Вона виступає як стан змобілізованості, готовності до подальшої дії. Обумовлена ​​відповідною ситуацією наявності у суб’єкта потреби і необхідністю її задоволення. Дослідження психолога  П. І. Зінченко довели, що установка на запам’ятовування, що робить його прямою метою дії суб’єкта, не є сама по собі вирішальною для ефективності процесу запам’ятовування [5, 10].

Психологи одностайно сходяться в тому, що загальним принципом всіх видів пам’яті є асоціація, тобто тимчасовий зв’язок між двома образами, поняттями, подіями і т. п. При цьому кожен елемент асоціації одночасно складається в безлічі інших асоціацій, що дозволяє людині вільно переходити від однієї думки до іншої. Можливість цілеспрямованого управління асоціативним процесом (наприклад, при навчанні, вирішенні завдань, професійної діяльності) свідчить про наявність в підсвідомості особливого психічного механізму – своєрідного «автопілота», який постійно нагадує свідомості про необхідність продовження розпочатої діяльності, підбирає потрібні асоціації і пригнічує сторонні зв’язки. Відображенням діяльності цього механізму є потреби, мотивації, увага, воля та інші параметри психічної діяльності.

Можна виділити два принципових моменти, що визначають природу і якість пам’яті. По-перше, запам’ятовується все, що сприймається або усвідомлюється. При цьому між усіма сенсорними зонами встановлюються асоціативні зв’язки, обсяг і стійкість яких визначаються природою і діяльністю підсвідомості. По-друге, ефективність відтворення інформації залежить від співвідношення між сукупністю асоціацій, що виникли і висотою психологічного бар’єру, споруджуваного підсвідомістю.

Таким чином, діяльність підсвідомості, з одного боку, сприяє запам’ятовуванню інформації, а з іншого, – перешкоджає її відтворенню. Відповідно, спосіб, яким можна поліпшити пам’ять – це вплив на сферу двох підсвідомих механізмів. Перший — це «підштовхування» підсвідомості до утворення якомога більшої кількості асоціацій, а другий — настільки ж активний вплив на підсвідомість з метою зниження створюваного ним психологічного бар’єру [17].

Сучасні теорії і методи поліпшення пам’яті

Існує велика різноманітність методів поліпшення пам’яті. Починаючи від пошуку медикаментозних і фармакологічних засобів, що активують вплив на інтеграційні функції мозку і покращують обмінні процеси в мозкових клітинах, досліджень в області оптичних і ультразвукових впливів на функції пам’яті, імунобіологічних підходів, до різних мнемотехнік.

Існують більш прямі шляхи поліпшення пам’яті. Наприклад, психологічні. До них можна віднести два основних напрямки — це різні методи, засновані на тренуванні пам’яті, мнемотехніки і сугестивний вплив (гіпноз, АТС – активний трансовий стан). В сфері методів тренування пам’яті існує багато теорій і напрацьовано велику кількість способів, що дозволяють працювати з ресурсами пам’яті.

До них відносяться розробки доктора педагогічних наук, професора РАПН Васильєвої Е. Е. і доктора педагогічних наук Васильєва В. Ю., Зіганова М. А. доктора педагогічних наук, директора і засновника школи раціонального читання, Козаренко В. А., автора системи запам’ятовування «Джордано», Самвела Гарібяна (автор оригінальної мнемонічної техніки і «алгоритму створення загальнолюдської мови»), роботи Тома Вужека і Тоні Бьюзена, Пугача Ю. К. – Система «Мольте» та ін.

Основний напрямок у розвитку пам’яті, який використовують автори – це мнемоніка, тобто спеціально розроблені прийоми і способи, що полегшують запам’ятовування певних типів інформації. У цих методах, більший акцент робиться саме на технічний бік запам’ятовування. У кожного з авторів є свої особливості розуміння процесів розвитку пам’яті і використання при цьому спеціальних мнемотехнічних прийомів, але в цілому вони зводяться до наступних загальних принципів:

1. Візуально-образні мнемотехніки (ейдетика) – це розумові операції з образами. Вони полягають у перекладі інформації в образи, графіки, схеми, картинки. Ці зміни здійснюються за допомогою розумових операцій, які можна розділити на кілька етапів:

• «З’єднання образів»,
• «Накладення образів»,
• «Збільшення/зменшення розмірів образів»,
• «Обертання образів»,
• «Виділення підобраза»,
• «Трансформація образів»,
• «Видозміна образів» [8].

2. Метод асоціації. Це перебування яскравих незвичайних асоціацій, які з’єднуються з інформацією, яка запам’ятовується. Асоціативне сприйняття і мислення людини призводять до того, що поява одного елемента, в певних умовах, викликає образ іншого, пов’язаного з ним. Є три варіанти використання цього методу:

• «Ланцюжок». У даному методі послідовно об’єднуються незв’язані між собою слова за допомогою дій і додаткових допоміжних образів.
• «Сюжет». Даний метод заснований на об’єднанні допоміжних образів одним сюжетом, історією.
• «Система образів». Даний метод з’єднує образи за принципом побудови системи: є система, яка включає в себе підсистеми, які в свою чергу також можуть містити підсистеми. Головний образ (система) – це великий образ, з частинами якого (підсистемами) послідовно зв’язуються інші — середні за розміром. Запам’ятовування послідовності систем здійснюється за їх головним образом. Тут можливі лише два варіанти. Або основи асоціацій зв’язуються з додатковими опорними образами (метод місць). Або основи асоціацій зв’язуються безпосередньо один з одним (ланцюжок або сюжет) [1, 2, 6].

3. Вербальні мнемотехніки. Сюди входять:

• Літерний код – утворення смислових фраз з початкових (або цілеспрямовано привласнених) літер інформації, що запам’ятовується,
• Рими – створення римованих пар слів або навіть невеликих віршів, що містять, співзвуччя – запам’ятовування термінів або іноземних слів за допомогою яких запам’ятовуються співзвучні ним вже відомі слова або словосполучення [6, 7, 11].

4. Поліпшення пам’яті за допомогою сугестії (гіпнозу). Коріння цього напряму йдуть у таке поняття, як гіпнопедія – навчання під час природного сну. У сфері гіпнопедії були проведені науково-дослідні роботи, розроблені різні методики (А. М. Свядоща, Ч. Саймон, В. Райков) [13, 14, 15]. Великий інтерес в цьому напрямку представляли досліди з вивчення іноземних мов (роботи Л. А. Близниченко). Експериментальні дані свідчать про те, що засвоєння інформації, що подається гіпнопедичним шляхом, залежить від характеру пам’яті, віку учня, від кількості сеансів і обсягу програми за один сеанс навчання, від інтонаційних характеристик мовлення.

У цій сфері існують деякі розбіжності. Одні вчені вважають, що введення інформації можливе тільки під час природного сну, інші – під час штучного (гіпнозу). Сучасні дослідження підтвердили, що стимуляція мозку в альфа-діапазоні ідеально підходить для засвоєння нової інформації, будь-якого матеріалу, який повинен бути завжди напоготові в пам’яті людини. Також альфа-ритм є своєрідним мостом між свідомістю та підсвідомістю, що забезпечує їхній зв’язок. Відповідно, саме альфа-ритм і альфа-тета ритм  (7-8 Герц) відіграють важливу роль у процесах засвоєння інформації, досягти яких можна не тільки уві сні, але і за допомогою гіпнотичних технік. В результаті занурення в транс можна отримати доступ до ресурсів мозку, які могли б бути великою підмогою у вирішенні життєвих завдань. З точки зору техніки, гіпноз можна назвати одним з найцікавіших і найпотужніших способів вивчення і аналізу особистості людини. Стани трансу дають можливість вдосконалення психіки, творчих здібностей і творчої орієнтації людини. І як наслідок психофізіологічного розвитку, можна говорити про дослідження зцілюючих потенціалів цих станів. Він може стати корисним доповненням до традиційних методів лікування.

У гіпнотичному трансі, коло уваги суб’єкта звужується до меж його тіла, знижується ступінь свідомої участі в обробленні інформації, потім утворюється внутрішній фокус уваги, що може направлятися на певну ідею, проблему, роботу з відчуттями в тілі, на спогади, мрії, образи пам’яті суб’єкта або образи, запропоновані гіпнологом з метою терапії. У стані трансу, за словами М. Еріксона можливе психічне переструктурування, яке складно здійснюється в «звичайному» стані свідомості [4].

Під час трансу або гпнозу посилюється сприйняття «ідеального матеріалу» у вигляді навіювань гіпнолога, якими можуть бути будь-яка вербальна інформація, яка може допомогти в навчанні, вивченні іноземних мов, розвитку особистісних якостей, таких як воля, мотивація і пам’ять, допомога в позбавленні від шкідливих звичок, контролі над болем, аналізі ситуації або проблеми, роботі над проблемами, і нарешті при переструктуруванні даної ситуації або проблеми, її переосмислення, емоційної розрядки, позбавленні від психологічних комплексів, і в підсумку – поліпшення якості життя і підтримці гармонії тіла, душі і розуму. Такі стани східні духовні школи називають медитацією.

У гіпнотичному трансі переважає функціонування правої півкулі. Завданням гіпнолога є досягнення такого рівня трансу у суб’єкта, при якому ліва свідома, раціональна півкуля на деякий час дає можливість домінувати правій, менш свідомій і інтуїтивній півкулі. При такому стані (альфа-ритм мозку) можливе використання терапевтичних або навчальних програм, фраз і навіювань.

Гіпноз для поліпшення пам’яті може:

• вплинути на підсвідомість, з метою зниження створюваного людиною психоло-гічного бар’єру;
• збільшити здатність концентруватися, відсіювати зайві думки, отже, збільшити здатність згадувати події більш чітко і детально;
• активізувати підсвідомість до утворення якомога більшої кількості асоціацій;
• встановити системи запам’ятовування осіб, цифр, фактів;
• зібрати разом весь позитивний досвід з тренування пам’яті та концентрації уваги. В результаті вироблені навички закріплюються на рівні підсвідомості, що збільшує ефективність роботи пам’яті.

Механізми пам’яті досі до кінця не вивчені, що є постійним стимулом в дослідженні цього питання. У вивченні пам’яті вчені керувалися різними завданнями, і дивилися на них з різних теоретичних позицій. Кожна теорія розглядалася з точки зору одного напрямку – нейрології, фізіології, психології і т. п. Але відомо, що людська пам’ять безмежна, вона здатна зберігати всю інформацію, отриману за ціле життя. Питання про пошуки засобів з поліпшення пам’яті можна поставити трохи інакше. Це питання: «Як згадати?» Залишилося тільки знайти той «важіль», механізм, який допоможе згадати потрібне в потрібний момент. З цього випливає, що забування є запобіжним механізмом, що дозволяє мислити вибірково.

Таким чином, пам’ять захищає свідомість і психіку від величезного навантаження. Пам’ять гнучка й вибіркова. Спогади краще «піднімаються», якщо вони були емоційно забарвлені, або були прикладені певні зусилля в момент сприйняття інформації. Людина часто недооцінює свій потенціал пам’яті. Пам’яттю можна управляти і потрібно розвивати її потенціал.

Висновки

1. Можна виділити два основних моменти в процесі запам’ятовування і відтворення інформації:

а) Психологічний бар’єр, який створюється підсвідомістю і змінюється в залежності від тих чи інших умов. Це різні стрес — фактори, які впливають на стан нервової системи. Недосипання або перевтома сильно знижують пам’ять. Це пов’язано з перевантаженням короткостроковій пам’яті і необхідністю переведення інформації в довготривалу пам’ять. А також психологічні проблеми, такі як невпевненість, занижена самооцінка і навіть безпосередньо страх «згадати», які збільшують цей бар’єр. Відповідно, підсвідомість грає важливу роль в процесі запам’ятовування інформації, і в той же час може перешкоджати її відтворення. Допомогою у вирішенні цього питання може бути вплив на підсвідомість шляхом сугестії (гіпнозу) або аутотренінгу з метою зниження психологічного бар’єру і створення комфортного психологічного стану.

б) Легше згадати те, що усвідомлюється, на що в процесі запам’ятовування було направлено увагу і сприйняття. Тоді між усіма сенсорними зонами утворюються асоціативні зв’язки. І чим їх більше, тим краще і швидше згадується. І тут так само за допомогою сугестії (гіпнозу) або аутотренінгу можна допомогти посилити концентрацію на предметі запам’ятовування, «підштовхнути» підсвідомість до утворення великої кількості асоціацій.

2. Поліпшення пам’яті – це не односпрямований процес, а природний наслідок комплексного розвитку всіх когнітивних властивостей мозку і особистості людини.

3. До поняття «погана пам’ять» можна віднести складності з відтворенням ( «підняттям з підсвідомості») отриманої інформації, які є індивідуальними для кожної людини.

4. Таким чином, максимально задіявши свідомі функції за допомогою технік, описаних в методі, плюс гіпнотичні техніки, що застосовуються паралельно, і самостійна практична робота суб’єкта, приведуть до позитивних результатів не тільки в підвищенні ресурсів пам’яті і сприйняття, але і в інших когнітивних процесах і власне, в особистісному зростанні, оскільки всі ці процеси взаємопов’язані.

Література

1. Авшарян Г. Суперпамять. Проверенный тренинг для школьника. / Г. Авшарян. – Москва: АСТ, 2008. – 224 c.
2. Васильева Е. Е. Васильев В. Ю. Суперпамять для всех. / Е. Е. Васильева, В. Ю. Васильев. – Москва, 2004. – 71 с.
3. Гарднер Г. Структура разума: теория множественного интеллекта. / Г. Гарднер. – М.: ООО И.Д. Вильямс, 2007. – 512 с.
4. Гинзбург М.Р., Яковлева Е.Л. Эриксоновский гипноз: систематический курс. / М. Р. Гинзбург, Е. Л. Яковлева. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2008. – 312 с.
5. Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание и деятельность. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / Под. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романов. М., 1979. – с. 207-216.
6. Зяблицева М. А. Моментальные приемы запоминания. Мнемотехника разведчиков. / М. А. Зяблицева. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. – 148 с.
7. Козаренко В. А. Учебник мнемотехники. Система запоминания «Джордано». / В. А. Козаренко. – Москва: Москва, 2002. – 85 с.
8. Козаренко В.А., Зиганов М.А. Мнемотехника. Запоминание на основе визуального мышления. / В. А. Козаренко, М.А. Зиганов. – М.: Школа рационального чтения, 2000. – 304 с.
9. Костандов Э. А. Психофизиология сознания и бессознательного. / Э. А. Костандов. – СПб.: Питер, 2004. – 167 с.
10. Маклаков А. Общая психология. / А. Маклаков. – СПб: Питер, 2001. – 592 с.
11. Могучий А. Самая полная книга-тренажер для развития мозга! Новые тренинги для ума. / А. Могучий. – М.: АСТ, 2015. – 446 с.
12. Немов Р.С. Психология в 3-х т. / Р.С. Немов. – М.: Владос. – 2001. – 640 c.
13. Райков В. Л. Биоэволюция и совершенствование человека. Гипноз, сознание, творчество, искусство. / В. Л. Райков. – М., 1998. – 648 с.
14. Саймон Ч., Эммонс У. Электроэнцефалограмма, сознание и сон. / Ч. Саймон, У. Эммонс. – Кибернетика и живой организм. Под редакцией Лука А. Н. – Киев, 1964. – с. 22-38.
15. Свядощ А. М. Восприятие и запоминание речи во время естественного сна. / А. М. Свядощ – М: Вопросы психологии, 1962. № 1. – с. 65-80.
16. Столяренко Л. Д. Основы психологии. Практикум. / Л. Д. Столяренко. – РнД.: Феникс, – 704 c.
17. Шейх-Заде Ю. Р. Суперпамять: древняя методика мнемотехники. /  Ю. Р. Шейх-Заде. – Краснодар: Дел-Центр, 1991. – 40 с.